Автор тексту: Світлана
12, бер
Сьогодні так сталося, що певний час не було можливості писати або читати, проте цілком можна було слухати в Ютубі інтерв’ю кількох людей, яких зазвичай я не бачу і не чую. Один із них – Роман Безсмертний, а інший – Ігаль Лєвін. Зрідка дозволяю собі витратити час на щось, що може не принести взагалі ніякої користі, і тут був саме цей випадок, але на диво, прослуховування виявилося корисним. Причому якби вдалося послухати лише одного з них, особливо Безсмертного, то швидше за все, вважав би, що марно згаяв час. А тут вони опинилися в черзі один за одним, і вийшло досить цікаво.
Почну з ізраїльського оглядача і просто зазначу, що це був ризикований крок, оскільки з тих начебто проукраїнськи налаштованих оглядачів усіх, крім одного, було викрито, скажімо так, у пересмикуванні. Загалом, якщо не знаєш предмета обговорення і не знайомий з технологіями легких підтасувань, то цього можна було й не помітити. Упевнений, багато хто й зараз дивиться цих оглядачів, не звертаючи уваги на підозрілі «шорсткості», що повторюються в їхніх промовах.
Імен навмисно не називаю, а пишу про це тільки для того, щоб пояснити: Ігаль Лєвін був прикладом виходу за коло відомих мені ізраїльських оглядачів. Тобто це був експеримент. Посилання на відео не даю, бо з усієї промови тут важлива лише одна теза, що стосується поточної ситуації.
Він заявив про те, що військова доктрина США передбачає непряму участь, а, напевно, він мав на увазі війну невеликої інтенсивності на двох віддалених театрах воєнних дій або одну пряму війну. На його думку, Трамп зараз хоче максимально вийти з усіх конфліктів, які можуть глибше втягнути в них США, щоб вийти на готовність до великої війни на єдиному ТВД.
Саме тому він веде таку гру щодо війни в Україні і з цієї ж причини має таку дивну позицію щодо Близького Сходу. Він навіть сказав про те, що треба розраховувати на власні сили, оскільки в разі важкого розкладу Трумп не вагаючись зрадить і Ізраїль. З останнім висновком сперечатися марно, оскільки їм, в Ізраїлі, видніше і відчувають ситуацію вони краще.
Проте вся ця конструкція зводиться до протистояння з Китаєм, яке, мабуть, у Трампа вважають неминучим і тому готуються до цієї війни. Тобто, на його думку, це така стратегія Трумпа, в яку вкладаються нинішні події як в Україні, так і в інших місцях, окрім Тихоокеанського регіону. Він стверджує, що просто зараз там будуються нові військові бази, відшліфовуються дії морської піхоти саме для війни на великих океанських просторах, і все це вкладається в якийсь явно підготовлений план дій.
Але ось одразу слухаю Романа Безсмертного, який розмірковуючи про переговори в Джидді, зосередився на тому, що цього разу було дотримано дипломатичного протоколу, всі були в костюмах, а не в кальсонах, і посміхалися журналістам. На його думку, це нічого не вирішує, але може або пом’якшити перебіг переговорів, або навпаки, загострити їх на рівному місці. Тобто протокол – наше все.
І все б нічого, але якщо ти таку увагу приділяєш питанням протоколу, то в такому разі вже повинен би якось пояснити, що там робив завгосп і як його присутність на переговорах вписується в цей протокол із костюмами. Але зрозуміло, що ця тема настільки табуйована, що Роман хоч і Безсмертний, але обговорювати завгоспа без ризику все-таки не вдається. Втім, він висловив думку, яка важлива для цієї теми.
Даючи характеристику держсекретареві, він зауважив, що звичайно ж, довіряти йому не можна, оскільки він – майстер з перевзування просто по життю, а ось з приводу Трампа висловився ще виразніше. Після серії яскравих епітетів він заявив про те, що коли йдеться про нього, слово «стратегія» краще не вживати зовсім, бо він не те що не вміє вести довгу гру, але навіть не рахує ходів далі тактичного горизонту. У результаті він сказав те, про що я писав уже давно, але, як на мій погляд, це дипломатичне визначення все-таки не дає повного уявлення про цей предмет.
Тут справа навіть не в тактиці чи стратегії, а в бажаннях Трампа. Зараз він займається задоволенням своїх бажань, і тому рамки його активності чи енергії не обмежуються якимись класичними рамками тактичної, оперативної чи стратегічної глибини, а все закінчується в тому місці, де в нього видихлося бажання. Саме тут він покине тему і візьметься за іншу, на яку переключився його інтерес. У цьому сенсі він нагадує слюсаря-інтелігента Віктора Михайловича Полєсова, який теж по черзі брався за різні справи, але ніколи не доводив їх до кінця, і часто просто тому, що розвалював їх.
Просто згадаймо про те, як він розтрубив на весь світ, що ось зараз він поїде і як зустрінеться з Кім Чен Ином, що тому просто не буде куди подітися, і під натиском його майстерності переговірника він власним ходом відмовиться від ядерної зброї. Американські медіа захлинаючись писали про те, який батько герой і як він зараз утре носа всім світовим лідерам, показавши те, як треба вести переговори навіть з чучхеїстами.
Але, як ми пам’ятаємо, молодий товстун познущався з діда, і той поплентався у свій гольф-клуб, так і не прибивши на нього значок Вікторії. І що характерно: як тільки закінчився його дивний вояж до демаркаційної лінії, тема миттєво зникла як із преси, так і з його власних міркувань. Щойно це була топновина та головна тема його інтерв’ю, а за кілька годин – неначе й не було нічого. І це ж – класичний, але далеко не єдиний приклад того, як поводиться цей персонаж. Просто цей він сам розкрутив і розпіарив до небес, а послужлива преса підіграла йому шалено й нещадно, тому й тріск провалу був всесвітнім.
Але цей приклад важливий ще й з іншого погляду. Якщо ти лідер єдиної наддержави і ти справді вважаєш, що ЯЗ в руках такого режиму – пряма небезпека не тільки твоїм союзникам, а й твоїм військовим, які, між іншим, стоять у Південній Кореї, Японії і трохи далі – на островах у Західній частині Тихого океану, то навіть невдалі перемовини не змінять твого ставлення ні до цієї теми, ні до її актуальності, і ти напевно спробуєш досягти прогресу якимось іншим шляхом.
А я нагадаю, що перед цими дивними переговорами, коли в Держдепі взагалі не знали, що там Трамп збирається розповідати, в Японському морі перебували два американські і один французький авіаносець, але… йому стало нецікаво, і вся ця армада розійшлася по базах. Преса ж смакувала цю подію і вже прикидала, скільки часу буде потрібно США, щоб вирішити проблему «іншими засобами».
Тому коли Ігаль Лєвін розповідав про підготовку до «прямої війни» на одному ТВД, таке твердження здається притягнутим за вуха. Адже це стратегія, а Трамп, що називається, не в цих справах. І до того ж, якщо ти збираєшся привести свої збройні сили з найбільшою (після твоєї) армією світу, то, напевно, ти не плануєш скорочувати військовий бюджет на 40%. Вільям Оккам заповідав не плодити сутності і відсікати бритвою все зайве. І, як на мій погляд, тут усе простіше, якщо навіть не примітивніше. Ну а те, що Трамп кине Ізраїль, якщо складеться якась ситуація, в мене сумнівів нема, і тут я солідарний з ізраїльським оратором.