Автор: anti-colorados

Авторка перекладу: Світлана

Агентство Блумберг, спираючись на свої джерела в Пентагоні, повідомило, що заплановане масштабне скорочення американських військ у Європі було суттєво скориговано. Замість заявлених до виведення 25 тисяч військовослужбовців тепер виводять п’ять тисяч, і ще питання, коли це станеться і чи станеться взагалі. Цей маневр треба сприймати так, що Додіку хтось пояснив, що це була тупа ідея і того ідіота, який йому згодував, треба вигнати з адміністрації з ганьбою. І відразу за цією новиною посипалися коментарі про те, що спричинило таку зміну курсу.

За кілька годин вдалося ознайомитися відразу з кількома фантастичними версіями, найкумедніша з яких полягає в тому, що Додік може використати ці війська проти Ірану. Напевно, є сенс злегка пройтися по цій темі просто для того, щоб залишити якісь орієнтири для тих, хто не бажає споживати відверту маячню. Тим більше що зараз цю тему активно підтримує ізраїльська преса, яка з Тромба зліпила щось на кшталт «конхфета непогана, Тузік вкусний». Воно й зрозуміло, адже там ще не попрощалися з надією на те, що буде продовження військової операції.

Хоча якщо подивитися на те, як пройшли два раунди бойових дій проти Ірану, складається враження, що Гегсет виконав свою роботу на відмінно і зміг таки розігнати генералів і старших офіцерів, які могли б по-іншому спланувати подібні заходи, і залишилися ті, хто беруть під козирок будь-які маячні ідеї Тромба. Як казала цариця Нефертіті, головне – не розмір, а вміння користуватися. А в цій ситуації з розміром проблем немає, а от із «користуватися» – проблеми на кожному кроці.

Такий висновок доводиться робити з однієї простої причини. Будь-яке бойове планування починається з посилених заходів розвідки, головна мета якої – встановити рівень бойової готовності противника і його найімовірніші дії під час проведення військової операції. І тільки спираючись на ці дані, слід планувати ті чи інші дії так, щоб вони виявилися для противника несподіваними, тобто скористатися елементом раптовості. І тут справа не тільки в конкретному часі початку операції, а й у тому, як саме діятиме активна сторона, або агресор.

Те, що ми бачили, продемонструвало щось протилежне. США – більшою мірою, а Ізраїль – меншою, але цілком достатньою, готували операцію з урахуванням переваги над противником за всіма ключовими компонентами сил, які братимуть участь у майбутньому конфлікті. Простіше кажучи, вони були повністю впевнені, що серією повітряних ударів вони змусять бородатих капітулювати. Логіка була простою: у разі чого – додамо літаків, бомб чи ракет і все одно дотиснемо рушників до ступеня повної деморалізації.

Простіше кажучи, там плюнули на розвідку і на те, який сценарій протистояння готують бородаті, просто тому, що були впевнені у власній абсолютній перевазі. Але фокус у тому, що рушники саме такої війни й очікували і готувалися воювати несиметрично. Це й зрозуміло, адже у них практично була відсутня адекватна винищувальна авіація, та й ППО залишала бажати кращого, а про флот – нічого й казати, бо він був морально застарілим ще кілька десятиліть тому. Зате вони мали важливу перевагу. Вони знали напевне, що Ізраїль і Штати підуть коротким шляхом саме через свою перевагу в морі та в повітрі. Тому понад 40 років вони готувалися саме до тієї війни, яку зрештою і отримали. Як наслідок, вони виявилися більш підготовленими до такого формату ведення війни, ніж опоненти.

Власне, сам хід другого етапу війни проти Ірану якраз і показав відсталість підходу з боку атакувальників. Причому, швидше за все, це було продемонстровано не так США, як Ізраїлем. Принаймні, ізраїльський почерк тут проступив майже миттєво. Кожен може прочитати або переглянути відео про те, як Ізраїль боровся з палестинськими терористами, Хезболлою та іншими терористичними організаціями.

Якщо ви ознайомитеся з кількома десятками таких операцій, то виявиться, що основні зусилля ударних підрозділів Мосаду було спрямовано на фізичне усунення лідерів організацій, а також осіб, які забезпечували рух фінансів для цих організацій. Одного вбили в Римі, іншого – в Афінах, третього – на Кіпрі, четвертого – в Бейруті… У результаті це – десятки ліквідованих бойовиків, і загалом туди їм і дорога, але ось що цікаво. Усе це відбувалося у 70-ті, 80-ті та 90-ті роки минулого століття, а скільки цього сталося у 21-му столітті, і не злічити.

(Далі буде)

Від Svitlana

Один коментар до “Роздуми «про взагалі» (Частина 1)”
  1. Щодо використання військ США з Європи у війні з Іраном, такі думки озвучувались лише ідіотами. Основною думкою було використання військових баз США у Європі, бо скоротивши персонал баз стало б неможливим обслуговувати ВПС та ВМС США, які б наносили удари по Ірану. Далі – Іран воює з 1979 року, а під санкціями здається з 1980. І цю гірно-пустинну країну поц Додік хотів перемогти ударами з повітря. Нічого дивного, Додік ніде не вчився толком, як власне і Гегсет, а тому планування військових операцій ідіотами під гаслом “Розбомбіть їх нах!” не проходить. Просто військова наука це також набір умінь, до яких спочатку підводять курсантів тактичною підготовкою, а офіцерів стратегічною. Результат апірації Додіка: витрачено дуже багато коштів та боєприпасів, а дурники саудити, які завалювали чубатого поца золотом. тепер сидять та отримують удари ракетами по своїм НПЗ. А поц надуває щоки, та приміряє на себе пост прем”єра Ізраїлю. Всім стало ясно, що дурню не можна давати скляний хер, бо він його розіб”є та ще й руки поріже. До нового року порсто нічого не буде. Далі бодання Додіка з Конгресом і можливий імпічмент.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *