Авторка перекладу: Світлана
Згадуючи про те, як у 2014 році значна частина публіки раділа окупації, безумовно, натрапляєш на промови численних діячів, які розповідали, що краще бути в багатій росії, ніж у злиденній Україні. І при цьому вони спиралися на те, що окупант має власні нафту й газ, які дають гігантські кошти, від яких щось обламається і їм самим. Особливу радість видавали жителі Криму, бо в окупованій частині Донбасу одразу помітили щось недобре, а саме почали закриватися шахти. Вони розраховували, що прийдуть нові господарі, і все стане як у совку, коли шахтарі справді заробляли в кілька разів більше, ніж решта місцевого населення. Але не склалося.
Мало того, що цей новий господар виявився зовсім не зацікавленим у видобутку вугілля, то своїми діями він показав, що видобутку тут більше ніколи й не буде. Справді, першими із шахт пішли кольорові метали, а згодом почали різати і чорні. На металобрухт. У Криму теж усе виявилося не так, як уявлялося, хай і меншою мірою. Так, там почали стрімко розвивати інфраструктуру, але незабаром стало зрозуміло, що насамперед це робиться на користь багаторазово збільшеної кількості військових об’єктів, які є закритими для цивільних осіб зонами.
А з іншого боку, нові господарі чітко показали новій черні, що не стануть ні з ким ні радитися, ні рефлексувати з приводу курортних властивостей півострова. Все швидко змінило власність, і море стали відгороджувати нескінченними парканами. В окремих місцях місцева публіка просто втратила можливість виходу до моря. І добре, якби тільки це. У низці місць цю нагоду втратили приїжджі, яким зазвичай здавали своє житло в оренду, коли наставав курортний сезон. Адже з цього там дуже багато хто тільки й жив.
Проте гроші там крутилися, щось будувалося і якось можна було зводити кінці з кінцями. Звісно, це не ті молочні річки з кисільними берегами, які вони самі собі намалювали в нападах нестримної фантазії, але було й не так погано, щоб відверто розчаруватися. Москва розуміла, що на окупованих територіях треба влаштувати «медовий місяць», щоб не мати проблем із місцевим населенням, а там – буде видно. У ті часи грошей справді було неміряно, і кинути крихти на цей захід було не шкода.
Плюс до того, так можна було переконувати власну публіку в тому, що це не було загарбання чужої території, а визволення. Пропаганда в особі Сімонянші та її чоловіка, який нещодавно вирушив у світ вічних бобрів, розписували цю тему просто до розриву гармошки. А сюжети про те, як добра і наївна росія всім допомагає жити, не сходили з телевізорів. Саме на пропаганду коштів ніколи не шкодували, і, до речі, не шкодують їх і зараз. Ось, як це виглядає у бюджеті на наступний рік:
«До проєкту бюджету-2026 уряд заклав збільшення фінансування державних телеканалів, ЗМІ та пропагандистських проєктів в інтернеті до нового історичного рекорду – 146,3 млрд рублів, випливає з пояснювальної записки до закону про бюджет, опублікованої в базі Держдуми.
Порівняно з поточним роком витрати за статтею «засоби масової інформації» збільшаться на 9,1 млрд рублів, або 7%, а якщо порівнювати з довоєнним 2021 роком – на 28%, або 32,4 млрд рублів. В результаті їх загальний обсяг перевищить річні бюджети середніх російських регіонів (наприклад, 122 млрд рублів у Владімірській області, 116 млрд рублів у Кіровській області, 95 млрд рублів у Брянській області)».
(Далі буде)