Новини по-азербайджанськи (Частина 1)

Авторка перекладу: Світлана

Раніше вже було сказано, що в Китаї відбулися пишні заходи, присвячені перемозі Китаю у Другій світовій війні. І справді, там досі вчать історію, в якій Великий похід, що здійснила Народно-визвольна армія Китаю на чолі з великим кормчим Мао Цзедуном, є найвизначнішою подією, на тлі якої все інше, разом узяте, не варте й виїденого яйця. Слід зазначити, що в цьому китайські товариші далеко переплюнули своїх совкових учителів, бо у плані створення альтернативної історії їм просто немає рівних.

З іншого боку, ми просто зараз спостерігаємо за тим, як російська армія втілює жуковські методи ведення війни, що йдуть углиб їхньої історії, коли «великий» полководець Сашка Суворов сформулював головний принцип ведення баталій – «не числом, а м’ясом». Так діяли совки під час Другої світової війни і вважали це своєю звитягою. Але саме в цій частині Китай їх обігнав на два корпуси, і тому він має безумовну перевагу над москвою. Плюс до того, якщо лапті спираються на теорії Суворова, то китайці відштовхуються від набагато давніших навчань, яким уже 2,5 тисячі років.

У своєму трактаті «Мистецтво війни» полководець Сунь-Цзи описав принцип, яким користувалася НВАК під час війни з Японією, – «виснаження противника бігом». Власне кажучи, цей Великий похід став педантичним втіленням цього принципу, від якого великий Мао не відступив ні на пів кроку, ні на половину сандалії. Саме це стало предметом гордощів та підставою для проведення урочистих заходів.

І справді, японці в різний спосіб намагалися витягнути китайську армію на генеральну битву, але цього так і не сталося. Є підозра, що й Кутузов теж читав праці Сунь-Цзи і теж намагався замотати війська Наполеона бігом, хоча той кілька разів сигналізував, що час би стати до генеральної битви, але великий Кутузов інтерпретував старий китайський принцип у сучасну йому формулу «В нашій справі головне – вчасно змитися», і якби не швидкість руху військ Бонапарта, які наздогнали лаптів під Бородіном, то генеральна битва відбулася б десь під Новим Уренгоєм або й Норильськом.

Але тут треба розуміти східні традиції, де повинна бути якась пишна історія перемоги у великій війні. Глава уряду Індії Моді, який приїхав до Пекіна, завжди може згадати Рамаяну або Магабгарату, а Сі тепер застовпив за собою перемогу в тій війні. А все тому, що Сі не читав роману «Дюна», а то він би переміг у набагато пишніших баталіях за планету Арракіс. Просто комуністична біографія Сі не дозволяє йому поринати у сторонню літературу на кшталт цієї:

Тому доводиться оперувати спадщиною товариша Мао і застосовувати її до поточної ситуації.

Але нам це естрадно-циркове шоу цікаве з іншої причини, а саме кого і як там приймали в аеропорту. Ось як це описує видання MINVAL, бо серед запрошених там були президенти Азербайджану і Туреччини:

«…Різниця у прийомі путіна та президента Азербайджану Ільхама Алієва в Тяньцзині виявилася «практично космічного масштабу». Незважаючи на однакову атрибутику – червона килимова доріжка, – в деталях протоколу відчувалися помітні відмінності… Російські чиновники на чолі з помічником президента з міжнародних питань Юрієм Ушаковим намагалися згладити враження, описуючи візит як успішний, однак насправді прийом виглядав набагато скромнішим, ніж для азербайджанського лідера… Вже на рівні символіки помітно: для Китаю Азербайджан – партнер, з яким вибудовуються перспективні зв’язки, а росія сприймається все більше як сировинний придаток…»

Між іншим, це помітили практично всі, і оцінки прийому прутіна були практично однаковими: так зустрічають холуя або васала, який не заслуговує на почесті і його хіба що пропускають не через пасажирський термінал аеропорту. Азербайджанські журналісти не полінувалися і зробили добірку відео того, як у Пекіні зустрічали Алієва з Ердоганом і як – прутіна. Кожен може переглянути цей сюжет і зробити власні висновки на цю тему. Просто зазначимо, що ні почесної варти, ні піонерів з квітами, ні костюмованого шоу для прутіна тепер не передбачено, і на цьому тлі якось дивно виглядає метушня, яку розгорнув Додік в Анкориджі. Але це інша історія.

(Далі буде)