Учора ми писали, що навіть без повітряних ударів у низці регіонів курника критична інфраструктура стала сипатися настільки стрімко, що від цього там стали відзначатись елементи паніки. І, власне, для неї є всі підстави, коли в результаті вже є жертви. Тому Собянін, будучи досвідченим царедворцем, просто зараз підстилає соломку, і якщо трапиться щось подібне, він завжди може сказати: «А я ж попереджав!»

Досвідчений мандрівник коридорами влади знає основний принцип виживання – треба технічно перекласти провину на кого завгодно, якщо раптом почнуться розбірки. Саме це ми зараз і спостерігаємо, але не спостерігаємо самого нальоту. І тут ми ставимо те саме запитання, заради якого і затіяли цю повість: «Чому досі не було масованого нальоту на москву, попри те що там його вважають неминучим?» При цьому всі ми бачимо, що максимальна ефективність подібного удару досягається в холодну пору року, а це означає, що час для такого заходу минає з наближенням весни.

ЩО КАЖУТЬ КАРТИ

Перш ніж детально розглядати подібні питання, слід подивитися на карти, щоб зрозуміти, про що йдеться взагалі. І одразу ми виявимо, що суто з географічної точки зору Київ набагато вразливіший, ніж москва, просто через відстань, із якої може бути запущено засоби ураження. Неважко помітити, що москва від найближчої точки України розташована втричі далі, ніж Київ – від найближчої точки курника. А якщо перевести все це в кілометраж, то для того щоб дістати москву, нам потрібні засоби ураження, здатні діяти в межах 1000 кілометрів, бо до неї – 750 км, але ж ніхто не стане запускати ракети і дрони прямо з лінії кордону, і летіти вони будуть зовсім не по прямій.

І тут важливо згадати, як розвивалися засоби ураження далекого бою саме з нашого боку. Воно й зрозуміло, адже Україна ніколи не готувалася до війни, в якій треба буде вражати цілі на таких відстанях. І навпаки, лапті успадкували основні елементи доктрини совка і мали великий арсенал саме таких, далекобійних засобів ураження. Щоправда, бити ними вони планували по Європі, але тепер усе воно прилітає по Україні.

Просто для довідки. Якщо не брати територію Білорусії як місця запуску ракет або дронів, а лише територію самого курника і анклаву Калінінберг, то в такому становищі у плані відстані перебуває лише Вільнюс. Інші столиці – Гельсінкі, Таллінн, Рига та Варшава – розташовані в діапазоні 200–250 кілометрів. Лапті не приховують, що вже запланували бойові дії на цих напрямках, тож, безумовно, у них були підготовлені засоби ураження, здатні діставати столиці Фінляндії, Естонії, Латвії, Литви та Польщі, але через те що ми вперлися, все це полетіло і продовжує летіти по нас.

Усе це до того, що пацифістська Україна навіть у бойовому плануванні не мала нічого подібного і не збиралася атакувати столиці сусідніх держав, і тому все довелося починати нехай і не з нуля, але точно з глибокої ями, в яку нас заганяли майже всі уряди, а зелені на чолі з піаністом та його кротом робили це у форсованому темпі та ще й хвалилися «досягненнями» публічно. Якщо просто взяти ці публічні заяви і вписати в один стовпчик, а в інший стовпчик виписати диспозиції кримінальних статей 111, 113 та 114 ККУ, то можна виявити масу моментів, які перегукуються між собою.

(Далі буде)

2 коментар до “Риторичне питання (Частина 2)”
  1. те саме запитання, заради якого і затіяли цю повість: «Чому досі не було масованого нальоту на москву, попри те що там його вважають неминучим?»
    ======================================
    віднайти відповідь не складно – масовані нальоти давно ведуться “двушечками” й не тільки “двушечками”.
    напевно й більший калібр застосовують а ви кажете “карти, карти”
    для візиту до Оману серед зими навіть лижі не завада так що географія тут не рахується зовсім.
    “ось така фігня малята” (С)

  2. ну, “якщо перевести все це в кілометраж”, то треба пам’ятати, що були й обмеження якимось там договором в 500 км на ракетне озброєння

Коментарі закриті.