Для такого стану справ були свої об’єктивні передумови: десь – технологічне відставання, десь – іще щось, але просто звернемо увагу на те, як приблизно в той самий час імператорська Японія рвонула вперед і в технологіях, і в методах ведення сучасної війни. Причому японці це зробили з набагато гірших стартових позицій, бо довгий час Японія була закритою для іноземців територією. Але вона було закритою і для технологій. Лише за кілька десятків років вона перестрибнула від боїв з мечами, луками та списами до броненосних крейсерів та найпередовішої артилерії.
Але ж Австро-Угорська імперія мала величезний і славетний досвід ведення великих військових операцій. Під її контролем була одна з головних кузень зброї на континенті – Чехія. Так, були певні проблеми з сировиною, але практично всі мали ці проблеми і якось їх вирішували, але вся справа в тому, що імперія загрузла у внутрішніх чварах, які були згубними з огляду на те, що насувалася війна. Тобто достатньо було вольового рішення – переключитися на підготовку до війни – і далі все почало б підлаштовуватися під це рішення. Але саме Австро-Угорщина мала оригінальну внутрішню проблему, яка її і вбила.
Начальник генштабу Австро-Угорської імперії в передвоєнний період Франц Конрад фон Гетцендорф залишив мемуари, в яких описав те, що відбувалося в цей час. Справа в тому, що парламент і армію були чітко і безумовно поділено на австрійську та угорську частини. Усі ключові питання оборони вимагали узгодження позицій. Генштаб просто розбивав голову об трон імператора з вимогою якось змінити ситуацію, бо перед вступом у війну треба було запровадити єдиноначальність та чітку субординацію, без яких неможливо не те що гідно виступити на полях битв, а й навіть як слід підготуватися до війни.
І ось він навів цілу низку прикладів, коли угорська складова імперії, розуміючи, що справа йде до війни і що в цей конкретний момент можна виторгувати собі преференції, відверто саботувала переозброєння армії, блокувала фінансування військових програм і робила приблизно те, що Угорщина робить у ЄС і НАТО. Зрештою, фон Гетцендорф дійшов висновку, що угорський саботаж коштував імперії свого існування. Він вказав на повну непотрібність Угорщини і як складової частини імперії, і як союзника просто тому, що в найбільш вирішальний момент вона почне ставити палиці в колеса. Простіше кажучи, він визнав хибність статусу Угорщини у складі імперії, що і стало причиною не просто поразки, а провалу імперії під час бойових дій Першої світової війни.
У Другій світовій війні Угорщина виступила на боці Третього Рейху з власної волі і з бажанням урвати свій шматок під час неминучої війни. Але Гітлер знав ціну Угорщині, бо хоч і воював у Першій війні під німецькими прапорами, та все ж таки був австрійцем і точно знав головну причину ганебної поразки Австро-Угорщини, що призвела до її розвалу. Саме тому, коли вектор експансії розвернувся з Британії на совок, Німеччина щільно взаємодіяла з Румунією, бо маршал Антонеску показав себе договороспроможним союзником.
Ми вже наводили цей приклад, але тут доречно ще раз повторити його. Як ми пам’ятаємо, у 1940 році разом із країнами Балтії совок анексував і частину румунської території. Тоді маршал Антонеску особисто попросив допомоги Німеччини, і Гітлер пояснив союзникові, що просто зараз він цю допомогу не може надати, бо всі війська перебувають біля Ла-Маншу, але всі ці землі він допоможе повернути, коли буде закінчено або відкладено британську кампанію, щоб тихо пересунути війська на Схід.
Саме тоді Гітлер пояснив Антонеску, що вже запущено роботи з бойового планування великої наступальної операції на Схід. При цьому Гітлер пообіцяв союзникові не тільки повернути втрачені території, а й узяти собі як трофеї територію совка, причому – на вибір. І Антонеску зробив свій вибір, продемонструвавши Гітлеру скромність та розсудливість.
(Далі буде)
Якщо не помиляюся, японцям тоді добре допомогли британці, щоб протистояти російському впливу на Далекому Сході.