У надрах абсурду (Частина 3)

Словом, отримавши таке завдання від фюрера, центральні банкіри впали у ступор. Адже від них вимагали різко знизити ставку рефінансування, а це розморожує кошти на рахунках вкладників, і вони йдуть з банку на ринок, про що Ельвіра попереджала уряд і прутіна, а тепер від неї вимагають дати інструмент, який не дасть грошам покинути банківські рахунки. Але вона саме це й робила, поки їй не викрутили руки. Однак банкірам пояснили, що інструмент повинен стримати відтік коштів із банків без підвищення ставки рефінансування, і вони на це відповіли так:

«У нас є лише один ефективний варіант – заморожування вкладів. Дуже не хотілося б іти на такі заходи. Ні наступного року, ні пізніше».

Простіше кажучи, банкіри говорять про те, що навіть одноразове застосування такого засобу призведе до втрати довіри до банківської системи, і тоді вкладників не змусиш виходити з готівки жодними солодкими умовами. Ба більше, цей хід змусить пригадати досвід, отриманий наприкінці совка, і це призведе до ланцюгової реакції, коли грошова маса на руках почне розкручувати маховик інфляції, а також власники готівки почнуть іти в готівкову валюту. А це потягне за собою фондовий ринок, і вся ця куля понесеться з такою швидкістю, що зупинити її буде вже неможливо. Тільки як таке можна пояснити неосвіченим ідіотам?

Свого часу Ельвіра на пальцях показувала цареві, що продовження війни роздуває й без того величезні, непродуктивні витрати і що поки не пізно, треба закінчувати ці ігри, але прутін уже не може відмовитися від війни. При цьому він хоче, і щоб інфляція стояла на місці, і щоб ставка рефінансування була мінімальною. А це завдання- антагоністи, які вбивають одне одного. Той баланс, який їй вдавалося стримувати, базувався на фінансових резервах, з одного боку, і на валютній виручці від продажу вуглеводнів – з іншого. Тепер, коли з обома цими пунктами виникли проблеми, які неможливо вирішити всередині федерації, є лише один інструмент, який може ефективно вплинути на баланс, – закінчення війни. Якщо він відкидається, а як ми знаємо, він – відкидається, то все інше – марне.

Можна тільки уявити, як усе це бачить Наібулліна. І справа тут уже не в тому, що від неї вимагають виконувати прямо протилежні і часто – взаємовиключні накази, а в тому, що найвище керівництво країни настільки неосвічене, що не розуміє взаємозв’язку всіх цих процесів і того, що, натискаючи на одну частину рівняння, ти неминуче і головне – передбачувано змінюєш інші його частини. Тобто керівництво не те що не володіє базовими знаннями в галузі, яку воно намагається регулювати в ручному режимі, а просто відкидає ці принципи, вимагаючи створити нові так, щоб вони подобалися особисто цареві.

А це і є відмова від об’єктивної реальності й тих законів, які в ній діють. У такому разі керівництво країни вже міцно вжилося в якусь паралельну реальність, чи то стосовно Куп’янська, чи то фінансової системи, і не бажає з неї повертатися хоча б для того, щоб побачити невідповідність того, що відбувається насправді, тому, що воно собі вигадало з носа. І ось тепер кожен може відкрити будь-який твір Орвелла чи Кафки, прочитати його і порівняти з тим, що викладено вище, щоб визначити, хто глибше поринув у абсурд – профільні письменники чи знаменитий дзюдоїст, друг лелек та амфор. Ми маємо власну думку з цього приводу, але не претендуємо на те, що вона – єдино правильна, а тому кожен може сформулювати свою точку зору, і, напевно, всім буде цікаво з нею ознайомитися.