Автор перекладу: Світлана
Ніколи не думав, що роман Франца Кафки «Процес» може в принципі мати якийсь зв’язок із реальністю, а тим більше з тією реальністю, в якій довелося його прочитати. Власне, про можливість сісти ні за що я цілком здогадувався, але так, як це було описано в романі, – навряд чи. Просто не вистачало фантазії для того, щоб уявити, як така дикість взагалі може здійснитися, навіть з урахуванням досвіду життя в тоталітарній державі. Для цього треба було просто схибитися повністю і остаточно, чого не зміг зробити ні Сталін, ні Гітлер.
Але ось виявилося, що шматок тієї країни, в якій довелося прожити дитинство та юність, з глузду з’їхав настільки, що Коба Джугашвілі тільки люлькою свиснув би. Справді, у двох найзнаменитіших диктаторів ХХ століття руки були по лікоть у крові, і безневинних людей вони замордували стільки, що тут навіть нема про що міркувати. Проте в обох цих товаришів, а вони справді були товаришами, бо саме так зверталися між своїми прихильниками, була якась ідея, була заснована на цілком стрункій, хоч і живодерській теорії.
Гітлер будував Третій Рейх, а Сталін – комунізм, де на їхню думку, пануватимуть щастя та благоденство. Інша річ, що шлях цей прокладено через гори трупів та моря крові. І в їхній уяві залишалося лише запитання про те, чи зможуть вони наважитися накидати гори цих трупів і моря крові так, щоб це світле майбутнє не зникло у кривавій піні. Скажімо так, теорію, на яку спиралися ці два диктатори або ще один виродок – Пол Пот чи його старший брат – Мао Цзедун, склали не вони самі.
Вони лише трактували вчення мислителів, які сформували цю теорію, і їм у результаті залишилося тільки знайти найправильніший чи найкоротший шлях до визначеної не ними мети. І як це завжди буває з людьми, які отримали нічим не обмежену владу, вони обирали короткий шлях, а цей шлях за визначенням не міг бути без крові та м’яса. Вони самі вірили в те, що теоретики, які придумали таку мету, не помилялися, інша річ – вони не розробили «дорожньої карти», і тому її творили вже кожен за своїм розумінням.
Це безумовно так, бо якби це було інакше, вони вчинили б так, як це зробив Наполеон, наприклад. Де-факто, отримавши необмежену владу, він формалізував її імператорським титулом. Простіше кажучи, він досягнув мети, і далі рухатися не було куди. Якби не було антинаполеонівської коаліції, він навряд чи поперся б завойовувати Індію і Китай у рамках необмеженої експансії. До речі, Гітлер теж не планував рухатися аж надто далеко після розгрому Франції та Польщі.
На партійних зборах він говорив про те, що треба змусити Британію скласти зброю, щоб вступити в десятиліття без війн і привести новонабуті території Європи у відповідність до стандартів Рейху. Це документально підтверджений факт, і якби Британія капітулювала і також якби його плани не натикнулися на плани Сталіна, то ще велике запитання, в який бік би рухалася історія. Просто уявімо, що 22 червня 1940 року експансія Гітлера зупинилася, а Сталін, як і обіцяв йому, рушив захоплювати Азію, де без нагляду залишилися британські колонії. В такому випадку Гітлера в Німеччині канонізували б за життя, і він просто міг доживати свої роки, бачачи, як зміцнюється його Тисячолітній Рейх. А подальшу експансію він міг би залишити майбутнім поколінням, і ніхто в нього за це не кинув би камінь.
Зі Сталіним приблизно та ж сама історія, тільки його теорія була дещо іншою, і наріжним каменем у ній була класова боротьба, яка мала вилитися у світову революцію. Це виявилося складнішою основою, бо сам Сталін писав про те, що класова боротьба не пішла так, як це передбачали класики марксизму-ленінізму, і що зіштовхнути світ у глобальний класовий конфлікт повинна була світова війна. Тобто в процесі шляху Сталін уже бачив, що шлях виявився набагато складнішим, ніж це можна було уявити.
Він сам бачив, як польська епопея, що мала перерости в німецьку, не здобула класової підтримки ні в Польщі, ні в Німеччині, а потім те саме він виявив і у фінській війні. Як і в тому самому Варшавському поході, де він грав одну з ключових і фатальних для більшовиків ролей, і у Фінській війні місцевий пролетаріат не перейшов на бік червоної армії, а виступив проти неї. Тобто тут ішлося вже не лише про вибір правильного шляху для досягнення поставленої мети, а й про те, що теоретики щось проґавили. Адже навіть війна не здетонувала той процес, який був зобов’язаний змести владу противника.
Але як не крути, містична теорія Гітлера і комуністична теорія Сталіна все ж таки були досить добре розробленими, і можна було рухатися в цьому напрямі, поступово коригуючи ті чи інші аспекти кінцевої мети. Між іншим, між написаною Гітлером книгою «Майн кампф», де він в одному флаконі видав власну рефлексію і теорію явно не власного виробництва, а послужливо підсунуту йому справжніми теоретиками – Лістом, Хаусхофером та іншими діячами через його особистого друга та довірену особу – Рудольфа Гесса, був проміжок часу приблизно десять років. Саме в цей час примарна мета стала формалізованою і було розроблено шляхи її досягнення.
А все це треба було згадати просто з однієї причини. У прутіна немає ніякої теорії взагалі, крім його власної жадібності, мстивості та ущербності, які він компенсує через насильство. Все – за Фройдом. Він компенсує свої фобії і навіть явні недоліки як фізичного, і психічного характеру. Кожен може взяти своє джерело інформації, якому можна довіряти безумовно, і в ньому знайти визначення слова «психопат», після чого подивитися на те, наскільки воно підходить прутіну.
Після цього можна поставити просте запитання: що він будує у своєму курнику? Соціалізм, капіталізм, феодалізм чи що взагалі? Тобто куди він веде своє стадо? В які ворота він намагається його просунути? І що не візьми, нічого не налазить на цю дикість. Просто він реалізує задоволення своїх збочених бажань, як це робили імператори Стародавнього Риму Калігула чи Нерон. Але ті хоч у чомусь були талановиті, а цей – бездарний, тупий і неосвічений. Саме тому він зміг згенерувати такий абсурд, який переплюнув вигаданий світ Франца Кафки.
Те, що він зараз ініціює, вже просто прямим текстом говорить, що дивак безповоротно потонув у своїй шизі, але через те що немає ніяких стримувальних механізмів, які могли б перервати цю дикість, він занурюється все глибше. І вже з цієї глибини видає все нові перли, які в будь-якому іншому випадку привели б правителя до усунення від влади, бо він уже карає за такі речі, які сам робив усе своє життя.
Нещодавній скандал, який стався в москві з приводу того, що рупор пропаганди – видання «Ізвєстія» – написав про те, що на похороні самовбитого міністра транспорту Старовойта було помічено вінок від прутіна, і подальше дезавуювання цієї статті став ілюстрацією того, наскільки дід схибнувся сам і наскільки абсурдну систему він вибудував за чверть століття своєї влади. Власне кажучи, тут важливо те, як найближчі холуї прутіна пояснили, чому цар просто не міг відправити вінок небіжчику. Саме це і виявляє ступінь абсурду.
Так, було сказано, що після звістки про те, що Старовойт самовбився, прутін назвав його слабаком і боягузом, а потім сказав, що сподівається, що інші злодії не виявляться такими боягузливими і підуть на фронт, щоб змити. Але ж сам путін – боягуз у кубі чи навіть більшою мірою. Всі ж пам’ятають знамените кіно про те, як він сміливо пройшовся Пітером без охорони. Щоправда, охороняти його було нема від кого, бо ні людей, ні машин, ні навіть птахів поруч із прутіним не виявилося. Він сміливо йшов вимерлим містом, де населенню з навколишніх будинків заборонили підходити до заздалегідь опечатаних вікон. Причому заявили, що якщо якась снайперська група, що рясно обсіла дахи будинків, помітить когось у вікні – вогонь відкриє без попередження, і будеш сам дурень.
Знову-таки, всі пам’ятають, як під час пандемії він садив на іншому кінці свого десятиметрового стола відвідувачів, які пройшли тривалий карантин. Ну, а як він зникає в бункері на тижні в разі найменшого шухеру чи походу Пригожина, це вже знають усі. Тобто тавро боягуза там просто нікуди ставити, і ось цей організм звинувачує когось у боягузтві. А називати когось злодієм, коли ти сам найбільший злодій в історії людства, – це взагалі добірний абсурд. І потім, широкомасштабну війну з Україною прутін почав словами «Я вирішив», а отже, це його війна, але щось ніхто не бачив його з калашем на передовій. Проте він дорікнув небіжчикові в тому, що той міг би і на фронт змотатися. А сам що?
Але є ще деякі моменти, які просто за технікою показують натиск абсурду, який він жене. Так, на расеї тепер садять за різні дивні речі, і, наприклад, «п’ятірочка» за лайк у соціальній мережі там уже нікого не дивує. Як було сказано вище, тепер там паятимуть строки за «сатанізм», чаклунство та інше. Дивно, що до свого кримінального кодексу вони поки що не включили новий розділ, текст якого можна було б узяти з «Молота відьом» чи методичних вказівок, виданих іспанською інквізицією.
Якщо вже запроваджується кримінальна відповідальність за це, то й відповідні методи треба вийняти з нафталіну. Всі ж пам’ятають про те, як випробовували відьом? Зв’язували й кидали у воду. Якщо потоне – не відьма, а якщо ні – відьма, і її треба спалити на очисному вогнищі. Були й інші методи визначення «свій-чужий», але це вже треба було відносити не до кримінального, а до кримінально-процесуального кодексу, а саме до розділу «Допит підозрюваного». Туди якраз можна вписати або старі методи, або ті, які вже застосовуються на расеї, але поки не канонізовані і не оформлені як цілком легальний спосіб допиту. Шкода, що тепер кувалду вони виключили з інструментів слідчого, але їй знайдеться гідна заміна, в цьому навіть можна не сумніватися. Але найсвіжіші пропозиції про те, за що скоро стануть садити, надійшли буквально щойно.
Виявляється, прутін не тільки геніальний полководець, неперевершений, дипломатичний багатоходівник і взагалі мислитель про взагалі, а він ще й майстер красного письменства. Щоправда, «академіїв» з філології, як і з інших наук, він не закінчував, але це його ніколи не бентежило. Так, він гарантовано ніколи не навчався ні урології, ні гінекології, ні проктології, проте он як, негідник, жваво міркує про статеві органи бабусь та дідусів і гумові попки чи то школярок, чи то школярів. Тут – те ж саме. І ось тепер його вштирило боротися за чистоту мови. З цього приводу ворожа преса сьогодні написала таке:
«Президент рф владімір путін підписав указ про затвердження основ державної мовної політики. У них однією з загроз для російської мови, яка підтримує «єдину культурно-цивілізаційну спільність Русского мира», вказується використання в росії слів, запозичених з інших мов… Згідно з текстом указу, влада має намір скоротити вживання в офіційній мові слів з інших мов. Крім того, в рамках мовної держполітики кремль планує просувати російську мову, яку названо «національним надбанням росії та однією з основ російської державності», як засіб міжнаціонального спілкування на пострадянському просторі та підвищити її популярність у зарубіжних країнах».
Загалом воно звучить загрозливо, особливо в частині «популяризації за кордоном», але в цьому випадку важливе не це. Ми недаремно навели цитату із самого початку, адже якщо ти позбавляєшся іноземних слів, то який ти президент? Тоді вже «ізбовласник», тобто господар ізбушки на курячих ніжках. Або як можна вимовляти слово «міністр» щодо покійного Старовойта? А що означає «віцепрем’єр», це як таке розуміти? Гірше того, він не просто називає себе президентом, а президентом російської федерації, але слово «росія» іноземне, як і «федерація». Якщо тільки почати вилучати іноземні слова, і вийде таке:
Але ж на цьому абсурд не закінчується. Гаразд, ідіот, що накрився старечою деменцією, який і в кращі часи був еталоном невігластва, почав фонтанувати добірною маячнею то про Рюрика, то про іноземні слова, але холуї це розбирають на цитати, а найбільш упороті вважають своїм обов’язком поглибити і розширити цю нісенітницю. Причому вони стають у чергу і штовхаються в ній для того, щоб застовбити ще дикішу дикість. Недивно, що за зловживання іноземними словами вже пропонують… правильно! Садити! І природно, найпершим таким войовничим холуєм виявився друг Арестовича і Корчинського – Сашка Дугін. Зокрема, він розповів таке:
«Я дуже вдячний нашому президенту путіну за те, що він утвердив основи державної мовної політики. Російська мова – найпотужніша зброя, і її потрібно постійно відточувати. Також я щасливий, що путін доручив скоротити використання в росії іноземних слів, які мають загальновживані російські аналоги. Але цей захід мені видається недостатнім. За чистоту мови треба боротися серйозніше… Покарання для всіх має бути різним. Молодь, яка з дурості часто вживає іноземні слова, можна карати легко – 15-ю добами чи максимум півроком виправних робіт. А от для політиків, журналістів, письменників, для бізнесменів, торгашів, які малюють іноземні слова на вивісках та етикетках, покарання має бути набагато серйознішим. Їх за забруднення суспільного простору, війну з російською культурою треба садити надовго, щонайменше років на 10».
У будь-якій більш-менш нормальній країні цього пацієнта тихо приспали б назовсім, щоб не витрачати на нього ліки, а тут – усе нормально. Але ж «філософ» пішов далі і навіть накидав градації за тяжкістю покарання. Так, особливо жорстке покарання він запропонував запровадити за часте використання англійських і французьких слів, трохи менше – за німецькі слова, «без яких справжньому філософу буває важко обійтися».
Тут він якось не став розкривати свої карти вже до кінця – що робити з усіма царями, які в основному розмовляли англійською, французькою та німецькою, а також з усіма класиками літератури, які нахабно зловживали підлою французькою. Пушкіна треба заочно стратити, а що робити з Толстим, який примудрився французькою написати пролог «Війни та миру» – важко навіть уявити. А що найнеприємніше – Ілліч теж половину свого свідомого життя теж того – розмовляв і писав цими мовами. З іншого боку, їм просто не треба заважати. Нехай поринають у цю дикість до самого споконвічного дна, щоб у результаті вийшло так, як на зображенні вгорі.