Авторка перекладу: Світлана
ФУНДАМЕНТ ІЗ МАТЮКІВ
У ворожому сегменті Мережі неодноразово доводилося читати повідомлення про те, що там або планують, або вже вводять покарання у вигляді штрафів за те, що населення розмовляє матюками. Як там справа зараз – не знаю, а після совка вдалося проїхатися автомобілем по європейській глибинці курника і послухати «великорусское наречие русского языка», як це було написано в назві першого видання словника Даля. Послухати це довелося в еталонних умовах, де на чистоту експерименту практично нічого не впливало.
Зараз про це мало хто пам’ятає, але кілька років до і після розвалу совка практично скрізь біля доріг були стихійні торжища, на яких автомобілістам пропонували напої, їжу і всяке різне. Тоді ще не було кафе та ресторанів на заправках або біля них, і тому це були досить жваві місця, де пропонувалися різні товари та послуги. У глухих місцях саме там пропонували інтимні послуги, і часто для цього використовували своїх дітей обох статей незалежно від віку. Але це інша історія.
Через те що мені довелося прожити частину своєї юності на території помийної федерації, але в ізольованому населеному пункті посеред тундри і тайги, дещо вже вдалося побачити й почути, але це були квіточки. Згодом у режимі живого спілкування довелося послухати те, як розмовляють мешканці різних кутів курника, під час служби в совковій армії. Це був новий досвід, але тоді я це списав на індивідуальні особливості окремих пацієнтів. І справді, за два роки служби в тій армії, щоб не почало зносити дах, довелося ставитись до навколишніх подій у дослідницькому ключі.
Якщо комусь довелося чути розповідь Леся Подерв’янського про те, як його літературні нахили проявилися саме в армії та як вони допомогли йому у плані психології, ті знають, як це виглядає. А я просто зазначу, що там програвалася психологічна драма замкнутого колективу, коли один і той самий набір осіб тебе оточує 24/7 і місяць за місяцем. У цьому плані армія навряд чи сильно відрізняється від в’язниці, а тому – все у всіх перед очима, і доводиться помічати різні деталі.
Так от, не лише деякі солдати строкової служби, а й офіцери, з «русскіх», демонстрували разючу здатність вербального спілкування з використанням приблизно 100–150 слів. Вже набагато пізніше всі ми стикалися з тим, що фахівці з розмовних варіантів іноземних мов стверджували: достатньо мати словниковий запас на 500 слів, щоб загалом уміти порозумітися іншою мовою і плюс-мінус зрозуміти те, що тобі нею говорять. Так ось, ці феномени обходилися лише сотнею слів і часто – перекручених і вжитих не там, де треба, але все це зв’язувала така кількість матюків, що іноді це викликало подив. Тобто вони розмовляли матюками, іноді вставляючи у свою мову якісь словникові слова.
Армійський спогад тут було наведено лише для того, щоб дати орієнтир для порівняння. Якось довелося проїжджати Рязанською областю і зупинитися біля вказаного вище придорожнього торжища, де всі місцеві торговці розмовляли такою мовою, що армійський досвід виявився повністю спаплюженим. У їхніх монологах практично були відсутні слова-бур’яни, а точніше – не матюки. Причому матюками вони розмовляли буденно і бігло, що вказувало на повсякденне вживання такої форми мовлення. Ба більше, тут же крутилися діти років п’яти-шести, які між собою та з батьками розмовляли саме таким чином.
(Далі буде)
“У цьому плані армія навряд чи сильно відрізняється від в’язниці”. Був в мене в армії один підлеглий, який до того відбув строк в “малолєткє”, він говорив, що в армії гірше.