З Днем Збройних Сил України (Частина 4)

Скоріш за все, саме в таких умовах ані американські, ані якісь інші військові просто не змогли б продемонструвати тієї стійкості, мужності, винахідливості та любові до своєї землі, які продемонстрували наші військові. Все це тому, що за тисячну частину того, що виконав цей діяч, його б там за щоки витягли до найближчої стінки і віддали б належне. Тож будь-які досягнення, які вони продемонстрували, можна сміливо зводити в куб чи квадрат.

На завершення – ще один момент, уже не як приклад чи факт для порівняння, а лише для того, щоб побачити, як працює вже наше сприйняття того, що роблять наші військові. Сьогодні ППО відбила один із найпотужніших повітряних ударів ворога. Вранці ми про це писали докладно, і повертатися до цього немає сенсу. А тепер просто навмання уявіть будь-яку армію світу, яка відбиває подібні удари раз на кілька днів і при цьому досягає подібних результатів. Ізраїльська армія вже давно б спеклася. Вони відбили всього два чи три масштабні удари, і те – за допомогою союзників. ЗСУ відбивають самостійно і регулярно. Яка ще?

Спробуйте підставити на місце Ізраїлю будь-яку іншу армію і подивіться, що з цього вийде? А ми практично не помічаємо цієї роботи. Так, ми судимо по тому, що не вдалося збити, і по тому, що накоїли пропущені ракети та дрони, але просто на хвилиночку, сьогодні було збито понад 600 повітряних цілей. Між іншим, сьогоднішній нічний удар ворога був не лише плювком у чуб футболісту-миротворцю і самому шикарному та прекрасному президенту у світі. Це була не лише «шахедна п’ятниця», як це вже у путіна стало традицією, але й щось більш «сакральне».

Насправді, саме масштабом удару прутін завдав в день ЗСУ. Це – від безсилля та боягузтва. Недомірок може робити тільки таке або ж записувати, в глибині бункера, грізні промови, оскільки на більше він не здатен. Намагаючись грати роль Наполеона, прутін ніколи не допустить того, щоб під ним вбили коня, як це було у Бонапарта. І він ніколи не стане особисто дивитися на поле бою, навіть перебуваючи на відстані. Тому прутін наказав укусити якомога болючіше саме в цей день. Сам він здатний кусати лише гімнастку та Рюрика.

До речі, Додік зліплений із такого самого, коричневого тіста. Свої грізні промови він здатний штовхати лише за кільцями охорони, і навряд чи у нього вистачить сміливості перебувати хоча б на авіаносці, біля берегів Венесуели. Він погрожуватиме і розповідатиме про свою нестерпну силу з Флориди, зі свого поля для гольфу. Про його сміливість і здатність «брати на себе відповідальність» вже складено такі легенди, що від них він уже ніколи не відмиється, навіть тим напором, який зазвичай буває на автомийці. Але це – інша історія, і до неї ми підійдемо пізніше.

Все це до того, що сприйняття війни в тилу і там, де бійці стоять лицем до смерті, абсолютно інше. А якщо трохи розширити саме цей приклад і поставити більш загальне питання: яка армія воювала чотири роки з ядерною державою, яка має настільки чисельну армію, після Другої Світової війни? Так, за цей час була якась кількість сутичок, але щоб вони тривали так довго і з такою інтенсивністю, це – навряд чи. А тим більше, коли ініціатором війни, а отже й головним її бенефіціаром, якраз і виступає ядерна держава, з величезною армією.

Загалом, ще раз вітаю всіх причетних до цього свята, від передка до глибокого тилу і навіть до тилу ворога, де просто зараз діють наші фахівці. І, напевно, тут варто висловити нашу вдячність за все, що ви робите, а ще – за вашу скромність.

Зі святом! Слава Україні! Слава її Збройним Силам!