Автор перекладу: Світлана
Із самого ранку з’явилися численні відео атаки дронів ЗСУ на Тамбовський пороховий завод. Зазвичай такі підприємства, на яких є вибухонебезпечні виробництва, виносяться на досить велику і добре прораховану відстань від цивільної забудови чи інфраструктури. Плюс самі будівлі та споруди на такому підприємстві проєктуються за іншими правилами, аніж щось звичайне, наприклад, виробництво матрьошок чи балалайок. Там із самого спочатку закладається можливість аварії, вибухів та іншого, а тому скрізь закладається стійкість до подібних неприємностей. А все це до того, що відео, які потрапили в Мережу, знято з дуже солідної відстані, проте заграва там була не слабка.
Якщо там усе було збудовано за нормами і правилами, передбаченими для будівництва таких об’єктів, вибухів там не повинно бути, зате буде горіння, від якого нікуди не подітися. І там справді було помітно дуже потужне горіння. Місцеві жителі нарахували до 15 вибухів, які було чути в районі порохового заводу. Знову-таки, на цих відео чути, як по дронах стріляють зі стрілецької зброї, в основному – з автоматів Калашникова, з рідкісними включеннями роботи кулеметів, швидше за все – не зенітних.
Ну, а в небі над цією локацією взагалі не було нічого, що вказувало б на роботу ППО. Тут не було навіть горезвісного «Панцира», роботу якого нещодавно зняли в районі Казані. Там він бадьоро і шумно відстрілявся ракетою по нашому дрону, і на відео навіть потрапив мальовничий вибух посеред неба. Місцеві жителі навіть встигли зрадіти, але потім виявили, що дрон як летів собі, так і летить, не звертаючи уваги на святковий салют «Панцира». Тут не було навіть цього, і дрони полетіли на завод.
Нагадаємо, що основний вид діяльності Тамбовського порохового заводу – виробництво вибухових речовин. Завод є одним із найбільших на расеї виробників порохів для стрілецької зброї та артилерійських боєприпасів. За даними відкритих джерел, підприємство випускає понад 200 видів продукції, в тому числі піроксилінові порохи для стрілецької зброї, ручних гранат та пострілів гранатометів, артилерійських та мінометних боєприпасів.
Таким чином, це суто військова ціль без найменших різночитань. Місцевий гауляйтер Євгєній Пєрвишов теж підтвердив факт нальоту, але зробив усе, щоб повідомлення було максимально стриманим та обтічним. А дослівно він сказав таке:
«Внаслідок падіння одного зі збитих БПЛА виникло загорання, яке було ліквідовано пожежними підрозділами. Постраждалих немає».
Як ми знаємо, такі заяви мають позначку «Варіант Б» для випадків, коли після атаки щось детонує, помітно горить або димить. Якби не було візуальних ефектів, повідомлення починалося б зі слів «Усі цілі збито черговими засобами ППО». Але як випливає з численних відео, їхні засоби ППО чергували десь в іншому місці, а ось його твердження про те, що там немає постраждалих, виглядає аполітично. Адже сам цар та його численні холуї давно і багаторазово заявили про те, що всі підприємства ВПК переведено на роботу в режимі 24/7, а це означає, що там цілодобово присутній персонал. З огляду на те що спалахи там були неабиякі, важко уявити, що ніхто з персоналу там не здивувався остаточно. Втім, це їхня справа. У них і втрат не було аж до середини літа 2022 року, тож ці дрібниці взагалі нікому не цікаві.
Варто зазначити, що вперше по заводу прилетіло ще в листопаді 2023 року, потім – у липні 2024 року, а цього року це вже третій удар. Туди прилітало в січні, наприкінці травня і ось сьогодні. Тобто частота атак зростає, і можна лише шкодувати, що поки що прилітають відносно невеликі «посилки», а не хоча б два центнери БЧ. Якби туди прилетіло щось таке, то вже точно можна було б двічі не вставати.
З іншого боку, лапті відновлюють виробництво, десь за кінські гроші злодійським чином добувають потрібне обладнання, привозять його на місце, встановлюють, налагоджують, і тут прилітає знову. Словом, важко сказати, що приносить більше проблем, але по-дилетантськи все-таки здається, що варто було б раз туди зайти, щоб закрити завод назовсім за порушення санітарних норм.
А буквально щойно прилетіло по іншому пороховому заводу – в Котовську. Це означає, що просто зараз узялися за винесення початку ланцюжка постачань, який закінчується виробництвом боєприпасів усіх типів. Не буде цієї продукції – не буде вибухівки, а без неї не буде ні ракет, ні бомб, ні снарядів, ні навіть патронів. Воно, звісно, там є складські запаси всього цього добра, але, як відомо, наші добрі птахи регулярно відвідують їхні арсенали, де ці запаси зберігаються, а плюс до того, характер бойових дій потребує широкого та постійного потоку боєприпасів просто щодня.
Тож будь-які запаси без своєчасного і бажано – надлишкового поповнення дуже швидко закінчаться. Легенди про бездонну бочку вже не актуальні навіть у самих лаптів, а тим більше – у сторонніх спостерігачів, які відстежують стан цих запасів в інших, помітних з космосу, сегментах запасів, а точніше – стан баз зберігання. Ось один із прикладів такої бази:
На знімку – 2456-а база зберігання бронетехніки в Ярково, Новосибірська область. Ця база цікава тим, що, на думку OSINT-аналітиків, вона була забитою під зав’язку і на сьогодні залишається «найбагатшою» за кількістю залишків техніки. Насправді таких баз було досить багато, але все те, що було на схід, практично вичерпано до дна. Крім того, вміст баз не тільки вивезено, поставлено в стрій та відправлено на фронт, а й, частіше за все, вже безповоротно втрачено. І тут треба розуміти, що чим глибше вичерпуються залишки, тим гірша їхня якість, бо першими вибирають вироби, які вимагають мінімальних витрат для повернення їх у стрій.
Таким чином, війська одержують те, що промисловість може зробити з коліс, і те, що перебувало на зберіганні. Практика показує, що другий варіант дає значно більше наповнення матеріальних ресурсів, і це джерело вже виходить на фінішну пряму. Тому повна або хоча б тривала зупинка підприємства, яке випускає військову продукцію, позначиться на стані військ противника хай і не миттєво, а з певним кроком у часі. І ось тут постає питання, про яке вчора говорив Буданов, а саме про участь Північної Кореї у бойових діях в Україні, а особливо у постачанні лаптям боєприпасів – ракет і снарядів, а також важкої артилерії, бо вони мають власні калібри важких гармат, відмінні як від совкових, так і від західних. І це не від хорошого життя, а тому, що резерви за деякими позиціями вже виходять на нуль.
Просто зараз можна спостерігати деякі ознаки того, що прутін уже зараз відтягнув би за Урал все критично важливе. Так, після недавнього «удару відплати» противник прибрав літаки Ту-95, які брали участь в атаці на аеродром «Дубно», та перевів їх на авіабазу «Українка» в Амурській області. Нещодавно випливли деталі дискусій про перенесення центральних органів влади до Новосибірська, про що ми вже писали. Відтоді з’явилися чутки про те, що в разі ухвалення рішення Новосибірськ можуть перейменувати на Нью-Москву, а Москву – на честь прутіна – на Старопі***асово. Зрозуміло, що з точки зору символіки це не комільфо, бо навіть Сталін не змився з москви в той момент, коли війська Вермахту стояли за два-три десятки кілометрів від столиці.
Хоча тут треба уточнити, що решта, включаючи генштаб червоної армії, вже виїхали й облаштувалися на нових місцях. Та й змитися Сталіну було набагато простіше, ніж центральним органам влади, бо він мав відразу кілька варіантів того, як це зробити. Проте він залишився в той момент, коли інші вже змилися. Але навіть зараз прямі порівняння – не на користь прутіна. Все-таки Сталін перебував у межах міста – в бункерах під Кремлем або під його дачею в Кунцево, і противник справді стояв уже на порозі москви. Прутін у москві з’являється вкрай рідко і сидить у своїх бункерах на пристойній відстані від столиці, найчастіше – на Валдаї. Та й противник не стоїть у московській області. Туди навіть Пригожин не зайшов.
Тож у разі чого він може легко перебратися з того ж Валдаю в Ямантау, і для нього мало що зміниться. Кажуть, що саме ті частини бункерів, які призначено особисто для прутіна, мають повну ідентичність, аж до дрібниць. Тож йому взагалі начхати на ці зміни, а от із заводами – інша справа. Їх переносити довго й дорого. Скільки б не було міркувань про те, що у лаптів гроші кури не клюють, але на ППО для заводів їх не вистачить, як не крути, можна навіть не починати з цим возитися.
І от, за словами керівника військової розвідки ЗСУ, прутін робить усе більший наголос на Північній Кореї, залежність від якої стає дедалі очевиднішою. Достатньо лише уявити, що завтра КНДР перестане постачати лаптям ракети, снаряди і, як очікується – дрони, як фронт миттєво зупиниться або й піде у зворотний бік. Тобто спорожнілі чи розгромлені бази зберігання боєприпасів, бронетехніки та артилерії прутін зараз дедалі більше компенсує можливостями Північної Кореї.
Це не означає, що з таким станом справ не можна боротися. Достатньо сказати, що більшість постачань зброї та боєприпасів чучхеїсти здійснюють морем до Владивостока, а звідти – залізницею. А ми ж пам’ятаємо про вибухи та пожежі в залізничних тунелях за Байкалом. Плюс до того, наші спеціалісти ще жодного разу не використовували борт судна, з якого просто спустять на воду кілька десятків БЕКів, щоб продемонструвати виїзне шоу біля берегів Північної Кореї чи Владивостока.
Після того як чучхе взяли безпосередню участь у бойових діях проти ЗСУ, вони стали законною ціллю, і тому зробити їм вирвані роки – закономірний крок. Ну, а про залізницю з кількома критично важливими мостами сказано настільки багато, що занурюватися в цю тему немає сенсу. Втім, величезна відстань все-таки створює свої труднощі, і ворог уже зараз використовує цей чинник дедалі ширше, і тут слід звернути увагу на те, на що перетворюється Північна Корея просто зараз.
До останнього часу Північна Корея являла собою лепрозорій, який сам створив навколо себе щось на кшталт «Залізної завіси», і як це завжди буває у комуністів, вона влаштувала всередині гібрид табірного барака і казарми. Як водиться, військове виробництво стало основним, а решта існувала за залишковим принципом. І, між іншим, північнокорейська зброя розходилася у світі досить непогано, бо, маючи на холці повний набір санкцій, чучхе спокійно торгували з будь-якими маргіналами, включаючи наркосиндикати або «повстанські» рухи.
Весь цей час Північна Корея перебувала на не надто афішованому підсосі у Китаю. Адже як не крути, а для роботи військової промисловості все-таки необхідні певні види сировини і комплектуючих. З урахуванням того що Китай мав «медовий місяць» із Заходом, ці взаємовідносини було вкрито мороком таємниці і Пекін утримувався від постачань чогось такого, що могло б вивести Північну Корею на якийсь новий рівень. Але ситуація стала змінюватися з приходом до влади прутіна. Через те що КНДР має сухопутний кордон лише з трьома країнами: Республікою Корея, Китаєм і федерацією, – то країна могла змінити свій напівблокадний статус тільки завдяки зміні позиції росії.
Як було сказано вище, у Китаю були власні резони не надто форсувати стосунки з чучхе, про Південну Корею – немає й мови, і тому тільки росія могла змінити ситуацію, і за прутіна відбулося фундаментальне зрушення. Як мінімум у Північної Кореї багаторазово прискорилися ракетна і ядерна програми. Десятиліттями там намагалися запиляти власну ЯЗ, яка мала стати гарантією незмінності державного устрою, але динаміка була такою, що вони б ще років сто копали в цьому напрямі, але результатів так і не досягли б. Після помазання на царство прутіна ці процеси не просто зрушили з мертвої точки, а полетіли вперед небаченими темпами.
Причому там випробували як ядерну, так і термоядерну зброю. Щоправда, друга – під питанням, бо вибух мав дещо іншу сигнатуру. Але вибух був випробувальним, і невідомо, що саме тоді випробовувалося у плані частини технологій, але чучхеїсти виявилися дуже задоволені цими результатами і подальших випробувань саме термоядерної зброї вже не проводили. В будь-якому випадку, прийнято вважати, що там освоєно технології виробництва як ЯЗ, так і ТЯЗ. І як згодом стало відомо, чучхе не проти поділитися ядерними технологіями з ким завгодно, аби людина була хороша і гроші в неї водилися, нехай у неї навіть на голові рушник буде, – все одно.
Втім, КНДР ніколи не виходила з орбіти впливу Китаю, і можна не сумніватися в тому, що зараз у цьому плані взагалі нічого не змінилося. І ось тепер, коли росія стає все більш залежною від КНДР, туди пішла як зброя, зокрема зенітна, з якою у чучхе були проблеми, так і технології. Тепер усе це робиться відкрито і з явним презирством до заборон і санкцій, накладених на КНДР. На федерацію їх навалили не менше, а подекуди навіть більше. За час щільної співпраці військова промисловість КНДР переживає найбільший технологічний зліт, і можна не сумніватися в тому, що станом на зараз військовий потенціал країни став значно потужнішим, ніж це було два-три роки тому.
І ось тепер починає вимальовуватися певна картина. Північна Корея пройшла той самий шлях відносин з росією, що й Китай, але зайшла набагато далі. У результаті економіка росії просто намертво пов’язана з Китаєм, а військовий потенціал – з Північною Кореєю, якою Пекін може маніпулювати як завгодно. Звідси випливає, що Китай отримав щось на зразок мегапроксі зі своєю ядерною зброєю та військовими можливостями, які дедалі більше посилюються. А проксі в якийсь момент обов’язково використовуються за призначенням. Із простого погляду на карту буде зрозуміло, в якому напрямку це може статися.
Скажімо так, явне послаблення прутінського режиму призведе до того, що та сама Північна Корея, висмоктавши технології з росії, може поставити питання руба про те, що їй потрібно більше території, і почне вимагати передати в концесію прилеглі території, як це вже зробив Китай. Ну, а ця сама слабкість якраз і проявляється в постачанні критично важливої номенклатури військового характеру. Скажімо так, у нас приблизно така сама ситуація, але ті, хто постачає нам зброю та комплектуючі для її виробництва, мають іншу мотивацію, що практично повністю збігається з інтересами України.
Але москва у своїй завзятості повоювати на Заході якось забула про те, що вона вже зараз отримала на Сході. А там уважно за всім спостерігають і чекають свого часу, причому вже не тільки Китай, який у будь-який момент може вжити рішучих заходів для відновлення стабільності в регіонах, звідки він черпає ресурси. Тільки все йде до того, що може розпочати вже не Китай, і це зовсім нова ситуація для лаптів. Але схоже на те, що там ще цього не зрозуміли.
І, як видно, винесення підприємств, які в ланцюжку постачань діють як гальмо виробництва зброї та боєприпасів, впливає не тільки прямо, а й побічно. Чим менше власних можливостей виробництва у лаптів, тим у більшу залежність вони потрапляють до тих, хто стоїть на їхньому кордоні і має перед собою величезну, майже не заселену територію, набиту різними ресурсами. Зараз ця картина може здаватися аж занадто футуристичною, але просто згадаймо про те, скільки було варіантів саме такого плану, коли ставилося під питання джерело надходження якихось вкрай важливих ресурсів.
Просто для того щоб наочно показати, як зав’язується ситуація, достатньо згадати, з чого почалася війна Японії і США. Штати, спостерігаючи за експансією японської імперії, наклали на Японію нафтове ембарго, а через те що вони були найбільшим експортером нафти у світі, це сильно вдарило по військовій могутності Японії. Без поповнення запасів нафти японські збройні сили зазнали б повного колапсу буквально за кілька місяців, і їм терміново треба було осідлати інші джерела нафти, а Штати спробували зірвати ці зусилля і в Азії. У підсумку Японія попередила Штати про те, що буде змушена вирішити це питання силою, якщо Вашингтон не скасує свого рішення.
Але ж починалося все красиво, і США допомагали Японії зі створенням індустрії, в тому числі військової. Постачали зброю, брали на навчання японських військових, передавали морські технології. Тобто починалося все красиво та пристойно. І ось зараз Китай має приблизно таку саму ситуацію. Якщо тільки на росії виникне загроза широким китайським інтересам, уся ситуація може різко змінитися. І плюс до того, Китай, на відміну від Японії минулого століття, має дедалі потужнішого проксі.
Так, Україні дуже важко, але саме вона може завалити той камінець, який стане початком ефекту доміно. У світі немає жодної країни, яка може та/або хоче зробити щось подібне. Україна – може, незважаючи ні на що.