Авторка перекладу: Світлана
Раніше повідомлялося про те, що після довгої та тривалої ремонтної епопеї помер авіаносець вмф противника – «Відмирал Кузя». Майже десять років йому робили пересадку органів, фарбували, шпаклювали і взагалі обіцяли його зробити цукеркою, але якщо колір шоколаду ще вдалося забезпечити, то смак і запах – ні. Він як був гуано, так ним і залишився. Щоправда, на своєму рахунку він все ж таки має кілька бойових перемог. Так, він утопив кілька літаків і найбільший плавучий док, який був у їхньому розпорядженні.
Якщо перемоги над літаками, хай і своїми, у авіаносців завжди були, то ось записати на свій рахунок потоплення плавучого доку не може жоден авіаносець у світі. А ще у «Кузі» є в активі хай і не зовсім вдалий, але все ж таки таран острова Мальта. А тепер свій єдиний авіаносець лапті списують і відправляють на переплавку, щоб із його металу зробити велику партію ємностей для тимчасово окупованих територій Донбасу та Криму для того, щоб люди могли використовувати не пакети для справляння природних нужд, а спеціальні фабричні вироби.
Мало того, зважаючи на все, таке обладнання може знадобитися і для інших, уже своїх, споконвічних регіонів, бо правління прутіна веде до безумовного колапсу критичної інфраструктури, в тому числі водопостачання та водовідведення. У зв’язку з цим якісного металу, з якого створювали кораблі, потрібно набагато більше, і тому тільки «Кузею» справа не обмежиться, і процес уже пішов далі. Так, преса противника сьогодні повідомляє про те, що ще один корабель, колись пафосний і відносно новий, вирушає слідом за «Кузею». Причому він іде на переплавку не з консервації, а з тривалого ремонту, як і вказаний вище авіаносець.
У цьому випадку йдеться про великий протичовновий корабель «Адмірал Чабаненко». Скажімо так, дивний клас ВПК – великих протичовнових кораблів (рос. БПК. – Прим. перекл.) – використовувався лише совком. У решті світу кораблі класифікуються стандартно: корвет, фрегат, есмінець, крейсер. Але совки все робили по-своєму, найчастіше – через букву Ж і, відповідно, давали назви своїм виробам особливі. Так, згаданий вище «Кузя» мав клас ВАРК – важкий авіаносний ракетний крейсер (рос. ТАРК. – Прим. перекл.).
Це чудо-юдо було зроблено тому, що чистий авіаносець практично не довантажується непрофільними функціями, а обов’язки боротьби з повітряними, надводними чи підводними загрозами виконують літаки бортової авіагрупи або кораблі супроводу – крейсери, есмінці та ударні атомні субмарини. Причому кораблі надводної частини ордера АУГ з самого початку проєктувалися під завдання прикриття авіаносця та опціонально могли виконувати інші, в тому числі й самостійні місії.
У совка ж не було таких кораблів, ба більше, там навіть не проєктувалися кораблі, які могли б скласти авіаційну ударну групу. Тому на «Кузю поставили» системи ППО та інше озброєння, щоб він сам міг відбиватися від тих загроз, які в американців відбивають кораблі ордера та літаки авіагрупи. У результаті вийшла суміш бульдога з носорогом, в якій до ладу не могло вирішуватися жодне з поставлених завдань, а перевантаженість бортовим озброєнням призвела до неможливості встановлення стартових катапульт і критичного зменшення кількості літаків авіагрупи.
Самі ж літаки, не маючи стартових катапульт і не спроєктовані як палубна авіація, могли брати на борт мінімум палива та озброєнь. Тобто цей виріб став пародією на крейсер і особливо – авіаносець. Приблизно ту саму дикість було зашито і в концепцію ВПК та інших кораблів.
Саме таким виявився ВПК «Адмірал Чабаненко». Під час проєктування в нього було закладено хибні концепції, а довге й сумне будівництво призвело до того, що корабель застарів уже до моменту прийняття його на озброєння. І справді, на воду його було спущено у 1992 році, а прийнято на озброєння лише у 1999-му. Тобто сім років він просто стояв без діла в той час, коли прогрес морських озброєнь не зупинявся. Крім того, практика показує, що совкові або постсовкові кораблі ще два-три роки допилювалися вже після взяття на озброєння.
Не дивно, що лише через 14 років експлуатації корабель було поставлено на капремонт і модернізацію в Мурманський 35-й судноремонтний завод. Як було сказано у відкритих джерелах, його мали перепрофілювати на корабель класу «фрегат» проєкту 1155.1М, хоча його водотоннажність – майже 8 тисяч тонн – швидше за все, властива есмінцям. Принаймні, есмінці ВМФ США класу «Арлі Бьорк» мають водотоннажність від 7 до 9 тисяч тонн, залежно від часу випуску та поточної конфігурації.
Наскільки можна зрозуміти, на оновлений корабель планувалося поставити нову електроніку, зокрема систему управління вогнем, РЛС і чотири пускові установки ПКР «Уран» на 16 ракет Х-35. Є підстави вважати, що якби все це вдалося встановити і корабель зміг би вийти в море своїм ходом і при цьому не потонути, то його неодмінно назвали б «вбивцею авіаносців». Це в них така традиція склалася – все велике називати вбивцею авіаносців.
Таким був крейсер «москва», але тепер він уважно пильнує авіаносці противника з глибин Чорного моря. Цілком можливо, що саме його доля і стала вирішальною для «Чабаненка». Марність і нещадність великих кораблів російського виробництва стала очевидною всім. І ось преса противника сьогодні пише таке:
«Ремонт і модернізація великого протичовнового корабля (ВПК) «Адмірал Чабаненко», що входив до складу Північного флоту рф та був відправлений на реконструкцію ще у 2014 році, не завершаться у 2025-му… Незважаючи на те що на «Адмірал Чабаненко» планувалося встановити сучасне ракетне озброєння, перекваліфікувавши його на фрегат, корабель може спіткати така сама доля, як і «Кузнєцов», вважає військовий експерт Дмітрій Болтєнков. «Усе залежить від того, як флот вирішить. Консервація – це однозначне списання за кілька років. Потім ним ніхто не займатися вже не буде», – сказав він».
Ба більше, саме місце, де корабель опинився на ремонті, позаочі називають «В останню путь». На думку іншого анонімного фахівця в галузі ремонту вмф, 35-й завод, що ремонтує ВПК, – це «цвинтар кораблів, де регулярно зривають строки робіт», що тягне за собою кримінальні справи. Підприємство «перебуває не в найкращому стані» і за виробничими можливостями, і за рівнем кадрів та менеджменту.
Простіше кажучи, модернізація проводилася на підприємстві, яке може його успішно розпочати та освоїти чималі кошти, а ось довести її до кінця – не в змозі. І не лише тому, що там пилка працює в тому самому режимі, що й на решті підприємств військово-промислового комплексу, а й тому, що там немає ні технологій, ні кадрів, які могли б довести роботу до успішного завершення. Для порівняння: Китай клепає кораблі просто як відра чи консервні банки, і вони не мають жодних проблем не те що з ремонтом, а й з будівництвом кораблів.
З іншого боку, тут треба просто правильно розставити акценти. Йдеться не так про списання самої посудини, як про списання фінансових ресурсів, які було витрачено на ремонт і модернізацію за останні 11 років. І в цьому плані там навряд чи щось зміниться, бо для того щоб отримати хоч невеликий шанс на зміни, треба спочатку списати прутіна. Причому списати не в мавзолей, а більш показовим способом. Але там такого не буде, бо там навіть опери писали під назвою «Життя за царя». Тож це – нереально.