Авторка перекладу: Світлана
ЛІРИЧНИЙ ВІДСТУП
Мені просто зараз цікаво спостерігати за ворожим сегментом Мережі тому, що ситуація нагадує епізод із дитинства, а точніше – з його шкільної частини. Школа була в місті, яке знаходилося в такому глухому місці, куди дістатися можна було лише літаком, а вантажі доставлялися або повітрям, або влітку – річками, а взимку – автомобільною дорогою, яка називалася «зимник». По суті, ніякої дороги не було, а у снігу вантажівки з повним приводом прочавлювали колію поверх річок, струмків та боліт, скутих морозом. Через те що більша частина року там була з дуже низькими температурами, до -60 градусів, така дорога трималася досить довго. Може, колись повернуся до цих мирних тем. Ну, а коли сніг і крига танули, то дороги зникали, і залишалося тільки річкою, але коли вже зійде крига. Словом, щоб дістатися до обласного центру, доводилося півтори години летіти літаком типу Ту-154.
Усе це до того, що місто було замкнено саме на себе, і тому там не було варіантів відрахування зі школи за неуспішність, щоб відправити до якогось спеціального навчального закладу типу інтернату. До речі, про совкові інтернати теж якось напишу окремо, бо згодом, маючи досвід роботи за профілем, я зрозумів, що вони мало чим відрізнялися від зони-«малолітки». Тому відверті бовдури, розбишаки та відверто не пристосовані до навчання пасажири залишалися на другий рік, як деякі наші діячі від політики залишаються на другий термін, без найменших на те підстав.
Отже, у нас кудись поділася вчителька з фізики, а на заміну нам дали вчителя німецької мови. Тема була щось там про електрику, і на високому вчительському столі він став збирати ланцюг із лампочками, рубильником, вимірювальним приладом та реостатом. Проводів було багато, він постійно заглядав у шпаргалку і аж змок весь від напруги. В цей час усі дивилися на нього мовчки, як на сапера, і ось справа добігла кінця, і вчитель, явно хвилюючись, поспішав замкнути ланцюг. І саме в цей момент відбувся чудовий діалог. Один із двох другорічників, явний телепень, якого пару разів просто з уроку забирали люди у формі, явно переживаючи за вчителя, запитав із задньої парти:
– Не **бане?
Учитель витер піт із лоба і, не дивлячись на учня, відповів:
– Та не повинно **банути…
І все це – у повній тиші. На той момент ніхто навіть не зрозумів, якої форми набув цей діалог другорічника і вчителя. Дійшло пізніше, і це стало легендою.
РЕОСТАТ ІЗ ЛАПТІВ
Буквально кілька днів тому інформаційний простір лаптів іскрився і переливався від того, що мудрість їхнього фюрера порушила плани Трумпа щось там вирішити щодо зброї для України і санкцій для курника. Звідти лунали нескінченні гімни й кантати мудрості та винахідливості улюбленого дзюдоїста, який зміг одним телефонним дзвінком кардинально змінити всю ситуацію. Вони просто світилися від щастя, неначе знову захопили Берлін і приступили до улюбленого заняття – насильства та мародерства. Але потім щось пішло не так.
Вище ми вже описували реакцію ряду діячів на те, що Трумп скасував зустріч із прутіним у Будапешті, і мало того, зробив він це таким чином, що від образу мудрого багатоходівника не залишилося каменя на камені. На арену випустили шавок дрібного калібру, щоб у разі чого пояснити, мовляв, ідіоти є в будь-якій країні, і в нас їх – як бруду. З кремля сигналізують про те, що, напевно, Дональд Федорович наслухався своїх реакціонерів і щось неправильно зрозумів, а може, хтось зі своїх щось неправильно розповів, тому й стався прикрий інцидент.
(Далі буде)
А відповів би вчитель німецькою, то й не було б легенди. А так залишив про себе теплі спогади. 🙂
А навіщо кацапи вдаються до цього от лицемірства та прикидання? Якщо кацапський вчитель вдома з сім!єю розмовляє матом, навіщо в школі прикидатися тим, ким він не є? Кацапам слід нарешті звільнитися від цього гейропейства, нарешті визнати мат своєю офіційною мовою, й включити його в усі шкільні предмети та підручники.