Країна-кидала (Частина 1)

Авторка перекладу: Світлана

Росія, яку б назву вона не носила в цей момент, завжди мала певні константи, що й визначають її сутність. Одна з постійних величин – зрада своїх союзників. Вона це робить незмінно і постійно, а тому слова Отто фон Бісмарка про те, що будь-яка угода з росією коштує менше, ніж папір, на якому її написано, мають актуальність у всі часи і особливо – зараз. Приклади можна наводити пачками, причому з будь-якої точки історії. Наприклад, можна взяти договори про «вічний мир» між імператором Олександром І та Наполеоном, які Сашка відразу й порушив, а можна взяти проміжні варіанти, часів більшовиків.

Так, достатньо згадати про те, що товариш Ленін особисто і письмово поклявся Україні та Фінляндії, що поважатиме їхній суверенний вибір, а товариш Троцький від імені товариша Леніна підписав Брестський мир про те саме, де були гарантії безпеки ще і для Польщі. У що вилилися ці обіцянки – всі чудово пам’ятають, як пам’ятають і те, у що вилився Будапештський меморандум уже після розвалу совка. Папір, на якому стояли підписи перших осіб країни-кидали, справді виявився ціннішим, ніж те, що обіцяли лапті. Його хоч можна було добре пом’яти і використати в альтернативний спосіб.

Але тут начебто йдеться про країни, які лапті завжди розглядали як об’єкт агресії і ніяк не інакше. До речі, поки цей курник не буде розкатано по колодах, це становище не зміниться. Але те саме відбувається і з тими країнами, які начебто не потрапляють у зазначену вище категорію, а перебувають із курником у відносинах союзників. Один із двох останніх прикладів – Сирія. Прутін стільки разів публічно присягався захищати «законно обрану владу Сирії», що з цих заяв можна було б змонтувати мінісеріал.

Але коли ситуація змінилася, лапті твердо сіли на п’яту точку і не ворушилися, доки «законно обрана влада» не розбіглася по закордонах або не була розвішана і розстріляна просто посеред вулиць сирійських населених пунктів. Щоправда, самого Асада вони все ж таки прихистили, але звідти регулярно приходять повідомлення про те, що з ним у черговий раз щось трапилося і його здоров’я серйозно похитнулося. Напевно, з’їв щось не те. Для нетренованого організму кислі щі або парена ріпа – основні страви споконвічної кухні – ще те випробування. Але буквально нещодавно лапті ще раз показали, що насправді є їхніми традиційними цінностями.

Так, 17 січня поточного року прутін та його іранський візаві Масуд Пезешкіан підписали договір про всеосяжне стратегічне партнерство. Договір цей чинний упродовж 20 років з автоматичним продовженням на п’ять років, якщо після його закінчення жодна зі сторін не виявила бажання припинити його дію. Як це прийнято у лаптів, у подібних документів є відкрита частина, в якій написано про те, що країни спільно братимуть участь у виставках, навчатимуть військових і водитимуть хороводи під національні частушки двох країн, ну а те, заради чого все це було зроблено, закрито грифами таємності. По суті ж, сама назва договору вказує на те, що країни вирішили вступити у військовий союз невідомого формату. Справді, нікому на думку не спаде називати договір «про всеосяжне і стратегічне партнерство», якщо в ньому йдеться про те, щоб обмінюватися досвідом намотування рушників та онуч.

(Далі буде)