Коли заходило сонце

Уперше опубліковано: 24.01.2018

Авторка перекладу: Світлана

Передмова

Як відомо, мадам Кабаєва нещодавно просила царя, щоб роздобув їй живу панду. Як прутін не вмовляв Сі, той йому не поступився ведмедем. Мабуть, імператор в курсі того, що робили прутін і Шойгу з ведмедями з допомогою шаманів, і тому – не віддав звіра на жертвопринесення. Кабаєва йому цього не пробачила і нещодавно закотила істерику з приводу того, що він свій день народження провів не з нею та виводком, а з дегенератами в чоботях. Але там є глибша передісторія. Виглядає вона так.

***

День котився до свого заходу, сонце вже пірнуло за обрій та останніми променями підсвічувало нижні краї хмар, а над ними вже спалахували перші зірки. Слідом за днем підходив до кінця серпень, а за ним – і літо. Десь на березі річки, далеко від цивілізації, двоє чоловіків напівлежачи влаштувалися біля вогнища і, дивлячись на його полум’я, неквапливо говорили про різні, нічого не варті речі. Той, що більший, був людиною недурною і, маючи чуття бодігарда першої особи, розумів, що треба розповісти своєму єдиному другові те, чому він пішов з цієї престижної роботи. Товариш не ставив жодних запитань, але тиша на місці запитання була достатньо гучною, щоб її можна було почути. І ось, колупаючи вугілля багаття, намагаючись перевернути неслухняну картоплю, він все ж таки почав.

– Розумієш, я з дитинства погано переносив різкі запахи. Будь-яке видовище, від якого людей вивертає навиворіт, мене не чіпає взагалі, але деякі запахи повністю вибивають мене з колії. Особливо жахливі запахи ацетону чи клею «Момент». Це взагалі вбивство. – Він замовк і певний час відчайдушно боровся з упертою картоплею, ніби не наважувався продовжити розповідь. Товариш вирішив злегка підштовхнути перервану розповідь і жартома уточнив.

– То ти почав нюхати клей на роботі?

– Цей клей став останньою краплею, – не помічаючи навідного запитання, продовжив перший співрозмовник.

– Сам подивися: ось він захопився спортивними питаннями і попередив, що обговорюватиме їх зі знаменитою гімнасткою. Але як не крути – різниця у віці та підготовці, розумієш? Ми ж усе бачимо і чуємо! Контроль повний же! Ти думаєш, чому вони розбіглися, а він щодня сидить у тренажерці? Все тому.

Вугілля тріщало, запах печеної картоплі став пробиватися крізь насичений духом очерету повітря, а небо зовсім стемніло і наповнилося відповідною кількістю зірок.

– Або той випадок із амфорами. Те, що показували по телевізору, – квіточки. Ти уявити не можеш, що він ніс, коли камери було вимкнено. Там і про Атлантиду було, і про Аркаїм, уявляєш? Мовляв, він це все сам знайшов, і тепер наукові інститути зроблять кудись прорив. Так і казав.

Він відкинув лозину, якою мучив картоплю в багатті, розлігся на спину і, закинувши руки за голову, став розглядати зоряне небо, яке розкреслювали смуги поодиноких метеорів. Знову виникла незручна пауза, яку довелося розривати товаришу.

– А може, в його словах була частка істини? Зрозуміло, що до Атлантиди ці амфори не мали стосунку, але, може, це артефакти іншого давнього світу? Хто його знає, який забутий богом народ залишив їх тут, на дні моря?

Перший співрозмовник спружинив та різко скочив на ноги:

– У тому і справа! Ці амфори там поклав я і мої хлопці. Він це чудово знав, навіть знав, із якого музею це все привезли.

– І все це він вам розповідав?

– Нам у тому числі.

– А коли йому закортіло політати зі стерхами, ми просто звелися з ним. Навіть натякали на те, що президентові негоже в півня рядитися, та де там! Адже в телек потрапили кадри суворого президента, який з розумним виглядом ширяє з лелеками. Але в ефір не пішли кадри, коли він курликав, немовби розмовляв із птахами. Це йому таке навіяли два шамани, яких із Бурятії привіз Шойгу. Уявляєш, якби в ефір дали все відео? Особливо те місце, де він курличе?

Він спритним рухом витяг картоплю з багаття і миттю розламав її навпіл. З її нутрощів пішла ароматна пара, а оповідач став жадібно їсти гарячу середину, бруднячись чорним попелом. Його товариш приєднався до трапези, і розмова зависла вже зовсім надовго. Загалом, як водиться, випили, закусили, потім знову випили. Через годину, коли вже треба було вкладатися спати, розмова знову випливла у своїй кінцевій стадії.

– Останній епізод взагалі був у стилі «треш». Словом, він чомусь вирішив неодмінно одягтися песцем і в такому вигляді побігати по снігу на Таймирі, а довкола щоб неодмінно були шамани з бубнами. Як ми його тільки не відмовляли! Казали, що коли він одягнувся півнем у випадку зі стерхами, то прозоро натякнув населенню, а якщо одягнеться песцем, то це буде майже відкритим текстом сказане пророцтво. Почнеться ж паніка! Але він не послухався. Одягнувся. Словом, довелося звільнятися.

– Зачекай, а до чого тут клей «Момент» і запахи?

Оповідач докірливо глянув на свого друга, який не міг збагнути простих істин, і терпляче пояснив:

– Ти все це уявив? А я все бачив на власні очі й чув – на власні вуха. Уявляєш, як мені хотілося іржати? Але такого не можна собі дозволити, бо вже надто він мстивий. Тому доводилося підклеювати фізіономію, щоб вона не розтяглася в усмішці. Уяви: клей під носом. Словом, у мене більше не було сил це терпіти, і я звільнився…

День майже закінчився, і серпень, а разом із ним – і літо. А слідом за ними заходило сонце і над московією.