Глибина нори

Авторка перекладу: Світлана

У попередньому матеріалі ми намагалися донести думку про те, що лапті зараз бачать навіть краще, ніж ми, куди вони починають падати. Якщо раніше вони тримали «покер фейс» або, як писав їхній улюблений цар Петро, робили «вигляд хвацький і придуркуватий», то тепер їм справді стає страшно. Якщо якісь поодинокі проблеми чи навіть напрями діяльності, що увійшли в режим кризи, можна було ігнорувати, бо йде хоч і не оголошена, але все ж таки війна, то зараз ці сигнали йдуть навіть не з різних, а з усіх боків.

У цивільній авіації цю ситуацію добре задокументовано і навіть відображено в різних посібниках і настановах для пілотів. Ба більше, навіть сучасні бортові комп’ютери не просто налаштовано на подолання цієї проблеми, а вони мають спеціальний протокол безпеки, який обігрує цю тему. Сенс ситуації полягає у ось у чому.

Коли цивільний лайнер летить у штатному режимі, то більшу частину роботи екіпажу виконує автопілот. Він має безліч режимів і може самостійно виконати зліт, посадку, змінити ешелони і, звісно ж, підтримувати крейсерський політ. Ми, пасажири, навіть уявлення не маємо про те, що більшу частину нашого перельоту аеропланом керують не люди, а бортовий комп’ютер. Але коли щось іде не так і ситуація стає небезпечною, комп’ютер видає різноманітні звукові й тактильні сигнали, щоб повідомити екіпажу про те, що йому час втрутитися в ситуацію.

Причому сигнали підібрано так, щоб їх не можна було сплутати один з одним, принаймні за групами проблем. У певних ситуаціях небезпека може походити від роботи різних систем, а коли розвивається аварійна ситуація, то кількість сигналів починає наростати. Є певний поріг сприйняття цих сигналів, після чого пілот майже гарантовано втрачає контроль над ситуацією. Просто йде надлишок тривожних сигналів, і мозок не встигає реагувати на кожен із них, бо всі вони мають стресорний характер.

І ось у цьому випадку комп’ютер починає відключати частину аварійних сигналів не тому, що небезпечну ситуацію вже пройдено, а щоб залишити активними сигнали, що вказують на найнебезпечніші параметри польоту. При цьому кількість сигналів залишається такою, на яку людина ще здатна адекватно реагувати. І ось у лаптів починається саме така смуга, коли сигнали лунають звідусіль, і там починається легка паніка. При цьому рульовим зрозуміло, що на публіку цього не можна показувати, бо паніка стане вже просто тотальною.

Тому там діють приблизно так само і всіляко намагаються погасити вже не причини паніки, а сигналізацію про неї. З цієї опери – засекречування різних даних – від втрат на фронті до цілих сегментів державної статистики. І це ж було зроблено стосовно глави ЦБ Наїбулліної, яка публічно попереджала про скочування країни в глибоку кризу. Мабуть, їй пояснили, що якщо вона й надалі розповідатиме подібні речі, то вибір у неї буде зовсім невеликим, а саме – між «Новічком» та полонієм. І вона заткнулася, після чого рвонула на собі верхню частину спідньої білизни і заявила: «Рецесії в нас немає!»

Але тут уже справа не в рецесії і взагалі – не в показниках макроекономічного характеру. Вона змушена попередити про те, що починає валитися ще одна опора фінансів. Їхня преса так описує цю неприємну для голови ЦБ ситуацію:

«Сповільнення економіки, посилення санкцій та різке підвищення відсоткових ставок заклали під російською банківською системою «бомбу сповільненої дії» розміром із два річні бюджети москви.

Загальний обсяг проблемних кредитів юридичних осіб на банківських балансах до кінця третього кварталу досяг 10, 4 трлн рублів, повідомив у п’ятницю ЦБ рф. Від початку року борги, за якими компанії та ІП не змогли розплатитися в строк, зросли на 1,9 трлн рублів, а в третьому кварталі – на 600 млрд… Загальний обсяг проблем у банківській системі, за оцінками Центробанку, досяг 24% розміру федерального бюджету (42,8 трлн рублів), удвічі перевищив річний бюджет москви (5 трлн рублів), у 7 разів – річний бюджет Санкт-Петербурга і приблизно в 19 разів – річні бюджети багатих регіонів, як-от Свердловська область (530 млрд рублів) чи Краснодарський край (600 млрд рублів)».

І загалом тут справа не в абсолютних цифрах, а у процесі, що дає ці показники вже у своєму підсумку. В середньому бізнес віддає на оплату відсотків за боргом рекордні 39% доподаткового прибутку. А низка галузей – будівництво, деревообробка, машинобудування, хімія, металургія – не можуть заробити навіть на оплату відсотків банкам: такі витрати у два-чотири рази вищі, ніж їхній прибуток. Простіше кажучи, бізнес потрапив у петлю, коли обслуговування кредитів зжирає дедалі більше прибутку, і в якийсь момент підприємству нічим стає не те що платити чи забезпечувати оборотні кошти, а навіть обслуговувати кредит, і на тому – все. Підприємство лягає, заборгованість перед банком стає непоправною, і це запускає кризу неплатежів, або банківський колапс. І між іншим, перші ластівки вже полетіли в цей бік.

Такий стан справ бачить бізнес, його бачать банки і його вже відчуває Центробанк. Можна що завгодно говорити про відсутність рецесії, але оце – вже її наслідки. Ну, а все це до того, що ми вже чотири роки перебуваємо у кризовому стані, а вони в нього влітають з усього розмаху, і тепер їх накриває жах, тому що нічого подібного вони собі навіть у страшному сні уявити не могли… І на цьому тлі Додік намагається врятувати курник. Гадаю, що за це його одного разу проклянуть.