Уперше опубліковано: 25.09.2021
Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
Від редакції (передмова 2021 року)
Ми вже публікували великий матеріал про битву за Окінаву і обіцяли повернутися до неї ще кілька разів, бо вона була масштабною і багато в чому – вирішальною, а ще й тому, що там проявилися багато важливих рис тієї війни. Але головне – ця битва стала антиподом того, що описує совкова історія, яку скоріше можна назвати міфотворчістю про битви їхньої червоної армії.
***
Наземна частина битви за Окінаву мала той вигляд і той результат, який ми знаємо зараз, виключно тому, що американські війська спиралися на значне морське угруповання приблизно з 1 200 кораблів і суден, що забезпечували як активну фазу десантної операції, так і всю логістику десанту та евакуацію поранених. Просто треба розуміти, що з того моменту, як черевик першого десантника ступив на цей берег, усе, починаючи від боєприпасів і закінчуючи продовольством, надходило від групи суден постачання, які перебували на якірній стоянці біля берега. А крім того, це угруповання підтримувало артилерійське та авіаційне прикриття операції.
Із цього випливає, що битва тривала майже три місяці, а саме – 83 дні, і всі кораблі вимагали поповнення запасу палива та боєприпасів. Те саме стосується і палубної авіації, для якої потрібно вже своє паливо та свої боєприпаси. На відміну від війни в Європі, тут усі склади були в морі, на тій самій якірній стоянці. І що найголовніше, такий порядок речей було неможливо хоч якось змінити. Причому це чудово розуміла як атакувальна, так і оборонна сторона, бо експансія самої Японії переважно забезпечувалася приблизно такими самими десантними операціями, і там чудово розуміли всі вузькі місця подібних заходів.
Тут важливо враховувати ще й той факт, що японське верховне командування надавало битві за Окінаву винятково важливого значення і вважало її генеральною битвою всієї війни з Америкою. При цьому логіка була такою. Якщо американці переможуть, то в розпорядженні Японії залишиться лише тотальна війна вже на головних островах країни. Тобто йшлося про війну на знищення, і тому це була остання можливість дати бій поза основними островами імперії. Японці чудово розуміли різницю в менталітеті і в тому, як американці ставляться до власних втрат. Тому поразка США в цій битві була б ще й найпотужнішим моральним ударом, адже масштабна десантна операція, яка зазнала провалу, безумовно мала б величезну кількість втрат.
Загалом японці мали надії на те, що ще не всі шанси втрачено, але й не плекали особливих ілюзій з приводу перспектив цієї битви. І загальний план цієї битви складався з двох великих частин. Перша – сухопутна частина, в якій гарнізон острова повинен був дати противнику якомога довший бій. Японське командування розуміло, що після початку операції американці блокують Окінаву, і гарнізону доведеться битися тими силами й ресурсами, які вже є на острові, і зрозуміло, що і те, й інше – скінченне.
З іншого боку, американці мають можливість перекидання підкріплень і налагоджену логістику, яка забезпечується тим самим флотським угрупованням з понад тисячі кораблів і суден, розташованих прямо біля берега острова. Звідси випливає друга частина плану – знищення цього угруповання якщо не повністю, то більшої його частини. При цьому буде досягнуто взаємопов’язаних цілей. Атакувальне угруповання втратить логістику або вона серйозно скоротиться, що допоможе військам оборони, а з іншого боку, зазнавши серйозних втрат, флотське угруповання США вже не зможе втримати прорив підкріплень до гарнізону Окінави.
(Далі буде)