Авторка перекладу: Світлана
Якщо взяти й відмотати час на 15 років тому, коли світ оговтався від фінансової кризи 2008 року, і подивитися на те, що собою являв курник, то на той час ця сутність остаточно оформилася в країну-бензоколонку, і якщо перефразувати слова одного «російського імператора», який перефразував слова іншого монарха, то можна було б сказати так: «У росії є два союзники – «Газпром» і «Роснєфть». Тоді профільні видання вирували енергією, показували гігантський чистий прибуток і, звісно ж, розписували прожекти, які повинні були вивести компанії в абсолютні світові лідери.
Пригадується, в цей час начальник департаменту зовнішньоекономічних зв’язків «Газпрому», такий собі Одєров, навіть написав величезну статтю з помпезною назвою «Планетарне охоплення». В ній товариш міркував про те, що незабаром розпочнеться видобуток газу на континентальному шельфі, і тоді конкуренцію «Газпрому» не зможе скласти взагалі ніхто. І це було сказано одночасно з купою фахівців, які переконували себе та світ у тому, що видобуток сланцевого газу – це гігантська афера з відмивання грошей, і якщо хтось цього не розуміє, то це – їхні проблеми.
Ну, а сам «Газпром» планував практично повністю витіснити з Європи весь газ конкурентів і взятися за Азію. Крім того, профільний журнал було просто забито описом непрофільних проєктів, які демонстрували надлишок прибутку, який уже незрозуміло куди потрібно вкладати. Ну, і звісно ж, там анонсувалися проєкти будівництва трубопроводів ледь не до найближчих зірок. При цьому всі перспективи здавалися ясними та безхмарними.
Приблизно те саме було і з «Роснєфтью». Там особливо себе не рекламували, бо це було ні до чого. Нафтові компанії взагалі не дуже схильні до реклами. І все одно профільні ЗМІ описували процес глибокої реконструкції наявних НПЗ та будівництво нових. Пам’ятаю, потрапила на очі стаття, в якій ішлося про те, що треба максимально виходити з ринку продажу сирої нафти й нарощувати обсяги торгівлі нафтопродуктами. Причому переробка нафти мала здійснюватися як на території федерації, так і на НПЗ, побудованих або викуплених за кордоном. Слідами «Роснєфті» йшли інші компанії, а все разом це виглядало як плани захоплення більшої частини глобального ринку…
Усе це нагадало совковий дитячий фільм «Гостя з майбутнього», де головна героїня Аліса наприкінці фільму розповідає своїм новим друзям про те, ким вони стануть у дорослому житті. Те, що вона розповідала, теж виглядало святково та яскраво, як у тих самих журналах «Газпрому» та «Роснєфті». Усі її друзі мали стати якимись просунутими діячами, регулярно літати до зірок і робити всілякі гідні та правильні речі. Але зрозуміло, що це – дитячий фільм, знятий як казка у стилі модерн. Втім, парадні статті в наведених вище виданнях теж було написано приблизно в тому самому стилі. Але промови Аліси були приємні та обнадіювали всіх присутніх.
Зрозуміло, що нікому вона не напророкувала, що бути їм гарматним м’ясом і лежати в степах України як шведський стіл для диких і здичавілих тварин. Тоді таке на думку нікому не могло спасти, але в ті часи товариш прутін ще був не царем, а стукачем КДБ при ленінградському університеті. Тоді ще ніхто не знав, що дуже скоро він пустить на фарш понад мільйон своїх співвітчизників. І зрозуміло, що у пророцтвах персонажа того фільму не було черг по бензин, карток на їжу та штрафів за те, що хтось не встановив на телефон програму-шпигун Мах від держави.
(Далі буде)