Автор перекладу: Світлана
Наша війна, крім усього іншого, дає можливість тверезо поглянути на звичні події та явища, з яких ця бійка змела наліт зайвого гуманізму, та цілі конструкції, зліплені з явно не виправданої рефлексії. Ну, а довга війна, яка має вже 11 років загальної тривалості й четвертий рік – широкомасштабної фази, приносить нове сприйняття естетики і навіть формує нехай не зовсім чорний гумор, але надає йому незвичайних відтінків глибокого сірого. Його складно зрозуміти всім тим, хто не в темі, але з урахуванням того, які обставини дали ці здібності, велике питання в тому, чи бажати всій решті отримати сприйняття цих відтінків, чи ні. Ціна цьому така, що краще її не платити.
Ну, а все це було сказано з однієї причини. Саме ці нові можливості сприйняття дали можливість спостерігати за невеликим сюжетом, який учора продемонстрували ізраїльські, розкручені й затягані нашими ТБ і ТГ-каналами «експерти» і журналісти. Більша їх частина втратила ключі від… точніше, не так – здатність об’єктивно оцінювати ситуацію, і вони, якщо говорити мовою астрофізиків, упоролися з приводу перемоги Додіка Трумпа на виборах у США. Вже на фінальній стадії передвиборних перегонів вони хоч і не підкреслювали своїх симпатій, але після оголошення результатів просто вибухнули хвалебними коментарями з цього приводу і вже не соромилися ні епітетів, ні барв.
Весь час до інавгурації там минув у передчутті того, що замість остогидлого їм Байдена прийде рішучий і грамотний дивак, який безумовно наведе лад на Близькому Сході і найперше або зламає хребет іранській ядерній програмі, або просто витягне його з купи рушників, повалених міццю явно не «лівака» Донні. Тема ця була настільки популярною і навіть солодкою для цих діячів, що згодом вони самі собі вигадали деталі майбутнього військового удару по Ірану і навіть циклічно обговорювали варіанти того, як усе може статися.
Один особливо затятий діяч раз на тиждень повертався до улюбленої теми, перебираючи ці самі варіанти, яких він нарахував три, в міру зростання потужності військової складової. На його думку, програмою-мінімум було узгодження зі Штатами удару по Ірану силами ВПС Ізраїлю. У зв’язку з цим він постійно розповідав, що його улюблений Додік надав ізраїльським військовим величезний запас авіабомб. При цьому, хоч це був і мінімальний варіант, він весь час посилався на те, що попереднього удару було завдано з використанням 140 літаків різних типів їхніх ВПС.
Мовляв, якщо знову буде задіяно таку армаду або навіть більшу кількість літаків, а в них буде ще більше боєприпасів, то навіть вони самі здатні навести в Ірані багато шурхоту. І головне, від американців потрібно всього дві речі – бомби, які вже постачалися, і добро на використання повітряного простору Іраку, який контролюють американці, а далі ізраїльські льотчики все зроблять самостійно, і це буде хай не остаточним вирішенням питання, але суттєвим ударом не тільки по ядерній, а й по всій збройній програмі Ірану, включаючи виробництво ракет середньої дальності, які можуть долетіти до Ізраїлю. Але цей варіант розглядався в режимі «навряд чи», а надії покладалися на два наступні, потужніші сценарії розвитку подій.
Причому деякі діячі навіть відкрито говорили про те, що саме цей варіант навряд чи буде взято за основу, бо Трумп налаштований настільки серйозно, що його ще стримувати доведеться. Але загальний тон був однозначним: «Батя порішає!» Звідси випливав другий варіант із досить переконливими коментарями. Йшлося про те, що американці самі вдарять по Ірану без участі Ізраїлю. Начебто закритими каналами вже надійшло прохання від американців, щоб ЦАХАЛ утримався від будь-яких заходів у цей період часу. З одного боку, це мало благотворно вплинути на подальші відносини Ізраїлю з арабськими країнами, а з іншого – американцям простіше планувати і виконувати плани самотужки, ніж у взаємодії з кимось іще.
Один із діячів навіть сказав про те, що американці не хотіли б возитися з монтажем ще одного плану атаки на Іран, бо вони вже мають власний план, розписаний до найдрібніших деталей, а участь у ньому ще когось потребуватиме часу на перекроювання всієї операції. На підтвердження цих слів наводилося безумовне посилення авіаційного угруповання США на базі Дієго Гарсія в Індійському океані та перекидання в Аравійське море Другого ударного авіаційного угруповання ВМФ США. І справді, це виглядає переконливо, з урахуванням перекидання в регіон стратегічних бомбардувальників В-52 і особливо – В-2.
І третій варіант, який умовно можна назвати «Кінг сайз», – участь авіації як Ізраїлю, так і США. В такому разі американці цілком можуть виставити дві-три сотні своїх літаків і, звісно ж, Ізраїль задіє всю свою авіацію – до двох сотень літаків. Таким чином, наліт міг би здійснюватися півтисячним авіаційним угрупованням, що навіть на слух сприймається дуже переконливо.
Ну, а другим шаром обговорення цієї теми були цілі, які може бути уражено в результаті такого масованого нальоту. Зрозуміло, що основними цілями мали стати об’єкти збройної ядерної програми. Слідом за ними – ракетний потенціал як у плані вже готових до застосування ракет, так і ракетне виробництво. Окремо стоять цілі, пов’язані з енергетикою Ірану, особливо його можливості щодо експорту нафти.
Усе це було вже настільки відполіровано десятками виступів, що здавалося, навіть якби хотів, додати до цього просто нічого, і залишилося тільки перейти до зведень з цільового району та обговорення результатів атак. Але перші ознаки гумору виявилися в тому, що пригнані сили США, в тому числі бомбардувальники В-2, було задіяно на бомбардуванні Ємену. Воно зрозуміло, що хусити – проксі Ірану і таке інше, проте все це готувалося для інших заходів. І наскільки можна зрозуміти, зміщення фокусу застосування військової сили сталося несподівано для Ізраїлю.
Тим часом Штати також несподівано встряли у процес переговорів Ізраїлю й Хамасу щодо звільнення заручників. Але, як і з хуситами, бліцкригу не вийшло. Простіше кажучи, ні там, ні там не вдалося досягти якихось відчутних результатів. Причому в обох випадках Трумп відсунув Ізраїль із виглядом, що він зараз покаже майстер-клас. Простіше кажучи, Трумп вирішив покласти край можливостям хуситів здійснювати ракетні обстріли суден у Червоному морі та території Ізраїлю. А наполегливими та прямими переговорами з Хамасом Трумп мав намір звільнити заручників.
В результаті вийшло, що жодних заручників Хамас не відпустив, і ЦАХАЛ відновив сухопутну операцію в Газі, а зрушення в переговорах сталися після того, як ізраїльтяни захопили до третини Сектору і продовжують розширювати свою присутність, цього разу вже закріплюючись на відтиснутих територіях. А жодні хвацькі маневри трампового Віткоффа не дали зовсім ніяких результатів.
Ну, а з хуситами взагалі вийшла якась ганьба. Американці вже майже місяць висипають на Ємен сотні бомб, а віз і досі там. Ось що сьогодні вранці написала ізраїльська преса з цього приводу:
«О 6:36 ранку 18 квітня в центрі Ізраїлю пролунали сирени «Цева адом». ЦАХАЛ підтвердив, що зафіксовано ракетний обстріл з Ємену. О 6:32 ранку ЦАХАЛ випустив попереднє попередження про ракетний обстріл. Зазначимо, що в застосунку Управління тилом попередження про обстріл спрацювало не у всіх користувачів. Тривогу було чутно в Єрусалимі, Тель-Авіві та багатьох інших населених пунктах центру Ізраїлю. ЦАХАЛ заявляє: перехоплено одну ракету, що летіла з Ємену».
Тобто витративши величезні ресурси на переплавлення єменського піску на скло, Трамп так і не зміг позбавити хуситів можливості продовжувати свої обстріли. А ще ж до початку цієї дивної операції в Ізраїлі твердо говорили про те, що хусити замовкнуть самостійно після того, як Іран втратить можливість підтримувати їх зброєю. Тобто первинним повинен бути удар по Ірану, а потім уже можна буде добити його проксі, якщо вони не зрозуміють суті того, що відбувається.
У будь-якому випадку, втративши свою військову логістику, хусити будуть змушені здутися. Але дід вирішив кинути понти й залякати рушників прикладом Ємену. І тут він наступив на граблі, які завжди шукає і стрибає на них. Адже по-доброму в тебе повинен бути варіант В, якщо тобі не вдасться поламати через коліно тих самих хуситів чи ХАМАС. Якщо в тебе цього не вийде, то ти, звісно, справиш враження на іранців, але зовсім не те, яке планував спочатку. І сталося саме це.
Ну, а тепер – сам гумор. Учора стало відомо, що під час візиту Бібі до США Трумп сказав йому, що з тих трьох варіантів атаки на Іран, які описано вище, не відбудеться жоден із них. А ми, коментуючи ці події кілька днів тому, вивели два вирішальні чинники. Перший з них пов’язаний із тим, що, вплутуючись у війну з Іраном, Штати повинні бути готові до того, що справа не обмежиться лише їхніми ударами по Ірану – конфлікт може розростись на весь регіон, і в такому разі Трумпу доведеться втягуватися вже в набагато серйознішу бійку, а як ми знаємо, він у такі ігри – не гравець.
Він може зробити серйозну фізіономію, пустити понти, але не більше. Щойно справа доходить до рубки, він відразу змотує вудочки, псує повітря і передбачувано виходить із гри. І взагалі його психотип не передбачає участі в таких заходах. Він завжди уникав бійок просто тому, що в житті не здатний тримати удар, і це вже розуміють усі ті, хто має з ним якийсь конфлікт. Трумп – не боєць, і його погрози ніким всерйоз не сприймаються. З цього ми вивели другий чинник – він обов’язково кине Ізраїль, як уже кинув усіх своїх партнерів та союзників. І ось сталося саме це, або, принаймні, це виглядає як просто класичний кидок.
Усі ті, хто дивився момент закінчення переговорів Трумпа та Бібі, помітили, що в останнього був повністю збентежений і розбитий вигляд. Принаймні, він не міг приховати того, що він нарвався на дуже неприємний нежданчик. Як з’ясовується, радники Трумпа розповіли йому, що будь-який з варіантів атаки на Іран призведе до більш масштабного військового протистояння, ніж просто повітряний удар, і порекомендували Трумпу не влазити в цю бійку самому і утримати від цього Ізраїль. Очевидно, що на переговорах із Бібі Трумп йому оголосив саме це.
Але ж цитатами Трумпа, який погрожував Ірану чимось непоправним, якщо той не погодиться на угоду, в Ізраїлі жонглювали кілька місяців поспіль, і ось тепер – самий цимес цього гумору. Трумп відмовився від удару по Ірану, надавши перевагу «угоді», але Іран уже заявив, що він готовий повернутися до угоди… зразка 2015 року! Тобто в Тегерані пропонують Трумпу повернутися до тієї угоди, яку він сам і скасував у 2018 році, обізвавши її шахрайською та особистою тупістю Обами.
А починалося все з того, що Трумп вимагав від Ірану відмовитися від збагачення урану, а все, що вже накопичено з чистотою, вищою за необхідну для мирного використання, – передати іншій країні, причому цією країною Трумп вважає росію. А ми ж пам’ятаємо, як вона вже вивозила хімічну зброю з Сирії, а також подальші події. Плюс до того, Трумп наполягав включити в угоду ліквідацію ракет, які можуть бути засобом доставки ЯЗ.
Рушники ж сказали, що вони готові на операцію у форматі повернення до обсягів збагачення 2015 року, причому без ліквідації потужностей, які можуть перезапустити масове збагачення урану. Нікому й нічого з уже збагаченого вони передавати не збираються, як не збираються знищувати свої ракети, а ось питання про те, що вони не виготовлятимуть ядерні боєголовки, має базуватися на їхньому чесному, благородному слові. І ось у цій ситуації Трумп згорнув можливість бойового впливу на Іран як для своїх військ, так для Ізраїлю. І тут постає питання про те, навіщо треба було куйовдити Ємен і закопувати в пісок сотні, або й тисячі авіабомб, якщо це не справило жодного враження на Іран? А слідом виникає запитання: «Що ж ти, фраєр, здав назад?»
Закінчення цього анекдота виглядає так. Мовляв, усе це – димова завіса для того, щоб приспати пильність Ірану і завдати один з варіантів ударів, описаних на самому початку. Воно зрозуміло: коментатор вийшов із совка і пам’ятає слова пісні «Я его не брошу, он такой хороший», бо кілька місяців поспіль капав слиною перед камерою і розповідав, який Додік розумний і красивий і який відстій був Байден. Але при цьому Байден дав добро на удар по Ірану, а тут – такий облом.
Звичайно, ми не можемо повністю списувати й такий, зовсім неймовірний варіант. Але тут є кілька заперечень. Перше – Трумп не здатний на тонку гру в принципі. Якщо він публічно зізнається у скоєнні злочинів, то зобразити ювелірну гру в цій справі – навряд. Інший момент – поведінка Бібі. Якщо він в Овальному кабінеті зіграв повну розгубленість настільки переконливо, то він займається не тією справою. Йому б у Голлівуд і на головні ролі.
Ну, й останнє. Трумп ухвалив рішення не лише про це, а й про виведення військ із Сирії. Причому війська виводяться просто зараз, замість 2 тисяч залишиться 500 осіб, і швидше за все, їх виведуть у другому етапі. Але найголовніше – Штати повністю йдуть із трьох локацій, які стояли на караванних стежках Ірану. Все це разом залишає зовсім мізерну ймовірність того, що це була гра. Проте останні, упороті Трампом діячі все-таки намагаються якось пояснити цю ситуацію, адже визнати себе ідіотами, бо повірили ідіоту, – не зможуть. Завіса. Колір гумору кожен може визначити самостійно.