Автор перекладу: Світлана
Із серії «Проти ночі»
Війна в Ірані показала всім, хто так чи інакше облизував фюрера і вважав його великим комбінатором, що провал його гри у Вірменії, а потім – і в Сирії, не був випадковістю. Гостра фаза протистояння рушників з Ізраїлем показала, що з росії союзник, як із добре відомої субстанції – куля. Скажімо, десь кілька тижнів тому вдалося натрапити на міркування ворожого фахівця, який пояснював катастрофу режиму Асада відсутністю діяльної підтримки федерації. Причому треба зауважити, що міркування ці було не надто наповнено пропагандою чи політикою, а навпаки – була спроба спиратися на факти.
Загалом більшість аргументації там зводилася до того, що швидко допомогти Асаду, незважаючи на його особистий приїзд до Москви і прохання щось терміново зробити, було рішуче неможливо через позицію Туреччини. Начебто Ердоган попередив прутіна про те, що якщо він спробує вплутатися в цю бійку, то для федерації закриють Босфор повністю, включаючи прохід балкерів і танкерів, а плюс до того, Туреччина зупинить газопровід, через який певна кількість газу йде до Європи. Плюс до того, Туреччина пообіцяла, що в такому разі впишеться за повстанців, а з урахуванням того що слова Реджепа не розходяться з ділом, як це й було у вірмено-азербайджанській війні, то це була не погроза, а попередження.
І справді, в цих словах була своя логіка хоча б на підставі того, що Туреччина має спільний сухопутний кордон із Сирією і тому логістика там буде в рази ефективнішою, ніж для москви, якби вона вв’язалася в бійку. У неї залишилися б лише повітряні варіанти логістики, але й їх турки могли б зупинити швидко і жорстко, як вони це вже раз продемонстрували. Але найголовніша думка тих міркувань полягала в тому, що вони не злякалися, просто карта їм випала вкрай невдала. А отримати Туреччину як відкритого ворога, маючи війну в Україні, не можна було допустити. Але якби той діяч знав, що станеться далі.
А далі стався Іран. Так, у росії немає спільного сухопутного кордону з країною рушників, зате є Каспійське море, яким можна перекидати в Іран будь-які вантажі просто морським транспортом. Тут уже ні на Туреччину не пошлешся, ні на невдалі карти. Ізраїльська авіація навряд чи стала б топити російські кораблі навіть у тому випадку, якби прутін наважився перекинути туди не просто зброю, а й війська. Як повідомляють різні джерела, максимум, на що наважився бункерний дід, – перекинули партію ПЗРК типу «Ігла» чи щось подібне. Але це було зовсім не те, що просили бородаті, і в результаті єдине, що вдалося пред’явити своїм «друзям», – це те, що сказав Пєсков (на заголовній картинці).
І ось на сьогоднішній сходці чогось там євразійського в Мінську, мабуть, прутіна запитували про те, що йому не дозволило показати, наскільки він міцний і надійний союзник. У результаті, за даними їхньої преси, відповідь набула ось такої форми:
«Протистояння між Ізраїлем та Іраном можна вважати завершеним, заявив прутін, виступаючи на пленарній сесії Євразійського економічного форуму у Мінську. Його заява прозвучала лише через кілька днів після візиту до москви міністра закордонних справ Ірану Аббаса Аракчі, який звернувся до прутіна з проханням надати нові системи протиповітряної оборони (ППО). «Дай Боже, ситуація на Близькому Сході заспокоюється. Конфлікт між Ізраїлем та Іраном теж, слава Богу, будемо вважати, в минулому», – сказав російський прутін у Мінську».
При цьому цар не вимовив імені бога, якого він славить, але загалом тепер уже ні в кого не залишається жодних інших пояснень ні з приводу Сирії, ні з приводу Вірменії. Просто союзник прутін суворо робив свою справу. У валізи.