Авторка перекладу: Світлана
Відучора в курнику не вщухають пристрасті, присвячені зниженню ставки рефінансування їхнім Центробанком з 16 до 15,5 відсотка. Власне кажучи, сам собою цей захід має суто внутрішній характер, і загалом звертати на нього увагу не було б сенсу, але він є, і ось чому. Глава відомства Наібулліна є затятим противником зниження ставки тому, що це веде до різкого зростання інфляції. Кому, як не їй, знати, скільки надруковано грошей, не забезпечених товарною масою, і тому висока ставка вилучає частину надлишкової грошової маси з обороту на депозити, щоб не сталося те, що було перед розвалом совка. Адже саме це завдання поставив цар як пріоритетне.
І справа тут не в тому, які таргани в лисій голові мають найвищий пріоритет. Просто мадам Ельвіра чудово розуміє, що як тільки стримувальний чинник ставки впаде і, відповідно, інфляція рвоне в космос, на вішалку потягнуть саме її, бо незабезпечені гроші друкувала саме вона. Мадам чудово розуміє, що не врятують жодні розмови про те, що це звихнутий цар змусив друкувати купюри для того, щоб фінансувати війну і, зокрема, виплачувати величезні гроші контрактникам, чого можна було б уникнути, поставивши під рушницю бидло в режимі мобілізації.
Але цар чудово розуміє, що якщо він пожене стадо на війну без грошей, тоді порвуть його. Тому він, з одного боку, відкидає будь-які пропозиції щодо скорочення витрат на війну, а з іншого – вимагає втримати інфляцію в прийнятних параметрах, а єдиний ефективний інструмент, яким ще можна регулювати цей баланс, якраз і є ставка рефінансування. Чим вища ставка, тим більше грошей вилучається з обігу і тим менший інфляційний тиск.
Але з іншого боку, прибутковість роботи підприємств стає нижчою, ніж та сама ставка рефінансування. Виникає ситуація, коли підприємства не тільки не можуть собі дозволити брати кредити під величезні відсотки, а й у них виникає спокуса взагалі заморозити виробництво, бо відсотки за депозитами перевищують їхній рівень прибутку. Тож тут виходить слизький баланс, який прутін намагається регулювати не своїми руками, щоб потім – не піти краями.
Так виглядає тло сцени, а дії виглядають так. Друзі прутіна, які володіють основними промисловими підприємствами, у тому числі і в системі ВПК, розповідають прутіну про те, що за таких умов, які виставив ЦБ, або вони вилетять у трубу, або їм потрібне додаткове фінансування. А його можна забезпечити, лише надрукувавши ще грошей. І виходить, як у тому анекдоті про гроші та тумбочку.
Але друзі знають, з ким мають справу, і не можуть прямо сказати прутіну про те, що своєю війною він вбиває економіку. Такі розмови завжди закінчуються дружнім чаюванням, коли відвідувач п’є чайок із полонієм чи чимось подібним. А коли розуміє, чим його напоїли і що виколупати з організму це погань уже неможливо, – виходить із балкона чи просто йде під себе якимось іншим чином. У такому разі всі закиди можна висувати тільки на адресу Наібулліної, яка чітко розуміє, що прутін зробив її «прокладкою» і потенційною козою-відбувайлом.
(Далі буде)
Зараз існує баланас витрат на м”ясо і на ВПК, спочатку був перекос у сторону м”яса, бо більше 1 млн. жмурів треба було якось поповнити. Тепер перекос пішов у сторону ВПК, бо ракети річ дорога та високотехнологічна. Висновок простий, не пізніше липня пуйло має проспівати вставай страна балшой ,балшой, вставай на смертний драка , чи то пак провести загальну мобілізацію. М2ясо саме не полізе у м”ясорубку, його почнуть примушувати та заохочувати різними брязкальцями. Далі м”ясо може почати вбивати своїх командирів, бо одне продатися на контракт за 2-3 лимона та білу ладу, а зовсім інше порвати сраку за просто так. Заохочуватиме гуня зі своїми христопродавцями, а далі, коли кінчається золотий запас, то понуть рвати і чиновників. В цей час гівняна аппазція кацапів спробує залізти на верх.А далі по Митцю: усі переворити, юний друже, один початоу мають та кінець, спочатку розбивається склотара, а потім наближається кінець. Чого я особисто бажаю кацапам, так це здохнути у пеельних муках. Всім.