Але весь цей «вихлоп» у Крим і на Кавказ мав свою базу, а саме – екстремальні умови життя в Сибіру. Там, де мені довелося жити і трохи працювати, сніг лягав у другій половині вересня і починав активно танути наприкінці квітня – на початку травня. Але це не означає, що сніжком не могло припорошити у червні чи липні. Просто цей сніг танув, а вересневий – вже ні. Просто зараз кожен може проаналізувати свої відчуття від морозної погоди та оцінити, як вона переноситься. І це при тому, що зараз температура у столиці тримається на рівні -10…-15 градусів.

А в тих місцях -30…-35 – цілком звична погода, і якщо немає вітру, то люди їдуть на лижах у сопки, щоб з них покататися на бігових лижах, бо гірських тоді не було. Але й -40 теж не був якимось особливим варіантом. Принаймні, на розпорядок життя така температура ніяк не впливала. Тільки після -42 у школах скасовували заняття для всіх класів, окрім випускних. Для таких обмежень не існувало взагалі. Крім того, нижче за цю температуру зупинялися всі роботи на відкритому повітрі. Це називали «актованим днем», тобто цей день тарифікувався «по-середньому».

Плюс до того, у північних районах Сибіру, в районі Полярного кола, або майже немає світлового дня, або його немає повністю. Це зараз ми знаємо про те, що в таких умовах організм людини діє в режимі стресу, а тоді це вважалося просто неприємним додатком до холодної погоди. Ну, а влітку температура могла впродовж одного дня змінюватися від +5 до +35, і знову ж таки, ночі там немає, бо сонце тільки сіло – і вже зійшло. Крім того, що в цей час практично всі населені пункти стають відрізаними від зовнішнього світу і дістатися туди можна тільки повітрям або річками, там просто неймовірна кількість комарів, мошкари та кліщів.

Усе це, разом узяте, і виливалося в зарплату, що кратно перевищувала те, що можна було заробити на «материку», і зрозуміло, що коли випадала відпустка, то відривалися на повну, просаджуючи такі суми, які для більшості людей нереально було зібрати років за десять. Гадаю, що тепер зрозуміло, чому в курортних регіонах совка сформувалося таке своєрідне мислення. Публіка знала, що такі грошові мішки, які смітять грошима, приїдуть раз на сезон, і тому з них треба вичавити якнайбільше.

Уся ця довга розповідь була необхідна для розуміння того, чому значна частина місцевого населення горлала про каміння з неба. Після розвалу совка вони відчули різкий відтік ось таких відпочивальників і всіма фібрами своєї душі хотіли відновлення колишніх часів. До них не дійшло, що ті ж працівники «Газпрому», які продовжували отримувати високі зарплати, за ті ж самі або й менші гроші могли дозволити собі значно комфортніший відпочинок у Єгипті, Туреччині, Еміратах чи Таїланді. Адже жодних кардинальних змін у туристичному бізнесі Криму не сталося.

Цей висновок я роблю з власного досвіду, тому що по роботі змушений був їздити до Криму раз на два тижні, бо там ішов каскад судів, на яких треба було бути особисто. І, відповідно, вдалося близько спілкуватися як з рантьє, так і з кримськими татарами, а крім того – з прокурорськими, суддівськими та іншими службовцями, які справили на мене вкрай гнітюче враження. Це було набагато огидніше, ніж у столиці чи навіть на Донбасі.

(Далі буде)