Автор перекладу: Світлана
СТУКАЧІ
Курник на те й курник, щоб там діяв вертикально інтегрований принцип «Надури ближнього, обі**и нижнього», а одним із інструментів реалізації цього принципу було стукацтво. З цим явищем мені довелося щільно стикнутися під час строкової служби в армії, причому тоді ж прийшло й усвідомлення того, що це не розрізнені випадки, а загальне явище. А вся справа була в одній і тій самій традиції, яка повторювалася не тільки в моїй частині, а й в інших частинах моєї дивізії, а також у дивізії сусіда. Тоді я собі уявити не міг, що окремі підрозділи сусіда через 30 років воюватимуть проти нас в Україні. Але це інша історія.
Ну, а традиція була простою. Двічі на рік, коли реалізовувався наказ міністра оборони про звільнення в запас і набір на дійсну військову службу, до частин починали надходити новобранці. Приходили вони хвилями і часто – з певних регіонів. І тільки москвичі завжди отримували однаковий почесний прийом, а саме – їх усіх били відразу після того, як вони переступали поріг розташування роти. Не знаю, як цей процес відбувався в інших місцях, а в нас це мало символічний вигляд, без пафосу.
Але кожен із москвичів обов’язково мав виконати нокдаун. З огляду на те що фізпідготовка у нас стояла на першому плані, то практично всі новобранці це робили з першого разу. Хтось просто погано тримав удар, а хтось розумів, що якщо вистоїть з першого разу, вдруге прилетить значно солідніше, але всі опинялися на підлозі. Так сталося, що я призивався з Сибіру, і моя партія прибула набагато раніше за москвичів, і тому до моменту їхнього прибуття в мене вже було два чи три тижні досвіду служби, і на той час уже вдалося побачити багато чого, але таке було вперше.
Загалом дуже акуратно став дізнаватися про те, що всі ці півтора десятка новобранців наробили. Не могли ж вони всі одночасно і щойно увійшовши в розташування роти, викинути щось, що викликало таку бурхливу реакцію. Словом, один зі старослужилих сказав мені, що так їм «збивають пилюку з вух», або ж збивають пиху. Але це не могло пояснити оці 100% вправ. Напевно, серед них були пихаті столичні штучки, але більша частина – навряд чи, а відгребли всі однаково.
Лише трохи згодом я почув формулу, яка повторювалася багаторазово, і не тільки у нас: «МосквАчі – стукачі». За пів року мені довелося все це відчути на власній шкурі, і після з’ясування стосунків з одним із представників «московської еліти» довелося надовго виїхати на гарнізонну гауптвахту. До речі, як потім з’ясувалась, походи до цієї установи більше ніж наполовину забезпечували якраз вихідці з цього міста, яке Адольф Алоїзич погрожував зрити в нуль, але так і залишив цю ідею, розвернувши танки Гудеріана з московського напрямку на південь. Тому, спілкуючись з колегами по «губі», я виявив, що більша частина присутніх повинні дякувати за це саме столичній «елітці».
Хоча все могло закінчитися ще гірше. До речі, час, проведений на «губі», виявився не таким уже й похмурим, і багато з того, що довелося там пережити, тепер згадую з усмішкою й теплотою. Скажімо так, уранці нас вивозили на примусові роботи в місто, на підприємства з військовим ухилом. Одні працювали на авіацію, інші – на флот, але не те щоб повністю. Ну, а місцеві жителі, бачачи нас під конвоєм, висловлювали своє співчуття, а якщо дізнавалися, що я українець, то взагалі розцвітали і просто постійно намагалися чимось підгодувати, хоч і їдальня у них була дуже пристойна, і замість комплексу, належного нам за талончиком на обід, навантажували повну тацю і всього, що тільки захочеш. Слава богу, що я вже тоді знав, як дякувати литовською, хоч не соромно було за таку щедрість і теплоту дякувати рідною для них мовою. Словом, тавро стукачів на москвичах лежало вже давно, і я його тоді роздивився власними очима.
Минув час, і відтоді практично не доводилося стикатися саме з такою публікою, але тепер хід подій говорить про те, що весь курник поринув у стару парадигму, в якій стукачі стають опорою режиму і навіть його каркасом. Це стає помітно тому, що вже діє принцип: «Ось ви кажете… ну добре, не кажете – думаєте». Тобто доносять там уже не лише на те, що хтось робить, а й на те, чого не робить, і напевно, тому, що якось не так думає. Як це не дивно, програється це в найнесподіваніших місцях.
Так, довгий час у їхньому сегменті Мережі описувалося ледь не протистояння голови Центробанку Наібулліної та глави уряду Мішустіна. Сенс цього протистояння простий. Наібулліна доповідала прутіну про те, що уряд закладає свої витрати набагато вищі за те, що може собі дозволити. З цього вона робить висновок, що треба або підвищувати загальну доходну його частину, або скорочувати витрати. Адже розрив між цими двома частинами можна покривати тільки за рахунок прямого чи прихованого кредитування. А якщо так, то залучені кошти мають бути дешевими, щоб вони не посилили тиск на фінанси.
Якщо зовнішніх позик немає, то гроші треба брати або з резервів, або зсередини фінансової системи. Ліквідні резерви вже вичерпано настільки, що їх не можна розглядати як стійке джерело закривання дірок, і тому все більше друкується грошей. А чим більше грошей при тій самій товарній масі (не рахуючи зброї, яка живе дні або тижні), тим більше розкручується інфляційний маховик. А прутін вимагає стримувати інфляцію жорстко та всіма засобами. У Наібулліної цих засобів не багато, і головний – ставка рефінансування.
Піднімаючи ставку, вона включає пилосос, який виймає з обігу гігантські кошти і зв’язує їх у банківській системі. Але вона також робить кредити непідйомними, а депозити – більш вигідними, ніж інвестиції в реальний сектор економіки. Виходить, якщо підприємство не може отримати прибуток на рівні 30% річних, то йому простіше вкласти всі свої кошти на депозит і жити з відсотків, взагалі нічого не випускаючи. Ця вкрай спрощена схема показує суть антагонізму Центробанку та кабміну.
Уряду нема чим забезпечити різке зростання доходної частини бюджету, а скоротити витрати він не може, бо порізали все, що можна, а воєнку різати не дає цар. Ба більше, воєнка поглинає все більше ресурсів та перекошує економіку, а за рахунок вкрай високих відсотків за кредитами починають сипатися суміжники профільних військових підприємств. І виходить, що високою ставкою Наібулліна вирішує питання інфляції, але тисне на уряд і промисловість, а останні проїдають уже те, що їсти не можна, як кислота в шлунку, вже переваривши їжу, починає спалювати стінки шлунка.
Тому, щоб зупинити гігантські витрати на війну, Наібулліна і проїдає лисину прутіну про те, що настав час припиняти цей акт суїциду, що вже затягнувся. А уряд не може наполягати на таких речах, бо він – орган саме виконавчої влади, нехай і центральний. Звідси й антагонізм Наібулліної та Мішустіна, але тут стукачі доповіли, що глава уряду теж «поплив» у бік Наібулліної, і щойно там з’явився такий текст:
«За словами низки наших джерел, затятим прихильником швидкого завершення СВО став Міхаїл Мішустін. Про це вже говорив Дмітрій Мєдвєдєв, і повинні зазначити, що його підозри підтверджуються.
«Міхаїл Владімірович останнім часом не раз висловлювався в тому дусі, що бойові дії треба якнайшвидше згортати, інакше станеться щось погане. Не знаю, що на нього вплинуло. Чи то нових санкцій побоюється, а вони можуть бути дуже важкими, чи ситуація в економіці його лякає, чи просто втомився. Але факт очевидний – прем’єр часто скаржиться і прямо заявляє, що чекає кінця СВО», – розповіло нам джерело в уряді…»
А ми ж пам’ятаємо про те, що Дімон справді активізувався і анонсує своє повернення в крісло прем’єр-міністра. Хоча десь пів року тому ще один «екс», а саме – оленяр, анонсував своє повернення у крісло міністра оборони в першій половині весни, але тепер його взагалі не видно, а його пророцтва затихли остаточно. А в цій конфігурації можна навіть не сумніватися в тому, що на Мішустіна настукали у стилі «Дозвольте закласти». І ось що цікаво: раніше про необхідність термінового припинення війни повідомляли джерела з ЦБ, а тепер те ж саме кажуть джерела в уряді:
«Інший звернув увагу на те, що Мішустін уже публічно говорить про проблеми, які, на його думку, приносить СВО. Так, нещодавно глава уряду заявив про нестачу в Росії понад 2 мільйонів робітників у цивільних галузях, не пов’язаних із оборонною промисловістю. «Міхаїл Владімірович, на перший погляд, висловився м’яко. Але по суті це був крик – припиняємо воювати, інакше будуть великі проблеми», – вважає наш співрозмовник».
І між іншим, цей донос у кремлі вже прийняли, і звідти йдуть ось такі коментарі:
«Не чув, щоб прем’єр ішов проти нашої генеральної лінії. Але, якщо він справді за якнайшвидше завершення СВО, його відправлять у відставку. І на цьому неприємності Мішустіна, повірте, не закінчаться. Найближчим часом обов’язково обговоримо це питання із Владіміром Владіміровичем».
Але й це ще не все. Нещодавно ми писали про загадкові пригоди покійника в тілі ексміністра транспорту Старовойта. Відтоді спливло ще більше деталей з приводу того, де був присутній і навіть підписував документи новопреставлений міністр, але, як виявилося, історія цим не закінчилася. Там спалахнув скандал із приводу того, чи був на могилі Старовойта вінок від прутіна, чи ні. Колотнеча видалася гаряча, і рупор пропаганди – «Ізвєстія», який написав про вінок, видалив свою статтю про це. Але скандал перейшов в іншу площину, бо стукачі – пильні та плодовиті.
Щоб не тягати сцену з вінком, вони взяли на олівець усіх, хто був присутній на церемонії поховання. Здавалося б, кому це взагалі може бути цікаво, але тут важливо те, що цар назвав Старовойта злодієм і слабаком, і тому ще невідомо, про що думали ті, хто вирішив прийти на похорон. І через те що перелік товаришів уже складено, то зараз вирішується питання, що з ними тепер робити. Це не жарт. Похід на похорон тепер може стати фатальним, і ось чому. Джерела в кремлі так описують цю ситуацію:
«Я напередодні казав вам: Владімір Владімірович вважає Старовойта слабаком. Додам – він вважає його також боягузом і зрадником, одним із головних винуватців того, що Україна вторглася в Курську область минулого року. Тому він не міг відправити вінок на прощання з цим суб’єктом. У повідомленні журналістів вийшла помилка, з ким не буває».
Власне кажучи, на цьому можна було б поставити крапку, але у світлі описаного вище вона перетворилася на кому.
«Інший представник АП підтвердив ці слова. І хоче ініціювати перевірку з боку ФСБ усіх міністрів та інших чиновників, які були на прощанні зі Старовойтом. Він упевнений, що потрібно перевірити, зокрема, чи не причетні вони до злочинних схем покійного. У ФСБ нам повідомили, що звернень та доручень щодо таких перевірок поки що не отримували. Але в разі потреби готові їх почати будь-коли».
Ось так, це ще не 37-й, але дух пішов уже дуже знайомий. І йдеться тут уже не про конкретні приводи, а про те, що стукачі явно відчули: їхній час настав. І справді, титульна стукачка федерації, така собі Мізуліна, яка пишається таким своїм статусом, довгий час була «пасією» царя і навіть була здатна впливати на нього з приводу різних шкурних питань. А це означає, що цар цінує стукачів і стукачок настільки, що тепер точно скінчилася не те щоб чорна, але сіра смуга, а почалася навіть не біла, а зелена. Повернення до свого коріння йде стрімко і невідворотно. Тож у школах знову почнуть розповідати героїчні історії про Павлика Морозова, котрий настукав на своїх батьків. Усе повернулося взад.