Дивні гімни (Частина 1)

Авторка перекладу: Світлана

За часів адміністрації Байдена доводилося регулярно читати повідомлення, написані в соціальних мережах від імені Білого дому. Це не дивно, адже Байден – політик старої закваски і тому сформував свою адміністрацію за класичним принципом, де «яструби» компенсувалися «голубами», і так далі. Тобто адміністрація являла собою сукупність балансів, які були не до кінця зрозумілими, проте можна було приблизно прогнозувати, як ті чи інші події у нас чи у світі оцінюватимуться Білим домом і, відповідно, яких дій від нього можна очікувати.

Саме з цієї причини доводилося переглядати цілу низку американських джерел, і це давало приблизне розуміння тієї картини світу, яка розгортається навколо США і, відповідно, як усе це може вплинути на Україну. Щоправда, тут був і залишається внутрішній чинник зеленого кольору, який міг зламати начебто вже збудовану гру, що не можна було ігнорувати. До речі, хто чув, на яких фронтах воює Єрмак? А ходять чутки, що він уже побував на Банковій невідомо з якого приводу – може, він там залишив свої берці й без них ніяк не дістанеться фронту?

Але повернімося до теми. Зараз перегляд тих самих джерел інформації в США втратив усякий сенс. Особливо його втрачено стосовно заяв Білого дому та Держдепартаменту. Вони стають просто нікчемними з моменту публікації, бо не несуть зовсім ніякого смислового навантаження, а натомість усі новини тепер містяться в соціальній мережі Трумпа «Сру в сошил». Єдине, що зараз регулярно роблять канали Білого дому, – хвалять нестерпно геніального Додіка і все, що робиться в США, – неодмінно за підтримки, участі або під керівництвом POTUS. Ну, і звісно ж, там розповідають про те, як він нестерпно прагне миру.

На цьому тлі деякі наші медійно відомі пацієнти підхоплюють цю пусту балаканину і теж розповідають про прагнення Додіка до миру і про те, що він вибудовує новий світовий порядок. От тільки прутіна йому б треба засудити. При читанні всього цього виникає думка про те, що свої таблетки перестав пити не лише чубатий дід, а й публіка, яка пише чи розповідає про нього. І причина такого ходу думок у всіх перед очима.

Так, усім добре відомо, що більшість воєн як в історії, так і зараз, виникає через територіальні претензії. Причини можуть бути різними, але врешті-решт приводом стають території. Чи нам цього не знати? А тепер дивимося уважно. США мають сухопутний кордон лише з двома сусідами – Канадою та Мексикою, і Трумп уже публічно висував територіальні претензії до обох країн, плюс до Данії за Гренландію. Тобто висуваючи територіальні претензії сусідам, лідер держави ставить свою країну як мінімум на крок ближче до війни. І ось це оцінюється як боротьба за мир?

І потім, за що Трумп має засудити прутіна? За те, що він сам залюбки зробив би? Буквально наприкінці минулого тижня Трумп заявив про можливість сухопутної військової операції проти Венесуели. Хоча тут із миром у Додіка не дуже складається, але він це виправдовує боротьбою з наркотиками. Біля берегів Венесуели мало не щодня розстрілюються катери та яхти, що начебто перевозять наркотики. Це все – в рамках боротьби за мир, але й боротьби з наркотиками. І тут виникає дилема: за що йому треба вручити Нобелівку – за боротьбу з наркотиками чи боротьбу за мир? Між іншим, питання тут не таке вже й просте.

(Далі буде)