Уперше опубліковано: 08.01.2023

Авторка перекладу: Світлана

Певний час тому у «зовсім не таких» довелося читати чи слухати про те, що після поразки в Україні федерація наповниться військовими з розбитої армії, які будуть незадоволені всім і всіма, але незадоволення це буде не віртуальним, а прикладним, бо вони вже матимуть той чи інший бойовий досвід. Простіше кажучи, у них буде дуже низький поріг переходу до насильства. На підтвердження своїх висновків вони наводили приклади вже численних інцидентів такого плану, коли десь у транспорті чи точках громадського харчування виникали такі сцени, що часто закінчувалися летально. При цьому діячі проводили паралелі з тим, як така публіка в Німеччині після поразки у Першій світовій війні стала ґрунтом для подальшого піднесення реваншизму.

І загалом ці міркування мають сенс, але завжди дивно спостерігати за тим, як ці діячі намагаються застосувати досвід, нехай навіть історичний, але за визначенням – нормальних країн, до своєї кровожерливої ізбушки з діркою в підлозі. В цьому випадку діячі з розумним виглядом міркують про досвід Німеччини після Другої світової, але якось зовсім забувають, що їхній лепрозорій теж не вийшов з тієї війни переможцем і здобув власний досвід, який з німецьким не має нічого спільного. Що характерно, все відбувалося одночасно і приблизно в одних умовах, але власний досвід виявився іншим.

Якщо «броунівський рух» німецьких фронтовиків вилився в реваншистський рух, то у більшовиків сталося кілька років суцільного терору з масовими стратами, замежною жорстокістю, повальним канібалізмом та іншими дикими речами, які німці побачили набагато пізніше і вже в інших умовах. А ці діячі міркують таким чином, що ось, мовляв, у Німеччині були такі негативні процеси, а в себе на батьківщині все було чинно і пристойно, бо населення займалося грою на балалайці та збором кульбабок.

Інша справа, що Німеччина була стороною війни, яка програла, а більшовицька росія – перевзутою, тобто вона була в набагато ганебнішому становищі, а тому зовнішньому світу було абсолютно начхати на те, що там відбувається в цій вигрібній ямі. І якби червоні людожери зжерли один одного начисто, це нікого б не засмутило. На це ніхто не реагував, хоч і смачного не бажав, і людожери коїли все те, що звикли робити сторіччями. І ось саме в цей час на тлі «розвеселих подій», що охопили «одну шосту», в Німеччині почали формуватися реваншистські партії. Саме цей процес діячі з побоюванням і пророкують. Мовляв, військові розбитої армії можуть створити проблему, як у Німеччині 19-го року минулого століття.

У всіх цих Фейгіних, Піонтковських, Гудкових та іншої погані можна було б запитати про те, що їх спонукало вважати саме таким чином. Які вони мають підстави прив’язуватися до досвіду Німеччини, а не до досвіду власної країни? Але розуміючи, що це розповідають люди, які чудово знають про події, описані вище, і про те, що діялося у 1918–21 роках у їхній власній країні, доводиться робити однозначний висновок про те, що ці пани грають свою гру і навмисно дають якусь притягнуту за вуха і явно нереальну точку складання. Тобто вони діють у режимі відволікання уваги, як це робить фокусник, щоб глядач не побачив справжньої дії. І роблять вони це настільки спритно, що якщо придивитися уважніше, то виявиш ці ж прийоми і в інших темах.

(Далі буде)

Один коментар до “Продовження поразки (Частина 1)”
  1. …В цьому випадку діячі з розумним виглядом міркують про досвід Німеччини після Другої світової, але якось зовсім забувають, що їхній лепрозорій теж не вийшов з тієї війни переможцем…
    Напевно всеж таки після ПЕРШОЇ світової ???

Коментарі закриті.