Є країна Z, у ній живуть люди національності z. А на сході країна Z межує з країною W, де живуть люди національності w. Люди національності w здавна живуть у двох східних областях країни Z. І ось люди w у цих двох областях, за активної та всебічної підтримки країни W, починають проводити референдуми та оголошувати про відокремлення від Z та про незалежність або приєднання до W. У цих областях вони починають виганяти і вбивати людей z. Регулярні війська країни W входять у ці області та ведуть війну проти країни Z. Так починається війна, яку країна W називає громадянською, а країна Z — міжнародною. Якщо ви вважаєте, що я пишу про український Донбас, ДНР та ЛНР, то ви помиляєтеся. Я пишу про хорватську Сербську Країну.
Серби, які жили в адміністративних межах Хорватії, ще у грудні 1990 року проголосили створення автономної області Сербська Країна.
24 грудня 1991 року сербські території в Хорватії об’єдналися в Республіку Сербська Країна та проголосили себе незалежною державою.
Збройні конфлікти почали відбуватися ще з квітня 1991 року.
Хорватська війна складалася із трьох етапів. Перший етап – із серпня 1991 до січня 1992 років – пряма військова агресія Сербії проти Хорватії з метою окупації частини території Хорватії як «історичної землі сербів».
25 серпня 1991 року сербські окупаційні війська обложили прикордонне хорватське місто Вуковар. Почалася одна з ключових битв усіх югославських воєн і одна з найбільших битв XX століття – битва за Вуковар, яка закінчилася 18 листопада 1991 взяттям Вуковара та окупацією частини Східної Славонії.
Декілька тисяч воїнів місцевого підрозділу Хорватської національної гвардії, які майже не мали важкого озброєння, понад три місяці відбивають атаки 80-тисячної ЮНА, озброєної танками, артсистемами та авіацією. Узяти місто сербам вдалося лише тоді, коли Вуковар було майже повністю зруйновано.
Битва закінчилася розграбуванням Вуковара та численними вбивствами і переслідуваннями хорватського населення. Після входу до Вуковара серби проводили етнічні чистки й масові вбивства хорватського цивільного населення та поранених військовополонених.
Другий етап – з січня 1992 до травня 1995 років. Агресію зупинено. З метою роз’єднання хорватських військ та збройних формувань сербів під егідою ООН було створено смугу завширшки три кілометри, куди ввели миротворчі сили ООН.
Починається тягомотина, добре відома під назвою «Мінськ-2». Усі і всім висловлюють занепокоєність і закликають домовлятися та йти на поступки. Розробляється купа дорожніх карт, планів та пропозицій.
Для Хорватії це був етап дипломатичних зусиль, переговорів і терплячого підвищення ефективності власних збройних сил. Водночас хорватські війська регулярно проводили операції на тактичному рівні, в ході яких звільняли невеликі ділянки території, – ті самі «жаб’ячі стрибки».
При цьому постійно йдуть обстріли, гинуть люди, Сербія та її маріонетки гнуть пальці та відверто плюють на будь-які домовленості. Станом на травень 1995 року Сербія окупувала та утримувала близько 24% території Хорватії.
Правда ж, до цього простежується абсолютна аналогія з тим, що відбувалося в Україні з 2014 по квітень 2019 років? Я був би щасливий, якби й далі була абсолютна аналогія. Але, на жаль, далі хорвати зробили те, що мала зробити нація воїнів, а українці у 2019 році добровільно й радісно почали жерти зелене лайно і закономірно перетворилися на націю зебілів та зегенератів.
Третій етап війни – травень-серпень 1995 року. Підготовка та проведення збройними силами Хорватії наступальної операції «Буря».
Операція «Буря» (4–7 серпня 1995 року) – великомасштабна військова операція, в ході якої хорватська армія, національна гвардія та поліція відвоювали окуповані сербами хорватські території, силовим шляхом ліквідувавши Республіку Сербська Країна. За допомогою операції лише за 84 години було відновлено хорватський конституційно-правовий порядок на всіх захоплених сербськими сепаратистами територіях, крім Східної Славонії. У ході операції за участю майже 200 тисяч хорватських солдатів звільнено 18,4% загальної площі Хорватії.
Над рештою окупованих земель Хорватії у Подунав’ї було відновлено хорватський суверенітет за допомогою перехідної міжнародної адміністрації лише у 1998 році.
Сербські війська (які й зараз називають югославськими) під час війни в Хорватії скоїли численні воєнні злочини, геноцид хорватського та боснійського цивільного населення, дикі звірства, вбивства та зґвалтування, сотні тисяч людей стали біженцями. Жах злочинів сербських четників Шешеля та ЮНА шокував увесь світ. Щоправда, весь цей світ швидко оговтався після свого такого короткочасного «шокування».
За оцінками більшості джерел, кількість загиблих у війні в Хорватії склала близько 21 тисячі осіб. Оцінки смертей хорватів варіюються від 12 тисяч до 15 тисяч. Близько 2 400 осіб було оголошено зниклими безвісти під час війни. А світ просто був шокований, але швидко прийшов до тями та пішов пити пиво.
Станом на 2018 рік Міжнародний кримінальний трибунал у Гаазі у справі колишньої Югославії визнав сімох сербських та чорногорських державних діячів винними у воєнних злочинах. При цьому жодного громадянина чи державного діяча Хорватії не визнали винним.
Далі буде.
Ваш Готельєр-бандерівець
А як же Анте Готовіна і ще один генерал ?
Їх спочатку засудили, але потім виправдали