Сага про мазут (Частина 2)

Автор: anti-colorados

Це – важливий момент, бо внутрішнє споживання мазуту в курнику істотно знизилося за останні десятиліття. І справді, якогось особливо потужного глобального флоту у лаптів ніколи не було, а після того як у Західному Сибіру було відкрито гігантські родовища природного газу, енергетику посилено переводили саме на газ. А останню чверть століття стараннями Газпрому цей процес прискорився багаторазово. Багато хто пам’ятає про те, як товариш Міллер бадьоро заявляв про програму повного переведення всіх генеруючих потужностей курника з вугілля і мазуту на газ. І треба зауважити, що ця програма просунулась досить далеко.

У зв’язку з цим експорт мазуту став не просто важливою статтею нафтового експорту, а й способом позбутися надлишків мазуту, який становить у курнику 15–20% від усього обсягу переробленої нафти. До речі, поділ фракцій, а отже – відокремлення мазуту, відбувається саме на установці первинної переробки нафти, а це означає, що мазут виробляється навіть за скороченої схеми переробки, яку зараз практикують лапті. Тож якщо заборона експорту бензину, дизеля і авіаційного палива приводить до поглинання цих нафтопродуктів внутрішнім ринком, то внутрішній ринок мазут поглинути не може, і хочеш ти того чи ні, а експортувати його треба хоча б для того, щоб не заповнити ним усі доступні ємності.

Ще один важливий момент, який слід враховувати у всьому цьому натюрморті. Для експорту сирої нафти лапті проклали трубопроводи прямо до наливних портів, і, як ми знаємо, є навіть нафтопровід «Дружба», яким нафта йшла прямо європейським споживачам, без перевалки на морський транспорт. Але в будь-якому випадку нафта до портів подається трубою. Що стосується нафтопродуктів, то лапті намагалися влаштувати переробку прямо поруч із портом і всі вироблені нафтопродукти одразу ж відвантажувати в танкери. Тим самим вирішувалося важливе логістичне питання. Нафта трубою приходить у район порту, а там або прямо завантажується в танкери, або йде на місцевий НПЗ, як це влаштовано в Туапсе, і після переробки знову ж таки завантажується в танкери.

З мазутом – інша історія. Його трубою не поженеш, і з урахуванням того що НПЗ всередині курника кудись повинні його подіти, виникає досить важке логістичне плече залізничного транспорту. Ешелонами його доставляють у порт, і там відбувається перевалка. З військової точки зору ця схема виглядає набагато вразливішою, а вплив на неї має важчі наслідки, ніж на експорт інших нафтопродуктів. І ось добрі птахи цієї ночі відвідали нафтовий термінал Новоросійського порту. Просто нагадаємо, що раніше вдалося вивести з ладу нафтовий термінал «Шесхаріс», потім під ніж пішов зерновий термінал, і ось тепер під удар потрапив мазутний термінал.

Поки що точно невідомо, що там вдалося уразити, а місцеві жителі пишуть про те, що як мінімум горить один резервуар з мазутом. Зрозуміло, що це – найпомітніше вогнище пожежі просто за своїми габаритами, і за ним просто не видно, наскільки там пошкоджено інші комунікації терміналу, які здійснюють саме навантаження мазуту. Але просто уявімо, що пошкодження мають такий характер, що на певний час відвантаження мазуту стає неможливим. Усі портові сховища мазуту заповняться практично миттєво, і зливати його буде нікуди. А залізницею від внутрішніх НПЗ туди йшли нові ешелони з мазутом, і тепер їх треба зупиняти чи розвертати. Це з урахуванням того, що Новоросійський порт забезпечував близько третини всього експорту мазуту курника.

Якщо зупинка терміналу виявиться тривалою, то ворогові доведеться або перенаправляти ешелони до портів Балтики чи на Далекий Схід, або зупиняти НПЗ, чий мазут просто нікуди подіти. Плюс до того, чим довше логістичне плече, тим більше потрібно ешелонів для транспортування мазуту, бо альтернативи просто не існує. А всю історію тут викладено для того, щоб показати важливість нічного удару, бо, швидше за все, він залишиться без особливої уваги.