Авторка перекладу: Світлана
Необхідна передмова
Нещодавно виникла несподівана ситуація, яка стала основою для дуже специфічної теми, якої я взагалі не збирався торкатися. Насправді вона дуже слизька, і міркувати на цю тему можна виключно у суб’єктивному ключі. Звідси – невелике попередження. Якщо ви почали читати цей текст і натрапили на неприємну для себе розповідь – можете кинути і не змушувати себе читати до фіналу. Від себе зауважу, що намагатимусь писати максимально стримано, хоча це буде непросто. Плюс до того, хочу відразу попередити, що саме в цьому випадку я ні за що не агітую і тим більше – не засуджую. Це просто мій особистий погляд, і не більше. Словом, я попередив, а як далі вирулить ця повість – не знаю, але рушаємо.
***
Усе почалося з того, що у Твіттері я розмістив зовсім невинний пост, який у перекладі звичайною мовою виглядає так: «З ким у вас асоціюється вираз «старий дятел»?» І ось десь половина відповідей була: «З самим собою». А з цієї частини відповідей десь третина уточнила: «Бо мав змогу виїхати і не виїхав». В одному з таких фрагментів я написав, що маю рідних та близьких за кордоном, виїжджав і повернувся. На це мені зауважили, що за кілька років теж буде можливість виїхати.
Тобто коментатор навіть не вловив сенсу, що йдеться не про те, щоб мати можливість виїхати, а щоб мати бажання повернутися, хоча, в принципі, можна було цього й не робити. Вже не став наводити приклад пана Готельєра, який за ці три з половиною роки вже з десяток разів виїжджав з України і повертався, завантажений всякими ніштяками то для снайперів, то для дроноводів, то для спеців. Хоча і йому є де залишитися за кордоном і ні про що не турбуватися, але він не став. І тому я вирішив, що ця дискусія марна, і що якщо виходити на цю тему, то з якогось іншого боку.
І ось пані Ольга, яка вже багато років підкидає нам то якусь інформацію, то фото, то матеріал, хоч давно живе поза Україною, надіслала дуже цікавий текст, який я маю намір процитувати шматками, але шматки будуть чималі, і далі буде зрозуміло – чому. Щодо змісту цитат слід зазначити таке. Саме видання додатково перевіряло викладені факти і отримало офіційні підтвердження від наших військових і СБУ, що все так і було. Ба більше, з цих підтверджень випливає, що насправді вся ця історія має набагато яскравіші барви, але з цілком зрозумілих причин не все можна видавати на публіку. Упродовж тексту видання кілька разів звертається до таких підтверджень, а ми лише зазначимо, що все викладене мало місце і барви тут приглушено.
Ще кілька технічних моментів, пояснення яких тут обов’язкове. Перший: усе це було розказано й зафіксовано в перші дні осені поточного року, тобто для публіки це було видано щойно. І другий момент: ми візьмемо з тексту тільки те, що стосується нашої теми, хоча за обсягом це все одно може вийти багато, а охочі можуть прочитати все від початку до кінця за посиланням, яке нам надала пані Ольга.
«Ми спілкуємося з ним на івриті в перші дні осені 2025 року, коли однаково спекотно і в мене в Ізраїлі, і в розпечених від сонця степах південної України біля Херсона, де Еяль Ісраелі разом з українськими бойовими побратимами продовжують давати відсіч путінській армії. Я слухаю Еяля – 52-річного єврея та уродженця Ізраїлю з великим військовим досвідом участі у спеціальних операціях, включаючи снайперську підготовку та ліквідацію арабських терористів у Газі. На моє запитання, в якому саме бойовому підрозділі він служив у 1990-х роках, Еяль уникає відповіді і каже: «Ти серіал «Фауда» бачив? Ну, ось цим я й займався в Ізраїлі». Еяль зараз воює в розвідці морської піхоти України. Він багато встиг зробити за три з половиною роки війни з росією…»
(Далі буде)