Автор перекладу: Світлана
ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ
Учора під одним з постів у ФБ один із читачів зробив зауваження в тому плані, що тепер у нас іде більшість інформації про Трумпа і США і що це змінює спрямованість роботи ресурсу. Довелося дати конкретну відповідь, але, напевно, треба дещо пояснити з того, що здавалося очевидним. Якщо просто зараз узяти й пірнути в якийсь окремий інформаційний потік, то велика частина новин іде саме на тему того, що робить або говорить сам Трумп і його оточення, або про реакцію на те, що демонструє дідуганчик. І загалом наповнення цього потоку виправдане, бо йдеться не так про внутрішні справи США, як про різку зміну ролі США на міжнародній арені.
А оскільки це найбільша (поки) економіка світу і найпотужніша військова сила, зміни торкнуться всього світу. Плюс до того, Вашингтон уже явно переглянув фундаментальні принципи, якими керувалися США останні 80 років. Простіше кажучи, йдеться про зміну світового порядку, і такі процеси відіб’ються на кожному з нас, де б ми не були і що б ми про це не думали. Якщо вже й це комусь важко здолати, то сформулюю думку інакше. Того, що зараз виконують США, не бачила переважна більшість населення планети. Це – не пересічна і тим більше – не циклічна подія, і тому недивно, що до неї прикуто увагу як у плані новин, так і в плані оцінки того, у що все це може вилитися.
Такі речі необхідно аналізувати та обговорювати країнам, які наразі перебувають у стабільному стані, а ось на перебіг подій в Україні, де йде війна і тому ні про яку стабільність не може бути й мови, все це подіє і вже діє – у першу чергу. Ну, а ми приділяємо цій темі особливу увагу приблизно так, як це робили завжди в ході якихось потужних потрясінь. Крім того, є ще одна причина часто повертатися до цієї теми. Не стану називати наші відомі інформаційні ресурси і надам кожному самостійно покопатися в тому, що ви зазвичай споживаєте, і знайти те, що я бачу ледь не щодня.
Складається враження, що низка інформаційних ресурсів або отримали синдром гострого інформаційного нетримання, або вони працюють зі знанням справи і мають цілком визначені цілі. Тему Трампа там викладають від щенячого захвату вранці до всепропальницької риторики – увечері. При цьому все відбувається на одному й тому самому інформаційному каналі у виконанні одних і тих самих персонажів, і так вони відтягуються по одній і тій самій темі. І якби йшлося про те, що в студію запрошено якихось діячів з протилежним поглядом на предмет обговорення, то тут можна спокійно все списати на прагнення до об’єктивності, чим наша журналістика ніколи не страждала, але коли один і той самий персонаж, який має величезну аудиторію, впродовж доби змінює оцінку одного й того самого процесу на 180 градусів, то тут або біполярний розлад, або навмисні дії, спрямовані на зривання даху тих, хто споживає цей потік свідомості.
Через те що таке відбувається буквально день за днем, ми вважаємо своїм обов’язком вклинитися в ці «гойдалки» і дати той самий сторонній погляд на поточні події, який не буде збігатися з тим, що дають наші медіа. Саме це ми обіцяли робити майже десять років тому і робитимемо це надалі. Поки Трумп вводить США і весь світ у якийсь режим гарячки та лихоманки, ці теми, безумовно, посідатимуть суттєве місце в нашому розкладі. Тому всім, кому це не цікаво, можна легко знайти щось більш відповідне і не тріпати собі нерви черговим постом на цю тему.
ЦІНА ПОГРОЗ
Просто зараз розгортаються події, які свідчать про те, що притомних людей у керівництві США або зовсім немає, або їхня думка нікому не потрібна, а хамовите стадо не здатне прорахувати наслідки своїх дій навіть на крок уперед. Так, уже кілька тижнів як американські літаки скинули бомби на єменських хуситів. Згадаймо, як у перший день бомбардувань деякі діячі цокали язиками і мовили щось на кшталт: «Батя – сила!», а більш глибокодумні пацієнти додавали: «Трумп – голова, не те, що Байден». Але ось минув якийсь час, і все якось затихло, а на запитання про те, що там із хуситами, військові звично відповідали: продовжуємо бомбити.
І тут виникає дежавю, що співвідноситься з тим, що відбувається у нас і як це коментують лапті, мовляв, завдано стільки-то ударів, а далі – не має значення. Так і тут розповідають про те, скільки ударів було завдано. Один ізраїльський коментатор від щастя аж захлинався, коли описував рішучість Трумпа, і просто готовий був почати молитися перед камерою, що обрали його, а не Камалу. І в цей момент по Ізраїлю звично полетіла балістика. Адже до того моменту вже тиждень як Ємен переорювали бомби.
А зараз ви не знайдете новин про те, чим там усе закінчилося і чи закінчилося взагалі. Хусити як пострілювали, так і пострілюють, а американці – як побомблювали, так і побомблюють. Але ж подібні речі повинні мати якусь відчутну мету? Ви ж туди авіаносець пригнали, щоб його застосування привело до вирішення якоїсь проблеми, чи це була проста демонстрація? Якщо демонстрація, то її вже можна вважати невдалою, інакше хусити не продовжували б запускати свої ракети і дрони. Простіше кажучи, хусити індиферентно поставилися до всіх цих потуг і роблять те, що робили раніше, або, якщо зовсім прямо, вони послали Трумпа і його військову операцію за добре відомою адресою.
Але якщо цими ударами не вдасться завалити режим хуситів, то сформується прецедент для всіх тих, хто вирішить виступити проти США. Мовляв, пересидимо їхні бомбардування, дочекаємося їхнього відходу і станемо робити те, що робили раніше, посилаючи здутого світового жандарма куди подалі. І ось зараз стало відомо про те, що Трумп зробив чергове «останнє китайське попередження», але вже – Ірану. Трумп заявив про те, що час його ультиматуму спливає і що з Іраном буде те, що з Єменом. Але як можна зрозуміти, ні хуситів, ні Іран, ні когось іще єменська операція американських військових банально не вразила.
Принаймні, в Тегерані зараз відкрито посилають усі ультиматуми Трумпа, при тому що Ірану справді є що втрачати, бо великі інфраструктурні об’єкти розташовано на відкритій місцевості, а ось те, що Трумп так намагається купірувати, – ядерні активи – з самого спочатку було заховано під землею. І між іншим, там десятиліттями готувалися саме до такого перебігу подій, ховаючи військові активи у скельні масиви.
Знову-таки, поки вважається, що Іран ще не має власних ядерних зарядів збройного класу, але в МАГАТЕ заявили, що збагаченого урану в нього вже давно достатньо для того, щоб зібрати від кількох одиниць до кількох десятків ядерних зарядів. І якщо раніше йшлося про те, чи достатньо в нього ядерних матеріалів для створення бомби, то тепер питання стоїть інакше – чи зібрав він бомбу або бомби. Те, що він ще не випробував ядерної зброї, не може бути гарантією того, що він не вирішив випробувати її в бойових умовах.
Уже не знаю, хто був автором хуситської епопеї – сам Трумп чи його радник з національної безпеки, як потім стало відомо – обтяжений розумом та кмітливістю, але вже очевидно, що вона мала стати предметною чорною міткою для Тегерана, мовляв: дивись, як я можу. І що ж у результаті? В Ємені висипали боєкомплект авіабомб, який був у авіакрила авіаносної групи, а результатів немає. Причому, наскільки можна зрозуміти, ніхто навіть не замислився над тим, який саме результат бомбардувань мав набути вигляду вагомого аргумента, на який усім довелося б зважати і насамперед це мало справити враження на Іран? Досі мені не довелося побачити формалізації цієї мети.
Адже за цими подіями спостерігав не лише Іран – адресат усього перформансу, а й усі ті, кого цікавить нинішній стан США, як щодо встановлення військових цілей, так і їх досягнення. Станом на цей момент уже можна говорити про те, що фокус не вдався, бо факір виявився не у формі. І, між іншим, це дуже нагадує наші нещодавні події, а саме «Київ за три дні». Імідж «другої армії світу» було розвалено вщент просто нездатністю втілювати власні плани, і якщо тепер подивитися на улюбленця Трумпа – прутіна, то ця нестерпна міць тепер виглядає якось так:
Але там хоч мету було поставлено, а тут і цього немає. В такому разі негативний результат або просто його відсутність знижує рівень сприйняття загроз Трумпа нехай не до нуля, але настільки, що їх стає простіше ігнорувати, ніж приймати як щось неминуче. Адже всі два з лишком місяці Трумп спілкується із зовнішнім світом виключно мовою ультиматумів. Тільки от будь-який ультиматум повинен вселяти в опонента фаталізм ситуації, а виконання погроз має бути безумовним та повноцінним.
Немає сумнівів у тому, що за розвитком цих подій уважно спостерігає Китай і робить свої висновки саме щодо цих двох основних пунктів силової політики – здатності ставити цілі для проведення силових заходів та вміння досягати їх силовим шляхом. Звідси випливає, що ситуація навколо Ірану, якщо той відмовиться йти на переговори з Трумпом, і те, що за цим буде, небезпечні не тільки для самого Ірану, а й для США. Адже якщо під час першої каденції Трумп не брязкав зброєю, а просто обіцяв неприємності, та потім не зміг їх забезпечити, це було списано на дивацтво його характеру.
Так сталося з ядерною програмою Кіма, який фактично висміяв Додіка і стусанами вигнав його з Корейського півострова. Причому ініціатором тієї знаменитої зустрічі виступив сам Трумп, і тоді преса писала про те, що, мабуть, він досяг якихось видатних результатів у залаштункових переговорах і тепер їде підписувати історичну угоду. Але нічого такого й близько не було, і все враз стихло. І справді, я пам’ятаю, як бадьоро американська преса закрила цю тему, і досі ніхто публічно не дав оцінки тій ініціативі Трумпа. Його досі називають сильним і досвідченим переговорником, але… як тоді виглядає слабкий переговорник?
Нині ситуація інша. Трумп сам сконцентрував увагу на тому, що в нього сверблять руки карати всіх, хто не хоче йому підкорюватися. А по суті, він зараз легко ставить на кін авторитет США у світі, і якщо він не зможе відпрацювати лінію ультиматуму до кінця, цей авторитет упаде нижче плінтуса, і можна буде говорити про те, що за два місяці свого президентства він злив в унітаз усе те, що Америка напрацьовувала два століття. Власне кажучи, його ніхто не тягнув за язик, цю ставку він зробив за своєю ініціативою, і якщо він її не розіграє, у світі відбудеться зміна країни-лідера.
ВИБОРИ-ВИБОРИ, КАНДИДАТИ…
А тим часом і всередині США процеси йдуть за найбільш неприємним сценарієм. Як уже відомо, вчора Додік заявив про те, що має план, як обійняти посаду президента втретє. Причому він одразу підкреслив, що не жартує і що ця його промова – серйозна заявка на третій строк. Наскільки можна зрозуміти, він хоче виставити на посаду президента нинішнього віце Ді Венса, а сам виступить у ролі віцепрезидента, а потім Ді Венс відмовиться від посади, і він стане президентом ще раз. При цьому таку можливість прямо заборонено Конституцією США, де чітко обмежено не лише кількість каденцій – дві по чотири роки, а й загальний строк президентства – вісім років.
Навіть для такого номера, що явно тхне лаптями, однієї «хитрої» комбінації буде недостатньо, а потрібно вносити зміни до Конституції США. Причому зробити це буде непросто суто з юридичної точки зору, бо там є пряма норма, і треба або скасовувати її і далі діяти за прецедентом, або ж переписувати саме цю поправку конституції так, щоб упхнути в неї трампову схему. Важко сказати, наскільки таке можливе і чи «вивезе» Конгрес таке знущання з основного закону, але, судячи з відсутності реакції Конгресу на скандальну заяву Трумпа, все може бути.
Та вже немає сумнівів, що його надихнув досвід прутіна, який розіграв партію з підставним президентом – Медвєдєвим. Тоді прутін був прем’єром, а за конституцією, за відсутності посади віцепрезидента прем’єр стає президентом у разі, якщо чинний президент втратив можливість виконувати свої обов’язки. Можна не сумніватися, що до Медвєдєва було приставлено спеціально навчених людей, які за умовним сигналом якраз і зробили б його нездатним виконувати ці обов’язки.
Тільки от американська конституція занадто добре виписує цей вузол, і повторити маневр «Медвєдєфф» у її рамках – неможливо. А якщо так, Трумп уже сипле антиконституційними заявами, однозначно вказуючи на те, що він у труні бачив норми і правила, а особливо – принципи демократії, що його дратують. Втім, підтримка дій Трумпа населенням Америки, незважаючи на все це, хоч і впала нижче половини, але все-таки досить висока для того, щоб він міг рухатися в тому ж напрямі.
ЕПІЛОГ
Один із колег написав про те, що, можливо, Трумп спеціально запустив гойдалки, які розхитують світову ситуацію, і завдяки тому що він є ініціатором усього цього хаосу, в потрібний момент він зможе все зупинити, і поки його гойдалки теліпаються – посісти максимально вигідну позицію. Ну що ж, усе може бути. Але для цього сам гравець має бути високим інтелектуалом, і його команда просто має бути згуртованим, грамотним і що найголовніше – ініціативним механізмом для того, щоб керувати хаосом. Жодних ознак чогось подібного я не виявив. І як результат, хаосом може скористатися хтось інший, хто має всі наведені вище умови.