Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
У ворожих пабліках знову пішов стогін про те, що Воронеж – великий промисловий центр, напханий військовими заводами та установами, які або прямо працюють на збройні сили, або є науковими центрами ВПК, і місто виявилося не захищеним від повітряних ударів. Так буває завжди, коли вперше прилітає по якійсь частині курника або коли туди давно не прилітало. У другому випадку місцева публіка схильна вважати, що удар по них стався просто внаслідок якогось збою, що загалом там сприймається як частина повсякденної реальності. Ба більше, вони впевнені в тому, що керівництво країни та особисто цар уважно за всім стежать і безумовно виправлять ситуацію, а тому повторного удару вже не буде.
Але ось прилітає знову, і все починається по новому колу, і знову звучать запитання «Нас-то за що?» Це повторюється настільки часто, що на це ніхто не звертає уваги. А тим часом у цій конструкції є важливе місце, яке спрацьовує завжди і скрізь. Коли усвідомлення того, що сподіватися на мудрість царя, який усе виправить, віддавши потрібні накази, остаточно вивітрюється, виникає спочатку запитання «Де ППО?», а потім – вимога посилити його так, щоб жодна муха не пролетіла.
Найчастіше ми це спостерігаємо на прикладі москви, а нещодавно – Пітера, але в регіонах таке теж лунає, хоча й не так голосно і часто. Але фокус у тому, що запитання про те, куди поділося ППО, виходить навіть не риторичним, а скоріше – шизофренічним. Адже риторичне запитання припускає, що персонаж, який його ставить, напевно, знає відповідь і, власне, міг би його не ставити. А тут – інший випадок. Запитання ставлять, а от отримати відповідь – явно бояться. В цьому випадку відповідь не є настільки вкритою мороком таємниці, що відповіді на неї неможливо знайти.
Зрозуміло, всю ППО тягнуть для того, щоб обгородити нею москву. Там уже вибудовують четверте кільце ППО. Але фокус тут у тому, що сам цар москву ніколи не любив і тому практично ніколи там не жив. Останнім часом він живе у Сочі й на Валдаї. Але Сочі стоїть на березі Чорного моря, контроль над яким прутін остаточно втратив і тому – буває там рідко і таємно, а частіше за все перебуває у резиденції «Валдай». Власне, він повторив маневр вождя світового пролетаріату, який переніс столицю з Пітера, що стояв надто близько від ворожих кордонів і теж на березі моря, яке може принести неприємні сюрпризи. Тож прутін обрав місце для своєї нори приблизно на однаковій відстані як від Пітера, так і від москви.
Щойно йому там відбудували нову резиденцію з оновленим протиядерним бункером і зайнялися облаштуванням зовнішнього контуру захисту. Зрозуміло, що ця територія закрита і наповнена різними датчиками руху, вібрації ґрунту та іншим, як і мобільними групами ФСО, які готові «відбити». Але головна і реальна загроза лисині царя, як і за часів його попередника, якому півень клюнув у голову, виходить із верхньої півсфери, яку прикривають засобами ППО.
Вже давно відомо про те, що навколо Валдаю встановлено кільце із зенітних систем, переважно «Панцирів», які підняли на вишки, щоб ті були над верхівками дерев. Але ось після повернення фюрера до свого оновленого бункеру там почали вибудовувати друге кільце ППО. Принаймні, останній варіант цього кільця, що будується, виглядав так:
Ось туди і йдуть усі засоби ППО, які промисловість ще здатна випускати. З іншого боку, всю свою історію лапті демонстрували просто люту потребу в царі. Без нього вони жити не можуть і тому навіть якісь слабкі натяки на демократію випльовують із огидою, відразу ж повертаючи собі царя. І чим він кривавіший, тим кращий. Тому захист царя – це головне, що можна придумати, а решті слід заткнутися і не ставити дурних запитань, які можуть вилізти боком. Адже відповідь на запитання про те, де ППО, проста: «Вся у царя». І далі виникає зустрічне запитання: «А ти що ж, проти?» Ось така заковика виходить.