Саме в такому разі цей момент є вкрай важливим для того, щоб визначити своє ставлення до цієї конкретної сутності, а саме: вона ще небезпечна, вона майже не небезпечна чи вона зовсім безпечна? Не маючи такого критерію, кожен лідер тих же Штатів міг встановлювати його на свій смак. І схоже на те, що за часів Джорджа Буша-старшого і вже точно за часів Клінтона було вирішено, що і Китай, і росія пройшли цю саму точку неповернення і що до них вже можна ставитися як до цілком цивілізованих країн, а їхні дії оцінювати так, як це роблять партнери, а не наглядачі.
У такому разі бажано не забувати про те, з чого взагалі почалися заходи, що призвели до різких змін, які відбулися як у Китаї, так і в совку. А почалися вони з того, що різними способами Захід, і в першу чергу — США, намагалися нейтралізувати загрозу, що походить із цих двох світових смітників. Відштовхуючись від в’єтнамського досвіду, було ухвалено рішення, по можливості, домагатися цієї мети без прямого застосування сили. Саме тому варто було б створити систему критеріїв, які оцінюють ступінь загрози, що походить із цих джерел.
У такому разі не тільки виникає ясність загалом, а й з приводу кореня проблеми, а саме — наявності або відсутності тієї загрози, на протидію якій і були спрямовані всі зусилля. І між іншим, у такому разі було б просто встановити особу, яка ухвалила рішення щодо зміни оцінки ситуації. У даному ж випадку нічого такого зроблено не було в принципі й ось цих, безумовно небезпечних гравців, впустили в цивілізований світ як рівних і вже безпечних.
Але ж історія совка показує, що зазначені вище міркування вже були спростовані практикою. Поки совок був голодним і зруйнованим, він займався корисною справою, а саме — самоліквідацією, репресіями, розстрілами та іншим. Те ж саме робив і Китай, а майстер-клас голодного комунізму показала Камбоджа. Совок же показав, що щойно в нього починає працювати економіка взагалі та промисловість, зокрема, там не виникає суспільного запиту на все більш сите і головне — мирне життя. Навпаки, в такому разі стрімко зростають агресивні тенденції, а нові можливості економіки, значною мірою переходять на випуск озброєнь і підготовку до війни.
Тобто, сам принцип прагнення до ситого і спокійного життя, який діє в цивілізованих країнах, не спрацьовує в країнах, які довгий час перебували в режимі тоталітарного розвитку. У підсумку виходить, що чим більш щільною стає співпраця з такими країнами для того, щоб ті підвищили загальний добробут населення, призводить до прямо протилежного ефекту, а саме — своїми руками Захід вирощує собі лютих ворогів, які практично відкрито озброюються для майбутньої війни.
Так було з совком, який відгодували США, так було з Рейхом, який відгодував колективний Захід, так сталося з комуністичним Китаєм, який уже вийшов на межу готовності до великої війни і так сталося з росією, яка вже почала війну, нехай і не глобальну, але загрожує світу саме глобальною війною. І ось за всієї очевидності фундаментальної помилки, допущеної щодо цих країн, Захід все ще не може її визнати й продовжує діяти за межею адекватності.
(Далі буде)