Загадки суспільної свідомості (Частина 2)

Автор: anti-colorados

Обидва ці діячі почали своє правління з тотального розгону державного апарату, який діяв до них, причому перший навіть створив тимчасову структуру для більш глибокого і якісного розгону. Другий просто влаштував масові звільнення для того, щоб на рибні місця завести своїх людей. Скажімо так, публіці це настільки сподобалося, що вона не помітила відсутності того самого першого кроку, який мав би випливати з передвиборних промов діячів.

А логіка тут проста. Якщо ви – багаті Буратіни, успішні бізнесмени і далі – за списком, то економію бюджетних видатків, напевно, треба починати з себе. Адже ви заможні люди і цілком можете утримувати себе самостійно, без бюджетних видатків. Напевно, відмовившись від усіх чи більшої частини видатків, можна братися за чистку державного апарату під тим самим гаслом, що, мовляв, я виборців не об’їдаю, і ви не повинні цього робити. Саме таким чином формується моральне право висувати якісь вимоги чиновникам. Але нічого подібного не сталося.

Обидва персонажі стали впиватися своїм становищем та збільшувати витрати на себе, коханих, і дуже часто ці витрати стали набувати якихось зовсім диких форм. Починаючи з урядового туризму, просто неробства в подорожах за казенний кошт із перебуванням скрізь за розрядом «люкс» – до якогось дикого і дуже підозрілого будівництва неважливо чого, хоч бального залу, а хоч якоїсь будівлі, нікому не потрібної, але оголошеної місцевим Версалем. Загалом такий прояв жадібності й марнотратства зовсім не вкладається в те, чим вони підкупили електорат, але… публіці на це – начхати.

І це при тому, що в другому випадку попередник мандрівника-нероби почав якраз правильно – відмовився від зарплати й безлічі ніштяків, призначених першій особі. Публіка не тільки не оцінила цього, а навіть виплюнула все це з такою ненавистю, що, здається, їй просто хотілося, щоб прийшов хтось і натягнув їх, як сову на глобус. Напевно, публіка має якийсь внутрішній генератор мазохізму, який дає ось такі незрозумілі аберації. І тут доводиться згадати відомі слова: «Люди як люди, тільки…»

І справді, перед убивством Юлія Цезаря, між іншим – одного з найвидатніших полководців Риму, публіка його люто ненавиділа, як це було з тим політиком, який відмовився від зарплати. Саме вбивство римляни прийняли на «ура» і раділи з такого ходу подій до того моменту, поки не було оголошено заповіт диктатора. У ньому, серед іншого, кожен громадянин Риму отримував 300 сестерціїв (величезна сума для простого обивателя), а приватні сади Цезаря за Тібром оголошувалися громадським надбанням, доступним для всіх громадян Риму. Це було також нечуваним вчинком. Причому це було виконано після смерті Цезаря як його останню волю. І тут скорбота і смуток накрили Рим. Ненависть змінилася повною протилежністю, і публіка готова була співати гімни й кантати навіть при згадуванні його імені. Тож – нічого не змінилося.

Ну, а на болотах просто зараз відбувається публічний процес покриття стада «божою росою», яку з себе вичавлює їхній сцар. Ще тільки вчора він публічно розповідав про те, що не відремонтованими залишилися лише 10% НПЗ і що скоро полагодять і цей залишок, а сьогодні тим самим ротом він закликає стадо готуватися до затяжних проблем із пальним. Пояснює він це тим, що ніяк не очікував, що Україна вирішить бити по суто цивільних цілях. Так і казав. Але це – інша історія.