Тоді ж Додік відвідав і інші країни Затоки, але не ступив на землю Ізраїлю. Охочі можуть погортати пресу тих часів та побачити, як це було оцінено. Багато хто писав про те, що це – ляпас Нетаньяху і що Трумп буквально матюками кричав на прем’єра Ізраїлю. Але потім з’ясувалося, що це був цирк, а в цей час готувалися бомбардувальники та унікальні боєприпаси для першого в історії масованого застосування з борту американських стратегічних бомбардувальників.
Щойно відбулася ця операція, в ході якої було завдано ударів по ядерних об’єктах Ірану найпотужнішими неядерними авіабомбами, ті, хто ще вчора капав слиною та докладно описував, куди Додік посилав Бібі, почали розповідати про геніальну операцію прикриття, виконану ідеально та майстерно. Як завжди, істина знаходиться десь посередині, але при погляді на те, як воно все вирувало з минулої п’ятниці, миттєво виник ефект дежавю. Та повернімося до нашої версії.
Припускаю, що поїздка янелоха до Вашингтона виявилася для нього несподіваною, і його туди просто викликали для того, щоб зрушити з мертвої точки постачання якихось важливих озброєнь. Знову ж таки, чисто на відчутті ситуації, а не на якихось конкретних даних, висуваю припущення, що епопея з «Томагавками» була не чим іншим, як операцією прикриття, бо в нас банально немає інфраструктури ні для їх застосування, ні навіть для їх зберігання. А з урахуванням того кротівника, який розвела зелень на Банковій, зберігати їх на території України категорично не можна. Кроти все це одразу зіллють родичам у Москву.
Проте щось важливе справді намічалося і, швидше за все – перебуває за крок від вирішення. І якщо або коли це буде оголошено, то наприкінці буде сказано, що у «Томагавках» було відмовлено. Такий перебіг подій підтверджують і промови самого янелоха. Мені довелося прочитати кілька його висловлювань щодо «Томагавків», і стало зрозуміло, що він взагалі не розуміє, що це таке і навіщо таке може знадобитися ЗСУ. З іншого боку, тему про «Томагавки» підхопили й на болотах, хоча можливо, що вони дізналися справжні наміри Вашингтона, і це їх налякало ще більше. Принаймні, вони там точно заметушилися.
І ось буквально напередодні поїздки янелоха до Вашингтона прутін серед ночі дзвонить Додіку і щось там белькоче з приводу того, що він більше не буде розповідати про Рюрика і про те, як він особисто воював Гітлера, довівши того до самогубства. Ну, а Трумп, маючи нобелівську ідею-фікс, напевно, сказав йому, що готовий приїхати до Будапешта, але не для вислуховування незрозумілої для Додіка маячні, а для того, щоб зупинити воєнні дії. І, мабуть, прутін щось таке підтвердив.
Тобто прутін чітко виступив у ролі прохача, бо ні сам дзвінок, ні зустріч у Будапешті Додіку були не потрібні. Тут у нього була суто сильна позиція, і тому він міг диктувати свої умови, що й було зроблено. Саме після цього візит янелоха пішов через те місце, через яке він усе звик робити. Якщо справді прутін дав згоду на зупинку воєнних дій, то тема постачань зброї повинна була стати на паузу, і вона стала, а, значить, і діяч покатався марно. Тільки це нікого не хвилює. Принцип: «Нічого про Україну без України» перестав діяти у 2019 році, коли мудрий наріт вирішив «хоть поржать» з упевненістю в тому, що «гірше не буде», адже війну можна закінчити, просто переставши робити піф-паф.
Після цього в москві сталося дещо, еквівалентне вибуху ручної гранати у вигрібній ямі. Публіка почала битися в істериці, не вірячи в те, що цар міг так дати в задню. Вчора ми писали про те, як товариш Пєсков рвав на собі вуса в різних місцях і розповідав про те, що ніяка сила на землі не може зупинити відважного та безстрашного фюрера. Він ледве стримався, щоб на підтвердження своїх слів не затягнути пісню: «И прутин такой молодой, и юный октябрь впереди!», натякаючи на день народження фюрера 7 жовтня.
(Далі буде)