Автор перекладу: Світлана
ПРОЛОГ
Цю думку мені довелося почути в дуже незвичних умовах і задовго до війни, років за 10–15, а може, й більше. Зараз уже складно зрозуміти, наскільки її було сформульовано пронизливо, бо війна встановила зовсім іншу планку сприйняття всього, але ця думка стала ще більш актуальною і значущою. І перш ніж її переказати – невеликий опис ситуації, в якій її висловили. Без цього вона може виявитися незрозумілою.
Якось колега, якого я знав давно і з яким ми час від часу перетиналися в роботі, попросив допомогти йому привезти до Києва бувалого урку, який щойно звільнився. В моє розпорядження дали автомобіль із водієм та пообіцяли відшкодувати всі витрати на те, щоб привезти фігуранта в Київ, де він мав дати свідчення в якійсь справі. Попередньо з ним домовилися, але через те що тип був явно битий життям, мене попросили остаточно його вмовити і зробити так, щоб він ці кількасот кілометрів їзди до столиці не передумав.
Загалом умовляти його не довелося, тому що до мене з ним домовилися якось так, що йому допоможуть у якійсь його важливій справі, і тому рішення він уже прийняв. І наскільки можна зрозуміти, міг би доїхати поїздом самостійно. Але через те що він щойно звільнився, за ним був «хвіст», і тому – краще на машині, бо на ньому була печатка зони і його могли замести просто по дорозі. Але в підсумку моєї активної участі в цій операції не знадобилося, і ми поїхали. По дорозі зупинилися в харчевні, яка в ті часи і в тому місці (зараз тимчасово окупованому) вважалася крутою, про що мені не було відомо, а пасажир про це знав.
Зрозуміло, що я йому запропонував обирати собі їжу, тільки без спиртного, і він спочатку підозріло подивився на меню, потім на мене, а потім немовби сказав: «Ну гаразд, я замовляю, не гнівайся». Замовив він собі справді багато, і спочатку я не міг повірити, що пасажир усе це зможе з’їсти. Через те що обслуговування там було неквапним, я зразу попросив принести рахунок, щоб після закінчення трапези піднятися й піти. Пасажир побачив, що я не жартував щодо замовлення і що без проблем сплатив його повністю. Після цього він розслабився і почав смакувати їжу.
Я не квапив, бо самому було цікаво подивитися на те, як цей сухий, але високий тип зможе все це вштовхнути в себе. В міру того як рухався обід, пасажир потихеньку розговорився. А коли я йому пояснив свою роль у цьому заході і що я взагалі не знаю, що там від нього хочуть колеги, видихнув повністю і почав розповідати якісь веселі історії зі свого життя на зоні. Словом, він з’їв практично все, чим викликав мою повагу. Встаючи з-за столу, він сказав: «На зоні їжу не викидають», – чим відповів на моє німе запитання про кількість знищеної їжі.
А потім – дорога, ще кілька зупинок, і тоді він почав розповідати «за життя», зокрема про те, що щойно звільнився після своєї шостої «ходки», а почав свої походи ще в юності замість армії, коли на проводах, уже добряче випивши, залізли в сільську ятку і витягли звідти кілька пляшок горілки. Дільничний їх вирахував відразу, і як він не просився відпустити до армії – не погодився. Поїхав на Далекий Схід, на лісоповал. Це було ще за совка.
Там він пішов у «бродяги», тобто в блатні, і рушив шляхом «отрицал», або крутих хлопців. Діяв за принципом «Вкрав, випив – у тюрму», за що одержав титул рецидивіста. Але після четвертої ходки зрозумів, що «пхнути по-пацанськи» вже немає здоров’я. Система вміла забирати його в таких діячів. У совкові часи і після розвалу совка різноманітні ОМОНи та спецнази практикували захід, який називався «вбити зону». Для ОМОНу це було щось на кшталт навчань з придушення тюремних бунтів. І сценарій був завжди один і той самий.
Щойно «мотоциклісти» (так їх називали за шоломи) заходили на зону, першим «вбивали» штрафний ізолятор, відомий як ШІЗО. А там якраз і трималися найяскравіші братки. Описувати те, як воно там все відбувалося, не буду, але після того як фігурант кілька разів таке пережив, його здоров’я кращим не ставало. Тому на п’ятій та шостій ходках він уже був «мужиком» і не брав участі у «братківській двіжусі». До речі, сам цей термін, яким користується прутін, суто арештантський і є спрощеним від слова «движение».
А це – цілий комплекс заходів, які створюють та підтримують саме ті, хто не гнеться «під хазяїна» або всіляко уникає чи обходить правила тримання ув’язнених. І все це – в умовах замкнутого колективу, коли всі у всіх 24/7 місяцями й роками на виду. Якби не було війни, це можна було б назвати найбільш екстремальними умовами з можливих на той момент. І ось слухаючи все це, я поставив йому лише одне запитання – як він усе це розповідає з гумором і сам з цього сміється.
І тоді він сказав те, заради чого все це було написано. Якщо в тебе є сили посміятися з найстрашнішого жаху, ти збережеш дах (розум), а якщо ні – дах відлетить назовсім. Тому і ми намагаємося, де тільки можна, поточні події викладати з елементами гумору, хоч часто й чорного. Тому далі – невелика замальовка в цьому стилі.
ДУЖЕ ШВИДКА ДОПОМОГА
Сьогодні в нашому і особливо – ворожому сегменті Мережі чомусь роздмухується новина про те, що в кортежі прутіна було помічено автомобіль швидкої допомоги. І справді, рандомно обравши пару відео прутінського кортежу, саме «швидкої» я там не виявив, а тут – ось вона. Тільки дивного тут немає нічого, бо цар перебуває в термінальній стадії свого розквіту, а вже певний час за ним помічають деякі дивацтва, описані ефіопським класиком письменства: «То, как зверь, оно завоет, то наложит, как дитя». Мало що дід виконає наступної миті, і не дай боже це потрапить на відео, а тут – лікарі в білих халатах його підхоплять, і будь-який конфуз уже начебто й не конфуз.
Якось писали про те, що він у своїй резиденції впав зі сходів, а потім сходи відмивали і стіну перефарбовували. Але відео в Мережі не потрапило, і тому все залишилося в режимі чуток. Тому пропаганда запустила контрверсію про те, що насправді в мікроавтобусі немає лікарів, а там облаштовано холодильник, у якому лежить лікарська ковбаса, на якій великими церковнослов’янськими літерами написано «2.20». Раптом цар надумає зупинити кортеж та обдарувати любителів халяви царськими ковбасами-балабасами. Щоправда, такого ще не траплялося, але хтось його знає, як складеться наступного разу. До речі, якщо мова зайшла про холодильник, то в його кортежі було б бажано побачити не «швидку», а катафалк, щоб двічі не вставати.
А ще в цьому кортежі добре б мати тих самих африканських танцюючих хлопців, адже недарма сам прутін останнім часом так часто розповідав про «глобальний південь». Причому якщо вже на те пішло, можна було б для солідності додати автомобільну платформу, на якій балерини виконували б танець маленьких лебедів. Ось якби все це було у складі кортежу – інша справа. А так схибнутий старий і «швидка» – цілком банальне поєднання, і піднімати хвилю з цього приводу немає жодного сенсу.
Ну, а сталося все це сьогодні в Магнітогорську. Як пише їхня преса, там було відкрито нову коксову батарею, а прутін таке пропустити не може піж жодним приводом. Крім усього іншого, це нагадує йому про молодість, коли на верхніх півкулях ще щось колосилося, а сам він бадьоро займався саме коксом. Щоправда, коксова батарея тоді була не в Магнітогорську, а в Колумбії, де завідував картель Калі, але все одно, з ностальгією нічого не вдієш.
Це чернь буде дивитися на все це як на щось, куди ще не прилетіли дрони ЗСУ, а він – ні. Перед його очима будуть його перші мільйони, порошок в акуратних мішечках і круті братки з тамбовського угруповання, яке потім виїхало до Іспанії, як і Портнов. Словом, якщо наринули спогади, хто знає, до чого це може привести? А тут – «швидка» з крапельницями і все на місці. Може, в такому разі хтось таки зважиться і заробить грошей за голову царя.
ВИСТАВКА СКАСОВУЄТЬСЯ
Починаючи з 2015 року, лапті щоліта проводили перформанс під назвою «Армія». Він позиціонувався як міжнародна подія, на якій лапті показували свою військову «мощу», а представники іноземних армій підписували контракти на постачання зброї. Відвідувачі могли подивитись документальні фільми про те, як цій зброї «анала говнет», а також мультфільми про те, як цією зброєю вони громлять практично всіх, у тому числі й ненависну Америку. Загалом на цьому заході демонструвалася велич, з одного боку, а з іншого – тут було розгорнуто рекламну кампанію для своїх озброєнь.
Але фокус у тому, що традиційно все це відбувалося на військовому аеродромі в Кубінці, а як ми знаємо, туди регулярно б’ють наші дрони. Точніше, вони б’ють не конкретно туди, а заодно з якимись військовими заводами, а Кубінка йде причепом, щоб двічі не вставати. І ось тепер у Мережі з’явилися такі оголошення:
«Із сайту виставкового центру «Патріот» зник анонс форуму «Армія», а з сайту «Армія-2025» прибрали дати проведення форуму. Раніше прокремлівське видання «Ізвєстія» з посиланням на джерело повідомило, що міжнародний військово-технічний форум «Армія-2025» скасовано. Причини не називалися. Тепер на сайті концертно-виставкового центру «Патріот» немає анонсу форуму. Хоча в червні, судячи з архівної версії сторінки, він там ще був».
Словом, тут можна було б подумати, що все це сталося з суто технічних причин. Наприклад, у районі Кубінки було зафіксовано напади ящуру, а якраз на цьому заході мали демонструватися зразки новітніх бойових віслючків. А може, сталася ще якась неприємність. Ніхто ж всерйоз не подумає про те, що вони так злякалися наших дронів. Хоча цілком можливо, що за три з половиною роки війни лапті зробили таку рекламу своїй зброї, що ніяка Кубінка вже не допоможе. Колеги пишуть про те, що лапті зараз посилено «трофеять» автомати АК ще старих випусків, до АК-12, бо нові автомати іржавіють навіть від кашлю, не кажучи вже про дощ. І це ще ж там «Панцир» не поставили, а всім відомо про те, що він працює в режимі «шмальна імператриця», тобто шмаляє куди доведеться.
ЕПІЛОГ
Просто зараз видно, як стараються кочегари, що підкидають ла*но на вентилятори, які розкидають його по площах. Так, радісного поки що немає нічого, бо війна йде жорстка і з величезними втратами, але нічого нового в ній немає, а от вентилятори саме зараз трудяться просто з перебором. Тож зупиніться, подивіться на це під нашим кутом зору, бо старий урка знав, що казав, а я в цьому переконався багато разів. Дві голови у курки знімаються важче, ніж одна, але все одно – знімаються.