Автор перекладу: Світлана
Напевно, вчора й сьогодні всі, хто шукатиме новини в Мережі, знову потраплять у ситуацію, коли буквально все буде завалено черговим маренням генератора випадкових слів із чубом спеціальної конструкції, який прикриває лисину. Власне кажучи, якщо майже до 80 років пацієнта найбільше турбує приховування власної лисини, то тут уже можна ставити крапку. Його світ пішов далеко за межі видимого всесвіту і перебуває в межах чорної матерії, замішаної на чорній енергії. Його квантова заплутаність досягла такого ступеня квантової невизначеності, що фотон слова, випущений таким пацієнтом, замикається сам у себе і втрачає сенс ще до його вимови. І таку здатність цей старець передав усім, хто його оточує.
В результаті його спецпосланець у вузькому колі розповідає про те, що не мив руку, відколи її потиснув прутін, і натякає на те, що не робив того ж самого з іншими частинами свого організму, включаючи рот і протилежний фрагмент тіла. Інший діяч, який начебто повинен виконувати роль міністра закордонних справ, робить заяви то щодо Гренландії, то Канади, то України, то Близького Сходу і, звісно ж, Китаю так, що його попередники зробили б йому темну і, можливо, – ногами. Втім, публіка читає весь цей потік перекрученої свідомості та просочується видом цих мислеформ.
Але як це часто буває, негативні емоції, якими ця публіка заливає весь світ, виникають не лише тому, що вона їх ллє, а й тому, що публіка підставляє під цей потік свої очі та вуха, причому із завищеними, а часто – абсолютно необґрунтованими очікуваннями. Якщо хтось уже вступив у вчорашнє ла*но Трумпа і Рубіо, а тепер намагається відтерти його зі своєї свідомості, швидше за все, робить це неправильно, бо розбирати набір слів, які вичавили з себе ці пацієнти, – це вторинне, а первинне те, чого кожен із нас від них очікував. Адже розчарування і часто – розгубленість виникають саме з розриву очікувань і того, що виходить насправді.
Якщо до цього поставитися в режимі дослідження, то слід зробити так, як це робив Сократ, а саме розкласти все на свої місця: котлети – окремо, а мухи – окремо. І перше запитання про весь цей цирк слід поставити самому собі: що ти конкретно чекав від Трумпа і зграї його «молодої команди нових облич»? Зрозуміло, що в цьому випадку не маються на увазі персонажі, що обмазувалися Трумпом, як сакськими грязями, бо це не просто своєрідні, а своєрідні на всю голову пацієнти, і тому там логіка не працює в принципі, а їхня свідомість схожа на чорну діру, в якій за горизонтом подій не працюють закони фізики.
Щойно вдасться чесно відповісти собі на це фундаментальне запитання, то, найшвидше, все стане на місце навіть без якихось додаткових зусиль. Воно й зрозуміло, адже будь-яка людина, перебуваючи в ясній свідомості та твердій пам’яті, не могла очікувати чогось корисного для України від таврованого шахрая, якого тільки з формальних причин не вигнали з його посади імпічментом через зв’язок із Москвою. Простіше кажучи, з самого початку було зрозуміло, що слово «угода» в його виконанні для України не може нести нічого позитивного просто тому, що це слова шахрая. Адже угода передбачає щось корисне для її учасників, а йому просто нема чого запропонувати Україні, і загалом він цього не приховував ніколи. Отже, на цьому цілком можна поставити крапку, а для тих, кому цього виявилося недостатньо, зайдемо на цю тему з двох ракурсів, щоб не залишити каменя на камені від необґрунтованих очікувань.
Отже, якщо йдеться про угоду та війну на території України, то як би ти не тягнув сову на глобус, а все одно агресором є той, хто захоплює чужу територію. А якщо так, то головний важіль тиску має бути саме на нього – агресора. Виходячи з того, що написано вище, тут також можна ставити крапку. Але наші борзописці встигли наводнити інформаційний простір писаниною на кшталт «прутін дістав Трумпа, і в нього урвався терпець», а деякі пішли ще далі, і мені особисто трапилося на очі кілька слинявих опусів відомих діячів, які написали про те, що тепер Трумп завалить нас зброєю і що його ракети полетять на голову прутіна. Так писали і говорили.
Не знаю, навіщо вони це роблять, але можна тільки уявити, як було публіці, яка всерйоз сприймає їхню маячню, одразу ж прочитати чи почути від самого Додіка та його людей щось на кшталт «Я втомився, я йду». Ба більше, з надр держдепу було прямо сказано, що там навіть не опрацьовувалися плани постачання Україні зброї. Таких сценаріїв там навіть ніхто не брав до уваги. Але якщо йдеться про тиск на агресора для досягнення угоди, то в цьому випадку виникає запитання: як же виглядає батіг, якщо там підсипають одні пряники?
З усіх варіантів найреальнішим якраз і є постачання Україні тієї зброї, яку не наважився поставити Байден. Звісно, можна собі нафантазувати якісь веселіші картинки, але це вже не на тверезу голову, а після гарного зловживання. В такому разі кожен може копнути свою свідомість глибше і з’ясувати, звідки в нього особисто виникла ілюзія, що Додік може постачати нам зброю? Може, я щось пропустив, але за весь час, починаючи з активної фази передвиборчої кампанії 2024 року, він не дав жодної реальної підстави для того, щоб запідозрити його в чомусь подібному.
Але якщо тобі нічим тиснути на агресора або ти не збираєшся це робити, то в чому суть угоди? Відповідь проста – тиск на жертву, що ми й спостерігали весь цей час. І тому, коли сам Трумп чи Рубіо кажуть, що «ми можемо вийти з переговорів», то чомусь згадуються слова з пісні противника, точніше, з приспіву цієї пісні: «Ехай на**й». Простіше кажучи, нам від цього посередництва не світило нічого справді вартого, і тому там нічого втрачати. Ба більше, затягнуті переговори з цією бандою шахрая викликають певні проблеми з нашими європейськими партнерами, які наважилися продовжувати військову та іншу допомогу Україні. Це була одна точка зору, і її ми закриваємо, щоб начисто перейти до іншої.
У цьому випадку ми не будемо брати до уваги те, які цілі переслідує Додік і чиї інтереси він обстоює в цих переговорах, а візьмемо просто переговори як процес і, відповідно, результат переговорів. Тут результат говорить сам за себе: як це часто буває з кидалами, його обіцянка закінчити війну за 24 години виявилася блефом, щоб показати себе іспанським льотчиком на тлі Байдена, в якого яйця виявилися набагато твердішими, щоб зайняти позицію контра прутіну.
І якщо в нашому випадку є давня передісторія, в якій, швидше за все, фігурують архіви КДБ, то тоді слід подивитися на те, як спрацювали потуги Додіка у вигляді посередника і жорсткого переговорника в інших місцях, де духу КДБ начебто не відчувається. При цьому залишимо за бортом його витівки з тарифами, де він бреше відчайдушно навіть попри те, що його брехню викривають федеральні відомства, зокрема про суми зборів митниці від його тарифів. Але це інша історія.
Подивімося на те, що і як він робить із початку своєї другої каденції. Насправді діду дуже хочеться показати майстер-клас усьому світу і своїм виборцям, як він уміє швидко вирішувати дуже складні питання. Тобто всю свою виборчу кампанію він постійно нудив про те, що «сонний Джо» не вміє різко і швидко вирішувати питання, які постали перед Америкою. І якщо війну в Україні він суто спихає на Байдена, то ситуацію на Близькому Сході не можна було повісити на «папірєдніка», адже він сам розпочав перший тур торговельної війни з Іраном, вийшовши з безумовно поганої угоди щодо ядерної програми.
А там лише зовсім недалекий пацієнт не може зрозуміти, що навіть у рамках поганої угоди все-таки існував якийсь механізм обмеження та контролю, передбачений угодою, а після її розірвання навіть ці, не зовсім ефективні механізми обмеження було відкинуто і, як це завжди буває з ініціативами Трумпа, нічого натомість навіть не передбачалося. Він просто скасував угоду і, відповідно, будь-які обмеження щодо ядерної програми, і Тегеран різко рвонув уперед. Так, на нього знову навалилися санкції, але він під ними вже жив майже 40 років, і загалом це вже не той аргумент, який міг вплинути на ситуацію.
Але тут важливо те, що тоді Трумп просто скасував угоду тому, що так він висловив своє «фе» Обамі, і нічого більше. Тобто він просто показав, що Обама погано спрацював, і загалом після скасування угоди має бути продовження, щоб усім продемонструвати, що таке погана робота і що таке – хороша. Тільки от пацієнт не показав узагалі нічого, а саме в такій ситуації це вже не просто погана, а зовсім паскудна робота, бо йдеться не про нюанси торгівлі, а про зброю масового знищення в руках несамовитих фанатиків, які, не створивши її, вже пообіцяли застосувати ЯЗ проти Ізраїлю та Саудівської Аравії.
І все б нічого, але обидві ці країни належать до союзників США і Вашингтон дав їм свої гарантії безпеки. З цього випливає, що Штати мають докласти максимум зусиль для того, щоб ядерка не опинилась у руках рушників. І тут є зовсім невеликий інструментарій для впливу на ситуацію: або змусити Іран зупинити програму, використовуючи дипломатичні інструменти, або зробити те саме, але вже силою зброї. Причому коли вже йдеться про ЯЗ, то навіть дипломатичне плече повинно реалізовуватися у простому ключі: або ми домовимося, або ви змушуєте нас застосувати силу і позбавити вас ядерних амбіцій де-факто.
А це означає, що анулювання угоди або має привести до інших переговорів, які зобов’язані вивести угоду на справедливий (на думку Штатів) рівень, або повинні розпочатися приготування до військового вирішення проблеми. Але, як ми знаємо, Трумп не ініціював нових переговорів, при цьому поки зберігаючи стару угоду, і не віддав команду готувати військову операцію, метою якої мало стати знищення ядерного потенціалу Ірану.
Якщо розглядати цей момент із класичної точки зору, то кращим варіантом була б нова домовленість, а гіршим – військова операція. Але Трумп вчинив гірше за гірший варіант: він скасував попередню угоду і далі просто нічого не робив. Це не просто слабка позиція, а демонстрація повного нерозуміння предмета спору і логіки розвитку конфліктних ситуацій. Простіше кажучи, ще тоді Трумп показав бородатим свою неадекватність. Між іншим, саме таку, яку продемонстрував у північнокорейській ядерній програмі.
Тоді він теж вліз у прямі переговори з Ином, бо хотів показати своїм союзникам – Південній Кореї та Японії, що він може вирішувати питання безпеки, а Китаю – що здатний потужно грати на його половині поля. Але для того щоб робити отакі несподівані кроки і ламати тонке павутиння переговорів, нехай тривалих і повільних, треба бути впевненим у тому, що після твого втручання проблема вирішиться так чи інакше. Тобто ти повинен мати не лише варіант А – блискуче проведені та результативні переговори, а й варіант В, якщо переговори проваляться.
Якщо ж у тебе немає уявлення про те, чим можуть закінчитися переговори, і ти не готував варіант на випадок їх провалу, то краще не влазь у ситуацію, щоб як мінімум не зіпсувати угру союзникам. Але він вліз, переговори провалив, Ин висміяв безглуздого старого, а той просто втратив інтерес до теми і переключився на інші напрями, де він діяв точнісінько так само. Причому він не тільки виставив себе дурнем перед товстим диктатором, а й показав Сі свою не те що некомпетентність, а безтямність. Ну, а союзники залишилися в цьому протистоянні з поламаними схемами і з повною впевненістю в тому, що від Штатів немає ніякої користі.
Між іншим, буквально кілька днів тому ізраїльські оглядачі з передчуттям розповідали про те, що в Аравійське море рухається друга ударна авіаносна група ВМФ США. І подається це так, що, мовляв, таке – просто так не буває. А ми нагадаємо, що під час дивного маневру з Ином до берегів Північної Кореї вже підійшло дві АУГ, плюс у цей район підійшов авіаносець ВМС Франції «Шарль де Голль», а третя АУГ рухалася в цьому ж напрямку з боку Сінгапуру. Охочі можуть переглянути пресу того періоду і побачити, що туди стягувалося. Зокрема, на авіабазу Гуам було перекинуто стратегічні бомбардувальники В-2. І… нічого. Тож друга АУГ, яка йде в напрямку Аравійського моря, за Трумпа може зовсім нічого не означати.
Але повернімося до ситуації. Трумп, хвацько переступивши через Ізраїль, направив своїх емісарів для прямих переговорів з ХАМАС з приводу звільнення заручників і в Іран – для того, щоб доробити кинуту ним роботу. На відміну від Північної Кореї і Японії, які після фокуса Донні почали коригувати свою політику, в тому числі військову, Ізраїль все-таки бомбардував Штати своїми посланнями про те, що з ядерною програмою треба щось робити. І, очевидно, там педалювали питання в такому ключі, який Трумпу заходить найкраще, мовляв, Байден не давав нам можливості вдарити як слід, і ось тепер…
У підсумку Трумп вліз у переговори з ХАМАС і розвалив їх повністю. Ізраїль повернув собі ініціативу і тепер робить те, що вміє, і те, що в цій ситуації залишається єдиним інструментом, а саме веде бойові дії, займаючи все більшу територію Гази. Причому займає її повністю і без дурнів. Тобто він якраз і діє в парадигмі «Якщо не хочете вирішити питання шляхом переговорів, ми його вирішимо силою». Простіше кажучи, Ізраїль зараз рухається в рамках варіанта В і в ході його реалізації постійно демонструє готовність повернутися до варіанта А, але в практичній площині, а не просто потриндіти. Ізраїльтяни точно знають, що по-іншому воно не працює, і якщо ти вибудовуєш позицію саме так, то наголос на можливості застосування сили ти повинен уміти підкріпити практичними діями.
Як ми пам’ятаємо, Трумп вліз у переговори з ХАМАС саме таким чином, у сенсі – або ви повертаєте заручників, або пошкодуєте, що проґавили цей варіант. Пам’ятаю, ізраїльські колеги мені писали про те, що Трумп робить усе правильно, бо Бібі загрався і не видно просвіту, а ось Донні розрубає цей Гордіїв вузол і покаже, що Нетаньяху жував шмарклі. Але й цю тему Трумп закинув так само, як і все інше. Його всерйоз не сприйняв навіть ХАМАС, а він не підтвердив своїх погроз взагалі ніякою практичною дією.
Можу собі уявити, як після цього ізраїльтяни сприйняли бажання Додіка так само влізти в переговори з Іраном. Тут була приблизно така сама вистава, як і з ХАМАС: мовляв, або ви підете на мою угоду, або я вам зроблю боляче. Таке може спрацювати один раз і тільки у форматі, коли опонент кліпнув першим і не наважився подивитися на те, що буде насправді, якщо він пошле Чубчика кудись подалі. Але якщо на його умови не пішли, а натомість відкрито послали за відомою адресою, як це зробили Ин і ХАМАС, або тебе, як теля, водять за ніс, що демонструє прутін, то твої грізні промови вже не мають жодної ваги, а тебе вважатимуть за ідіота, який взагалі не розуміє, що несе.
І ось виявилося, що під час прямих переговорів Іран відкинув усі вимоги Штатів, а натомість висунув не просто власні умови, а конфігурацію, винятково ганебну для Трумпа, а саме готовність повернутися до умов угоди 2015 року, яку було укладено за часів Обами і яку скасував сам Трумп. З огляду на східний колорит, можна сміливо стверджувати, що таким чином рушники натурально «знущають» Чубчика, і, за ідеєю, від одних таких пропозицій у нього має виникнути бажання підняти трубку і сказати знамените: «Генерале, розбомбіть їх до чортової матері!»
Натомість із Білого дому розповіли про те, що радники Трумпа написали йому можливий сценарій розвитку подій, якщо Штати триматимуть жорстку позицію, яка передбачає застосування сили. Вони дійшли висновку про те, що в такому разі є велика ймовірність втягнутися в масштабний конфлікт, чого Трумп боїться як вогню, і всі про це вже добре знають. І ось Бібі в Овальному кабінеті вислухав від Трумпа, що той сам не збирається силою зупиняти ядерну програму Ірану і не дозволяє Ізраїлю це зробити самостійно. Йому пояснили, що все це тому, що є небезпека розростання конфлікту…
Нічого не нагадує? Рік тому ми чули точнісінько те саме з Вашингтона, але там ішлося про те, що рішучі дії проти прутіна можуть призвести до ескалації бойових дій до рівня застосування ЯЗ. І ось це зараз обігрує сам Трумп, розповідаючи про те, що Байден ні риба ні м’ясо і що якщо вже вліз у війну, то повинен був діяти рішучіше. Але сам він робить те ж саме при тому, що офіційно в Ірану немає ЯЗ і йому просто пояснили, що удар по Ірану може не закінчитися тільки цією дією і що той – відповість, а далі все може піти-поїхати в масштабнішому форматі. І цього для Додіка виявилося достатньо. Він звично та очікувано підібгав хвоста, а тема Ірану зараз уже виводиться з обговорення американських ЗМІ, як раніше було виведено північнокорейську.
І ось з урахуванням всього описаного вище, які могли бути очікування від цього персонажа? Навіть якщо відкинути в бік його дивну любов до прутіна, він просто не здатен вести гру високого рівня. Точніше, у гру він вв’язується, але завжди програє і потім удає, що йому це взагалі не цікаво порівняно з його перемогою над напором води в душі. І знову ж, ми не претендуємо на повноту висвітлення теми і, боже збав, – на істину в останній інстанції, але щоразу, коли наші діячі рвуть на собі кальсони, викладаючи цю тему, просто видихніть і згадайте те, що написано тут. Виникне зовсім інша картина, хай і не така сама, як ми її виклали.