Страх путіна як рушій війни (Частина 3)

Уже на третьому колі президентства до путіна нарешті дійшло, що треба було якось домовлятися із Заходом та отримати гарантії недоторканності. Навіть якби довелося втратити частину грошей – все одно. Решту можна було б легально використовувати і не боятися вчорашніх друзів та протеже, які неминуче приїдуть у гості і скажуть: «Ти знаєш, Володю, нам зараз дуже важко, а якщо в тебе стане всього на сто мільярдів доларів менше, ти не збіднієш, тож ось тобі рахунок, куди треба перерахувати гроші, адже тобі не все одно, що станеться з твоїми дочками?»

Можливо, розмова відбулася б більш-менш дипломатично, тільки її неминучість очевидна. Тому треба було їхати на уклін до Обамича і випрошувати індульгенцію. Он старий Горбачов їздить дурнем по всяких сходках, його скрізь із пошаною зустрічають, поять, годують на халяву, грошей дають, і все чудово. Однак поїзд пішов. Уже звідусіль ішли негативні сигнали про те, що епоха нафти закінчується. Це означає, що росія неминуче тонутиме.

Хтось може заперечити, що, крім нафти й газу, рф здатна продавати чудову зброю і в цій справі ходить у лідерах, мовляв, оборонка витягла з кризи не одну країну. Тут є важливий момент. Пізній путін звик, що навколо його труб із нафтою й газом крутяться зграї прохачів, а він працює з тими, хто не гребує приймати його відкатні схеми. Такий внутрішній настрій абсолютно шкідливий у конкурентному середовищі, а ринок озброєнь – висококонкурентний. Грубо кажучи, постачальник ганяється за споживачем, і з ним треба вміти працювати. Крім того, озброєння мають бути найвищої якості. Якщо таке є, робота відбувається приємно і без нервів, бо солідний постачальник має солідних клієнтів.

Це означає, що клієнт платить наперед і отримує свої іграшки через рік, три або й п’ять. Військові контракти – закрита штука, але достатньо подивитися на те, як працюють виробники цивільних лайнерів «Ейрбас» та «Боїнг». Покупці платять за новий товар, який отримають за кілька років. У рф – випускають «Суперджет», який ніхто не замовляє, а беруть із дисконтом та в лізинг. Тобто – дешевше за собівартість і з оплатою частинами. І навіть не факт, що беруть. На складі виробника завжди припадає пилом з десяток унікальних машин.

Зі зброєю – те ж саме. Солідні клієнти купують у Штатів, Німеччини, Ізраїлю, Франції, Швеції і так далі. А рф трудилася на ринку «надійної, але простої  та дешевої» техніки. Але так сталося, що й цей ринок для рф потихеньку закривається. Тепер там торгує Китай. Звідки ж такі веселі показники російської оборонки? Все просто. Зброя продається в борг країнам-маргіналам, а після чергового катаклізму в них борг списується. Якщо простежити найбільші списання боргів країнам, виявиться, що це ті країни, які «купили» у рф зброї на мільярди доларів. Тож із цією справою – все сумно.

Коротше кажучи, Владімвладімич зрозумів, що впрягся у сумний захід, і зростання цін на нафту вже не просто немає, а вони почали падати. Сам нацлідер кілька разів розповідав, що ціни ніяк не можуть впасти нижче за 80, а потім – і 50 доларів. Впали. І ось уже, звикнувши до життя на широку ногу, довелося знову виходити на злидні. Причому кінця і краю злидням не видно. Ясно, що якби він був на пенсії, на своєму острові в теплому морі, плював би на ці розклади і, дивлячись випуски російських новин, мило хихотів би, як він за класикою кинув на бабло 1/7 частину суші. Нехай тепер викручуються. Але він вирішив залишитися. Тепер найбільша загроза почала виходити від найближчого оточення.

Справді, друзі-дзюдоїсти чи кооперативники легко можуть профінансувати невелику армію для його повалення. З цим нічого не вдієш. Єдиним надійним стримувальним чинником може бути згуртований навколо нього охлос. Мовляв, скинете мене, а хто це бидло втихомирить? Тільки от спочатку треба було це бидло підігріти майже до кипіння. А що може закип’ятити бидло? Звісно, війна. Тільки війна, тільки згуртування перед зовнішнім ворогом робить його вождем зграї Акелою.

Можливі змовники чітко уявляють, що всі вони одним миром мазані, і якщо завалити путіна з його 90% рейтингом, то каналізація, що майже закипіла, просто вибухне і змете їх разом з палацами, лімузинами та іншим. Рівно сто років тому було те саме. Фокус у тому, що багато хто з них уже під санкціями і виїхати не може, як уже не може вивезти гроші, а ті, що вже вивезли, давно під ковпаком у штатівської фінрозвідки. Тому вони скрегочуть зубами та мріють потримати путіна за адамове яблуко, а той просто змушений переконувати охлос у реальності зовнішнього ворога.

Щойно він увімкне задню, то відразу перестане бути кумиром того моря ненависті, яке він посилено кип’ятив із першого дня своєї третьої каденції. Тепер його головним і всеосяжним почуттям став страх, і цей страх штовхає його до війни. Але з війною теж не склалося. Вже те, що скоєно в Україні та Сирії, не дає йому змоги вийти з конфліктів, тому що буде розкрито могили, підраховано жертви, і тоді Нюрнберг може прийняти з Гааги всіх посадових осіб, які займаються судом воєнних злочинців.

Ось цей тваринний страх і штовхає росію в безодню війни. Простий і зрозумілий страх дуже багатого дідугана, який виживає з розуму.