Автор перекладу: Світлана
З давніх, ще совкових часів так повелося, що Крим жив за рахунок воєнщини та морських курортів. Причому саме населення жило за другим пунктом. Хтось працював у санаторіях, пансіонатах і на базах відпочинку, хтось продавав відпочивальникам усяку всячину, але основна частина прибережного населення жила життям рантьє, здаючи все, що тільки можна здати, під житло приїжджим. Власне, термін «рідна говєнь» і повернення до неї великою мірою було настояно саме на тому, що з «расєї» повалить багатий турист і в кишенях цієї маси рантьє знову заколосяться грошові знаки із зображенням кремля.
Інша річ, що багаті росіяни вже давно освоїли курорти Італії, Греції, Франції чи Іспанії. Ті, хто багатший, – Канари, Кариби або Мальдіви, а трохи нижчий сегмент – Туреччину та Єгипет. Втім, резон у цих надіях був, бо на болотах є така глуха дичина, яка й назв імпортної географії не знає, а тому Крим для неї був чимось на зразок спадщини предків, і туди треба було їхати, щоб «відпочити» за допомогою будь-яких сурогатів, які там завжди продавали під виглядом вина або так званого «коньяку», тому що порядного вина, а тим більше – справжнього коньяку чи арманьяку, вони за все життя не бачили, та й не побачать ніколи.
Але повернення в рідну говєнь виявилося не таким, як очікувалося, бо півострів почав стрімко мілітаризуватися, з усіма відповідними наслідками та обмеженнями. Проте фантомні туристи все-таки їхали, але дідові знову захотілося повоювати з Україною вже на всю міць, і почалися проблеми. По окупованому Криму банально почало летіти, і чим далі, тим більше, як за кількістю, так і за номенклатурою того, що летить. І як водиться, якщо вже починається такий сінокіс, то полізуть і інші неприємності. У цьому випадку нею виявився мазут, який вилився з потонулих танкерів лаптів.
Зрозуміло, що справа вже минула і тема зійшла з перших шпальт, але фізичні властивості рідини ніхто не скасовував, і щойно вода почала прогріватися, мазут, який лежав на дні, став знову підніматися і виходити на пляжі. Словом, якщо організм приїхав із глушини, він поставиться до цього по-філософськи, мовляв, засмага буде більш насиченою. А в плані того, що це все-таки забруднення, то й тут є логічна відповідь. Люди туди спеціально їдуть для того, щоб вивалятися в грязі, а після окупації там відкрилася оздоровниця, де замість грязі там використовують більш іншу субстанцію і – нічого, їдуть.
Але тут виникла проблема вищого порядку, про яку кумедно розмірковують не тільки місцеві діячі, а й діячі, що мешкають у кремлі. Так, один із них сказав буквально таке:
«Літо у Криму, безумовно, буде гарячим. Плюс надходять тривожні дані – цього року туристів може бути менше, ніж у 2024-му. Хтось побоюється ударів ракет і безпілотників, когось зупиняє ситуація із потраплянням мазуту в море. Страхування життя та здоров’я відпочивальників на випадок бойових дій може стати чинником, який приверне до Криму більше людей».
І тут виникло вже суто філософське запитання: як після трьох з лишком років «Києва за три дні» доводиться страхувати відпочивальників від небезпеки бути задвохсоченими дронами чи ракетами? Адже фюрер начебто такої опції не видавав, коли заявив: «Я вирішив». І, між іншим, цей нюанс там уже вирахували, а тому кажуть таке:
«Почавши страхувати туристів, які їдуть до Криму, зокрема тих, хто може постраждати або загинути на Кримському мосту, ми фактично визнаємо: півострів став небезпечним у зв’язку зі СВО. Робити це відкрито не можна. Зараз думаємо, як вийти з цієї ситуації».
Швидше за все, там не буде написано нічого про загибель від воєнних дій, а буде сказано приблизно так: «Від усього, що може впасти з неба». Але в такому випадку теж виходить не комільфо. Адже там великими літерами писали: «Хоч каміння з неба», і ніхто не замислювався над тим, що мрії можуть збуватися. А що це, якщо не здійснення мрій, коли прилітає добрий дрон чи ракета? Тож думати треба головою, а не лисиною.