Етюд на тему «Досвід боротьби з дронами» (Частина 2)

Для тих, хто публікує подібні відео і цокає язиком, настійно рекомендуємо зробити наступне. Для рівного рахунку, візьмемо 100 дронів і припустимо, що до їхнього перехоплення підключено 10 таких кулеметів. Відповідно — кожен із них має збити по 10 апаратів. Тепер візьмемо середню чергу пострілів для ураження одного дрона — 10 секунд і це означає, що кулемет має відпрацювати щонайменше 100 секунд, нехай — 120 або дві хвилини. З темпом стрільби в 4000 тис пострілів на хвилину за цей сеанс кожен кулемет витратить по 8 тис патронів, а як ми пам’ятаємо, таких кулеметів 10, це означає, що на 100 дронів вони витратять 80 тис патронів. Тут ідеться навіть не про вартість боєприпасів, а про те, скільки їх потрібно для такої щедрої стрільби?

А ми ж знаємо про те, що противник уже не раз використовував тактику «перевантаження» наших засобів ППО, коли на окремих ділянках просто закінчувалися боєприпаси і для ворога відкривалось вікно можливостей. Добре, якщо цей зенітний засіб зможе змінити позицію, оскільки по добре «засвіченому» місцю може й прилетіти, а якщо ні? Безумовно, у певних випадках такий засіб виявиться вельми ефективним, але не в усіх, причому — далеко не в усіх. Тож ось такі промови, як мінімум, виглядають дивно.

Плюс до того, кожен із тих, хто публічно виступає на цю тему, повинен дати собі звіт у тому, що він розуміє під досвідом боротьби з дронами? Адже ця тема стала настільки широкою, що її можна сміливо ділити на окремі категорії, де досвід буде абсолютно різним. Так, на територію Польщі, наприклад, залетіли дрони типу «Гербера». Тобто відносно великі й далекобійні апарати. А ось над територією Данії, Німеччини та деяких інших країн літали квадрокоптери, швидше за все FPV, і боротьба з ними — інша історія. З ними теж пропонується боротися «Мініганами»?

Але ось поступово надходять перші дані про те, що невеликі групи наших військових уже прибули в ті країни, які запросили методичної допомоги з цих питань. Навіть більше, вони вже приступили як до теоретичних, так і до практичних елементів передачі цього досвіду. Ось що просто зараз відбувається в Данії:

«Українці під час обміну досвідом успішно знешкодили декілька дронів у повітряному просторі Данії. Наші фахівці з протидії ударним БПЛА підняли у повітря дрон «Стінг», який влучно знищив данський «Банши»».

Як пишуть різні джерела, колеги одразу ж засипали наших військових купою питань суто практичного характеру. Якби цей досвід не був затребуваним, нічого подібного ми б не спостерігали, починаючи із запрошення для обміну досвідом. Але зовсім невідомими залишаються заходи, що відбуваються без висвітлення преси.

Так, французьке місто Ам’єн стало центром міжнародного обговорення співпраці у сфері дронобудування та пов’язаних із цим питань. Захід проходив у форматі відеоконференції, у якій брали участь фахівці та представники промисловості з Франції, України та Бельгії. На ньому були присутні наші люди і коротко поділилися враженнями.

Йшлося про дрони і допомогу Україні. У ході цієї дискусії підключився бельгійський бізнесмен, який сказав приблизно таке:

«У нас укорінився стереотип про те, що ми — великі й багаті, сходимо до допомоги злиденній Україні. Це — неправильна позиція, оскільки українці настільки далеко пішли в тому, що стосується способів і методів війни, що вам у це неможливо повірити. Ідея, що виникла в плані вирішення якоїсь проблеми, у нас може знайти свою реалізацію через півроку або навіть більше, у них уже через тиждень є повноцінний, робочий виріб. А ще через кілька днів він уже має такий вигляд, який дозволяє перейти до його серійного виробництва. Нам треба у них треба вчитися не тільки воювати, а й діяти приблизно в такому ж ключі...»

А потім виходить досвідчений діяч, упирає руки в бік, і розповідає «яким це досвідом вони збираються ділитися?» Зауважу, наведений вище захід, що відбувся учора, ніде не з’явився в пресі. Інформація з перших рук і там — захоплюються нашими фахівцями. Тож чому ж ми мажемо лайном там, де цього робити не можна? Залишаю питання відкритим.