Уперше опубліковано: 20.12.2017
Авторка перекладу: Світлана
Людська свідомість – одна з найбільших загадок, у якої, швидше за все, ніколи не буде повної розгадки. Справа не в її масштабах чи відсутності технологій дослідження, а в тому, що розгадку потрібно зробити тим самим інструментом, який і є об’єктом дослідження. Ті, хто наважився дочитати до кінця «Соляріс» Станіслава Лема, зрозуміють, про що я. Всю сукупність цього навряд чи комусь із людей вдасться осягнути до самого денця. Ми можемо вивчати окремі феномени, взаємодії чи реакції, а от усі разом – навряд чи.
У зв’язку з цим пропонуємо кілька замальовок, які демонструють деякі феномени, на які ми навіть не звертаємо уваги, але вони – діють і змушують нас робити якісь висновки.
ПРО СМЕРТЬ
Зараз іде війна, яка набула позиційного характеру, а коли вона йшла активно, зі швидким переміщенням військ, виникали ситуації, коли наші військові гинули, часто здійснюючи вчинки найчистішого героїзму та просто виняткової хоробрості. Хтось залишився прикривати відхід своїх товаришів, хтось пішов витягувати пораненого товариша з пекла. Хтось ціною свого життя забирав тіло загиблого побратима. Якщо прочитати формулювання нагородних листів, такого можна знайти досить багато. Причому частина цих текстів закінчується словом «посмертно».
З тих, хто так і не повернувся з бою, хтось уявляв свої шанси вижити, ризикував, але Фортуна була не на його боці, хтось не бачив цих шансів узагалі, але вирішив піти на вірну смерть. Про те, що рухало цими людьми, можна лише здогадуватись. Але є категорія таких людей, про останні хвилини життя яких ніхто нічого не знає і вже не дізнається ніколи. Долі таких людей закриваються визначенням «зник безвісти» або «поточне місцезнаходження невідоме». Проте багато хто з цих зниклих людей пішли не менш героїчно, ніж ті, про яких знають керівництво, преса і ті, кому це цікаво. Це означає, що людина не просто прийняла рішення стояти до кінця, а й, швидше за все, знала, що загибель її залишиться таємницею, а її обставин так ніхто й не дізнається. Вона залишається наодинці зі своїм вчинком та своєю смертю. Проте людина робить цей вчинок і гине.
Ми ніколи не дізнаємося того, що ця людина зробила перед останнім своїм подихом і що рухало її саме до такого фіналу. Якщо так, то ніхто навіть не дізнається, де цей воїн прийняв свою смерть, не кажучи вже про її обставини. Та що там «безвісти зниклі»? Нехай кожен проведе свій власний експеримент і, не заглядаючи в Мережу, пригадає хоча б одне прізвище нашого бійця, який загинув саме такою смертю, даруючи нам можливість сидіти і розмірковувати на цю тему. Якщо читач прямо не зав’язаний цих питаннях, то з великою часткою ймовірності можна сказати, що він не згадає жодного імені.
Але ж людина усвідомлено прийняла смерть, розуміючи те, що вона робить і навіщо. Словом, вона усвідомлено загинула за нас або навіть замість нас. Проте ми не знаємо ні її імені, ні місця загибелі, ні місця поховання, ні навіть того, що ж вона зробила ціною свого життя. Про тих військових та цивільних осіб, які прийняли свою геройську смерть без свідків, – говорити не доводиться. Про цих людей ми майже напевне нічого так і не дізнаємося. Ось такі в них склалися стосунки із власною смертю.
Натомість ми чудово знаємо тих, хто гучно грав і зараз грає в смерть. Наприклад, Юлія Володимирівна оголошувала страшне голодування та обіцяла доголодувати до смерті. Потім те ж саме обіцяла Гадя. Після цього довго було не комільфо лякати голодуванням, але, опинившись у катівні, відомий апатрид теж оголосив голодування на знак протесту. А до цього, теж як протест, він обіцяв кинутися з даху будівлі.
(Далі буде)