Уперше опубліковано: 25.10.2016
Авторка перекладу: Світлана
Учора, ближче до опівночі, натрапив на статтю від 27 квітня 2003 року, яка змусила дещо інакше подивитися на все те, що зараз відбувається в росії, а головне – чому воно відбувається саме так.
У цій статті йдеться про події, які так чи інакше обертаються навколо бійні в московському театрі на Дубровці, де відбувалася вистава «Норд-Ост». Ця історія вже вкрилася пилом, і про неї майже ніхто не згадує, але ось спливла стаття, а разом з нею – її головне запитання про те, хто стоїть за цією подією. А ми розширимо часовий діапазон і охопимо цілу низку однотипних подій.
Отже, головний герой статті – такий собі Ханпаш Теркібаєв, представлений як єдиний вцілілий чеченець, що входив до групи штурмовиків, які захопили заручників. Він брав участь у забезпеченні переміщення групи по москві та вихід до будівлі театру. Потім він був у будівлі майже до самого штурму і вийшов цілим і ніким не затриманим.
Тут ідеться про те, що група виконувала не стільки терористичний акт, як дуже правдоподібну імітацію. За словами Ханпаша, група була добре озброєна, але не мала тієї кількості вибухівки, яку було заявлено після штурму. І тим більше – всіх боєприпасів групи не могло вистачити на підрив будівлі.
Спочатку планувалося, що група увійде до будівлі, захопить заручників, вимагатиме перемир’я в Чечні та вийде з мінімальними втратами. Втрати планувалися за сценарієм, але більша частина групи повинна була вийти і без перешкод повернутися до Чечні. Так було сплановано спочатку. Якою є кінцева мета заходу, у статті не розкрито, але ясно, що все пішло за іншим сценарієм і закінчилося знищенням групи й загибеллю частини заручників. Причому заручники загинули від газу, а членів групи було знищено вогнем штурмових груп спецназу. Причому знищення зазнали навіть несвідомі члени групи, яких можна було захопити живими і допитати. Як потім повідомлялося, це було зроблено через побоювання того, що хтось може привести в дію вибухівку, яка нібито була у глядацькій залі.
Що характерно, штурм будівлі вівся силами спецназу ФСБ та МВС, і робили вони це без жартів та гри. Тобто вони не були обізнані зі справжніми цілями всієї операції, а отже, їх використали в темну. Можна тільки уявити реакцію спеців, коли вони виявили муляжі вибухових пристроїв, які просто не могли вибухнути. На той час вони вже накришили і задушили купу народу. Зрозуміло, що такий розвиток подій буде засекречено і забуто, бо це буде не лише довічний строк, а й вічне прокляття до сьомого коліна. Тому конторські та ментівські специ наглухо заткнулися.
На відміну від керівництва ФСБ та МВС, цей самий Ханпаш знав усе від початку до кінця. Він чітко уявляв справжні цілі й наслідки операції. Тому й вийшов із будівлі перед фатальною розв’язкою. Автор наведеної вище статті ставить запитання про те, хто ж міг усе це спланувати так, що ФСБ та МВС спрацювали в темну і явно забруднилися не тією кров’ю? Як відповідь висунуто несміливу версію про те, що справжній сценарій було розроблено кимось на зразок ГРУ.
Там є застереження про попередні сторінки життя Ханпаша, випущеного з найжорстокіших федеральних катівень у Чечні – Аргунського ФСБ. Як стверджують очевидці, більша частина затриманих вирушала в могилу. Але йдеться про те, що ФСБ виявилася об’єктом, а не суб’єктом гри. Власне кажучи, конторські не дуже хотіли бруднитися кров’ю навіть під час Чеченських воєн. Ці речі практикували «ескадрони смерті» військового відомства. Їх узагальнено називали ГРУ, а хто насправді входив у ці айнзац-команди – запитання відкрите. Але там точно були військові специ. Можливо, що частина – ГРУ, а частина – ще хтось. Саме ці групи працювали настільки жорстко, що їхні німецькі прообрази із СС нервово курять осторонь.
Коротше кажучи, з Чеченських воєн вийшла певна військова структура, яка ризикувала надовго потрапити за ґрати за воєнні злочини. Війна закінчувалася, і вони чітко уявляли, що рано чи пізно почнуть спливати деталі їхньої «роботи», а це настільки кричущі факти, що прикритися буде просто нічим. Сам путін, хоч і кривавий тип, але все-таки не армійський, а конторський. Тому ставити на нього свою безпеку – необачно. Його самого і структуру, на яку він спирався на шляху до влади (ФСБ), слід було зрівняти в кількості і, головне – в якості резонансних та незмивних злочинів. Тільки це могло дати гарантії безпеки і запровадження правила «омерти» до всього чеченському вузла подій. Можливо, підстава в «Норд-Ості» була якраз і розрахована на те, щоб скомпрометувати керівництво та ударні підрозділи одразу ФСБ і МВС для того, щоб уникнути переслідування з їхнього боку.
Через два роки був Беслан. Там також ситуація вийшла з-під контролю після того, як саме армійський спецназ відкрив вогонь по даху школи. Цей факт вже встановлено і доведено силами ЄСПЛ, а тому він не потребує додаткових доказів. Проте варто пригадати ключовий момент цієї трагедії, який востаннє показав певну межу, що відокремлює м’ясників від військових і конторських спеців, які за десять років до цього дозволили собі не виконувати злочинний наказ про штурм Білого дому (Будинку Уряду рф. – Прим перекл.). Тоді контора увімкнула «задню», а на штурм пішли саме військові.
(Далі буде)