Автор перекладу: Світлана
Просто в цей самий час почалися переговори якогось із прутіних із міністром закордонних справ Ірану Аббасом Аракчі. Як видно, глава МЗС країни бородатих рушників таки виконав свою погрозу і прилетів у москву. І тут слід зауважити, що загалом дипломатичний етикет вказує на необхідність симетричного рівня переговорів. Це продемонструвала нещодавня зустріч Аракчі з європейськими колегами в Женеві. Тобто з ним зустрічалися саме міністри закордонних справ трьох найбільших країн Європи і ніхто – з перших осіб.
У цьому випадку логічною б виглядала зустріч Аракчі з завідувачем російського МЗС Лавровим, але як видно, рівень зустрічі перекосився і його прийняв сам цар, точніше – якась із його інкарнацій. Тут можуть бути дві причини такого дипломатичного дисонансу. Перша з них полягає в тому, що російський колега іранського міністра подавився вівсом, коли дізнався про американський удар по Ірану, а можливо, причина була більш прозаїчною – своїми, цілковито МЗСівськими ніздрями розширеної функціональності він просто занюхав несвіжий аргентинський овес, через що прихід думок виявився далеким від очікуваного.
З іншого боку, цілком можливо, що якась причина не дає ракбару особисто приїхати до москви і надати зустрічі найвищого рівня. Може, йому стало просто недобре у стилі ведмежої хвороби, а може, недобре – остаточно, і вже час якось розмотувати рушник і робити з нього мумію. Але в будь-якому випадку формат виявився не дуже логічним. Проте всім очевидно, що Іран приїхав щось суворо просити. Сам прутін, лавров і навіть ООНівський посол Нєбздєня вже виступили з гнівними промовами про те, що це нечувано, щоб одна країна бомбила іншу бомбами і ракетами. Гнів їх був настільки потужним, що вони заявили, що взагалі не уявляють собі, як таке взагалі могло статися у 21-му столітті.
А раз так, то протокольний початок переговорів, на якому прутін засудив удари по Ірану, не має практичного значення, і Аракчі, напевно, вимагатиме чогось конкретнішого, ніж згадки прутіна про те, що Йорик, а точніше – Рюрик, такого б не стерпів. І тут цікаве те, що просити і навіть вимагати Аракчі може що завгодно, але в нинішньому стані федерації прутін може передати ракбару б/в костюм панди, хоч і ретельно випраний у районі корми, і найщиріші висловлення міцної дружби та побажання не кашляти. Сам він чудово знає, що у випадку шухеру в бункері треба сидіти дуже тихо і бажано не видавати гучних звуків типу кашлю чи чогось різкішого, щоб не бути виявленим ворогом.
Між іншим, на заголовному фото зображено сцену саме протокольної частини зустрічі. На ньому добре видно стомлений вигляд Аракчі, мабуть, через те, що він виконує обіцянку, яку дав колегам, і тепер у себе вдома, трохи переробивши свій власний самогонний апарат «Аятолла-1», тепер збагачує уран, бо центрифуги вийшли з чату. Крім того, можна звернути увагу, що сам Аракчі говорить, а троє його супутників щось посилено пишуть. Воно, звісно, час зараз працює проти них, і якщо йдеться про заповіт, то його треба писати за першого зручного випадку, але дивує те, що пишуть вони всі і одночасно. А можливо, ці записки вони готують для власного бункерного діда, який уже не ходок із бункера, а хіба що – під себе.
До речі, про бункери. Самі рушники, а слідом за ними – і лапті зараз посилено тупцюють на темі про те, що вони уважно переглянули супутникові знімки і не виявили на них ознак якихось руйнувань ядерного комплексу Фордо. Так, є зовсім невеликі ямки, двома групами по три штуки, в різних місцях гірської гряди, під якою і розташовано комплекс, але, крім цих отворів, немає взагалі ніяких руйнувань, і тому в комплексі все залишилося вцілілим і працездатним.
А американці марно ганяли свої літаки безпосередньо із США. Але ж ми пам’ятаємо, як лапті розповідають про свої втрати. Останнього разу вони що тільки не розповідали про результати ударів ЗСУ по їхніх аеродромах стратегічної авіації. Там і фанерні літаки були, і натуральні, але неробочі, і намальовані крейдою на бетоні, і далі за списком. Словом, там, напевно, цілий конкурс провели на найбільш дотепне прикриття ганьби. І це при тому, що було продемонстровано цілий документальний фільм про цю операцію.
Усе в них там було настільки добре, що практично всі Ту-95, які в принципі можуть пересуватися, зараз знаходяться на авіабазі «Українка» (37 штук) в Амурській області, а більша частина Ту-160 – на авіабазі «Анадир», розташованій на Чукотці (3 штуки), а решта – на авіабазі «Єлізово» (5 штук) – Петропавловськ-Камчатський. Мабуть, те, що по одній-дві одиниці залишилося на базах європейської частини федерації, або взагалі не може вилетіти на Далекий Схід, або перебуває в такому стані, що не подолає такої відстані.
Тож маючи настільки великий досвід виправдання того, що сталося, вони можуть відвантажувати рушникам кілотоннами, і ті не вдарили бородами у бруд – розповідають, що жодна причина їхнього підземного заводу не взяла, а ось ці маленькі дірочки на знімках – ні про що. І найкумедніше, що більшість коментарів стосується саме об’єкта у Фордо, і як доказ того, що все там залишилося ціле, показують взагалі не зруйновану велику будівлю, яка стоїть на поверхні.
Щоправда, не уточнюють, що в ньому розташовано повітрозабірники потужної вентиляційної системи та системи енергопостачання комплексу, а для спеціальних боєприпасів ціллю була не ця халабуда, а те, що розташовано осторонь і глибоко під землею. Але публіці це можна згодувати легко та невимушено. А цікавим є ось цей натюрморт:
Тут якраз видно вхідні отвори, залишені надважкими авіабомбами. Тут важливо вказати, що авіабомби GBU-57 Massive Ordnance Penetrator (MOP) ще не застосовувалися в бойових умовах і в активі була тільки випробувальна програма. Воно й не дивно, адже одна така бомба в середньому коштує 10–15 мільйонів доларів, а тому важливо було побачити її роботу проти натуральної та спеціально укріпленої цілі. Адже як би ти не імітував бойові умови, але противник, який спеціально готує свої об’єкти до можливості таких ударів, може застосовувати різні прийоми, що підвищують стійкість до них, і тому тільки бойове застосування може показати ефективність роботи зброї і правильність самої концепції, закладеної в конструкцію виробу.
Наскільки можна зрозуміти, більшу частину вартості бомби становить її надміцна оболонка, яка не тільки дозволяє пробивати товщу гірських порід або бетону, а й зберігати при цьому її конфігурацію таким чином, щоб її внутрішні елементи залишалися в робочому стані в момент удару об поверхню і заглиблення на кілька десятків метрів, аж до моменту підриву. Отже, якби на поверхні утворився великий кратер, як від вибуху масивного, але звичайного боєприпасу, це означало б, що бомба спрацювала нештатно.
Саме тому твердий корпус виконано з особливих матеріалів, які коштують чималих грошей. І якщо бомба залишила невеликий отвір у точці входу, то це – добрий знак, бо як мінімум вона пішла на глибину. Ну, а далі виникає запитання: як має виглядати результат її роботи? Зазначимо, що саме таких потужних боєприпасів неядерного типу, здатних проникати настільки глибоко, ще ніхто не застосовував. У такому разі, які ознаки роботи боєприпасів мають бути помітні зовні?
Просто нагадаємо, що навіть масивні ядерні вибухи, які проводяться під землею, не завжди залишали видимі на поверхні сліди. Мало того, якщо там просідала земля, це означало, що або вихід енергії виявився більшим, ніж було розраховано спочатку, або глибина закладання боєприпасу виявилася надто маленькою. Цього намагалися уникати, щоб мінімізувати радіоактивний «вихлоп» з-під землі. Тут же – звичайний боєприпас, який вибухнув у товщі скельних порід на глибині кількох десятків метрів. Очевидно, що вся енергія вибуху пішла в сейсмічний удар, який і повинен обвалити порожнини поблизу епіцентру вибуху. І через те що йдеться про скельний масив, то не факт, що це обвалення порід від вибуху приведе до масивного просідання ґрунту нагорі.
Але тут треба з’ясувати важливе питання – що саме бомба мала зробити? Очевидно, що вона повинна була зруйнувати все технологічне обладнання, заховане під землею. А цього можна було досягти, наприклад, за рахунок проникнення бомби в саму порожнину підземної споруди, і тоді вибухова хвиля, замкнута в тунелях, спрямовує всю свою енергію саме по порожнинах і змітає все на своєму шляху. Вибухи метану в шахтах дають уявлення про те, як це виглядає.
Але бомба може вибухнути, і не проникаючи всередину комплексу, а в певній точці поряд із потрібним місцем. У такому разі порожнини виявляться найслабшим місцем в районі епіцентру вибуху і станеться їх обвалення, що приведе до знищення обладнання вже обваленими породами. І перший, і другий варіанти прийнятні для досягнення мети. Наскільки можна зрозуміти, по Фордо було застосовано шість таких бомб, і зважаючи на те що вони лягли двома групами по три бомби в зовсім невеликому відхиленні одна від одної, влучання були прицільними і прилетіло саме туди, куди треба. А цей факт значно підвищує шанси на успіх усієї операції.
На брифінгу, який дали американські військові, було описано конфігурацію цієї операції. Бомбардувальники В-2 діяли двома групами, частина з яких «гучно» вирушила на авіабазу Гуам, а сім бортів полетіли до Ірану з іншого боку. Кожен бомбардувальник ніс дві бомби. В операції було задіяно понад 100 літаків, включаючи заправники, а також винищувачі-невидимки, які прикривали бомбардувальників. І ось шість із 14 авіабомб точно пішли на Фордо, ще вісім – на Ісфахан і Натанз. І ось що показують супутникові знімки Фордо:
На них можна помітити просідання ґрунту в місцях, де під землею знаходилися галереї ядерного центру. Зрозуміло, що просіло не скрізь, адже це все-таки скельні породи, проте просідання наявне. А це означає, що боєприпаси спрацювали штатно і на потрібній глибині. Такий ефект міг би не проявитися навіть у разі дуже успішної роботи бомб, але він все-таки є, і тому розповіді рушників про те, що все там у них вціліло, схожі на те, як вони зараз демонструють «збитий» В-2.
Словом, якщо не враховувати питання про те, де знаходиться запас високозбагаченого урану, то саме бомбовий удар по Фордо можна вважати успішним. Ну, а про об’єкти в Ісфахані й Натанзі рушники навіть не намагаються розповісти свої казки. На цей момент ситуація виглядає приблизно так, але, напевно, нові дані випливуть просто в найближчі години.