Очевидно, що допоміжна операція не мала жодного стосунку до Жукова, і спочатку Сталіна вона цікавила не так щоб дуже. Тому в підготовку саме операції відволікання ніхто особливо не втручався, і Василевський зміг її готувати так, як вважав за потрібне. А всю увагу було спрямовано під Ржев, де було організовано кілька хвиль наступу. Сталін особисто з’ясовував усі деталі підготовки, а Жуков був найкращим вибором для війни «за всяку ціну».
У нього була відсутня рефлексія перед втратами, і він легко міг вкласти в землю хоч мільйон, хоч мільярд своїх військ. Єдине, що його могло зупинити і зупиняло, – скінченність людського ресурсу. Це щось нагадує, чи не так? Тобто ці дві голови – Сталіна і Жукова – з історичної точки зору поставлено там абсолютно марно. Вони практично не мали жодного стосунку ні до підготовки операції, ні до її реалізації.
А з мемуаристики відомо, що Василевський звертався до Ставки щодо необхідності виділення резервів для того, щоб розвивати наступ до Азовського узбережжя, але йому було відмовлено. Резерви спалили під Сичовкою, і він просто не міг собі уявити масштаб катастрофи, яку влаштував Жуков. Тому сталінградська операція закінчилася тим, чим закінчилася. 6-а армія Паулюса билася до того моменту, поки з можливого мішка виходило основне угруповання військ, і щойно цей момент було пройдено – капітулювало, бо вже не могло відходити з боями. Та й червоні армійці лише умовно оточили це угруповання.
Вони теж не мали сил і засобів для класичного облаштування внутрішнього та зовнішнього кілець оточення. Василевському було удвічі прикріше те, що зовнішнє кільце просто не знадобилося, тому що військ противника зовні практично не було. Ну, а знамениті кадри зустрічі двох угруповань червоної армії й завершення оточення було знято на біс, і нічого такого в житті не було. Проте там відкрили три пам’ятники і утрималися від спокуси відкрити чотири. А могли б зобразити й путіна, який на той час був шпигуном.
Нічого, що він народився пізніше! Подумаєш, яка дрібниця. Якби сказали стаду, що він був тоді шпигуном, воно навіть не мекнуло б. Ну, а Симонянша розповіла б про те, що товариш путін тоді виконував спеціальне завдання у Дрездені та особисто знав як полковника Штірліца (штандартенфюрера Ісаєва), так і радистку Кет. А на радіостанції були не лише «пальчики» Штірліца, а й його – путіна. Причому – не лише пальчики. Радистка – в курсі.
Цю сторінку історії ще до кінця не досліджено, і якщо зараз уже всі знають про те, скільки бабла путін вивіз у вигляді кишенькових грошей з федерації, то постає велике запитання про те, куди поділося золото партії Третього Рейху. Не виключено, що його вивозом займався непомітний чоловічок із Дрездена, де він працював завідувачем клубу, а насправді був розвідником, на тлі якого Штірліц видається тупим лохом, з перемазаною печеною картоплею мордою. Тож пам’ятник путіну напрошується просто на повний зріст, і головне, що щось подібне відбувається зовсім недалеко, і там теж заведено ставити пам’ятники і називати щось іменем ще живого і бадьорого правителя. Причому все це робиться у сталінському стилі, з розкішними пам’ятниками та перейменуваннями міст. Словом, усе – за класикою.
(Далі буде)