Перевагою американців було те, що до того часу вони зламали коди японських військових шифрів та читали їхні донесення. Звідти вони й дізналися про майбутню операцію японців. Тому навперейми японцям було відправлено дві авіаносні групи ВМФ США на чолі з авіаносцями «Лексінгтон» та «Йорктаун». З японського боку їм протистояли два авіаносці-однокласники «Секаку» та «Зуйкаку» і легкий авіаносець «Сехо».
Через те що американці знали склад японського флоту, їхнім головним завданням було першими виявити флот противника, щоб першими підняти палубну авіацію для нанесення ударів. За кількістю кораблів японці мали перевагу, а ось щодо літаків угруповання мали паритет. Але, маючи три злітні палуби, японці могли швидше підняти у повітря свій флот.
Першими противника виявили японські повітряні розвідники. Вони припустилися помилки і просигналізували своєму угрупованню про виявлення флоту противника, куди й було направлено літаки авіаносців. Але за фактом виявилося, що за групу авіаносців японський льотчик прийняв есмінець Sims і танкер Neosho. Проте японці вже виявили себе і напали на цілі, які були. Есмінець було знищено торпедами. Він розколовся надвоє і затонув, а танкер було підпалено, і він палав посеред моря.
Американські повітряні розвідники теж припустилися помилки, давши сигнал про те, що виявили японський десантний флот. Щоправда, вже в повітрі їхній курс було скориговано завдяки наводці бомбардувальника В-17, який злетів з берегової бази.
Літаки з «Лексінгтона» готувалися топити основну авіаносну групу противника, але, на жаль, це був легкий авіаносець «Сехо» та супровід з есмінців. Американці атакували і потопили його, але основні сили японців залишилися осторонь, вже готові до бою із противником. Елемент несподіванки було втрачено, і тепер противники знали про присутність один одного, тільки не знали, де саме є противник. За іронією долі, американці були серед двох японських угруповань.
Загалом противники вже уявляли, хто і приблизно де їм протистоїть. Наступного ранку, 5 травня, повітряна розвідка обох флотів практично одночасно виявила противника, і підняті з палуб авіаносців літаки вирушили в атаку.
Тут слід зазначити, що на початку війни американський флот мав дуже велику проблему з торпедами. Вони були настільки ненадійними, що з трьох торпед, які влучили в ціль, могла жодна не вибухнути. Становище змінилося набагато пізніше, а саме в цій ситуації відсутність надійних торпед відігравала значну роль. Великі кораблі було дуже складно знищити саме за допомогою бомб, інша річ – важкі торпеди. Американці випустили по авіаносцях противника 11 торпед, і жодна з них не уразила ціль.
Набагато вдалішими виявилися бомбардувальники. Їм вдалося вкласти три півтонні бомби на палубу «Секаку». В результаті було вбито 220 моряків та сильно зруйновано льотну палубу. Капітан «Секаку» Такацугу Джоджіма віддав команду вийти з бою. Але літаки цього авіаносця вже мчали до «Лексінгтона», і хоча їх перехопили американські винищувачі, внаслідок чого сім літаків було збито, решта встигла відстрілятися по «Лексінгтону». Торпеди влучили у життєво важливі місця корабля і вивели з ладу силову установку та авіаційні ліфти. Найгірше було те, що постраждали резервуари з пальним. «Йорктауну» теж дісталося, але не від торпед, а від бомб.
Коли літаки скинули бомби та торпеди, вони взяли курс до своїх авіаносців, але для них бій не закінчився. Дві армади зустрілися в повітрі по дорозі додому і вступили в бій. У небі панував хаос. Загалом, ще там було втрачено частину літаків, а ті, що залишилися, при посадці на пошкоджені палуби і будучи самі пошкодженими, зазнавали аварії.
Пожежу на «Лексінгтоні» так і не вдалося загасити, і вона перекинулася на резервуари авіаційного пального та боєприпаси. Капітан Фредерік Шерман наказав покинути корабель, і коли всіх живих моряків підібрали, есмінець Phelps випустив п’ять торпед, які й утопили авіаносець.
Обидва флоти виявилися пошматованими і вже не здатними вести подальші бойові дії. У результаті Японія змушена була зупинити свою експансію для перегрупування сил. Американці теж збиралися з духом, і попереду на них чекали славні перемоги. Але битву в Кораловому морі ніхто не зміг записати собі в актив. Через рік на воду буде спущено новий авіаносець класу Essex, і його буде названо USS Lexington (CV-16).
Що тут важливе для нас. Американці засвоїли уроки з поразок перших шести місяців війни. Вони змогли зібратися і зупинити противника, здавалося б, уже з останніх сил, а потім повернули хід війни. Усе це дуже нагадує наш Майдан, чи не так? Але щоб усе так працювало, треба дивитися, бачити, розуміти, робити висновки і головне – хотіти і боротися! Як там Шевченко говорив із цього приводу?
76 – Сергій Нігоян. Наш Шевченко
Ми ж пам’ятаємо це? Це ж наша історія. І якщо наша, то робімо так, як заповів Кобзар і цей чудовий чоловік, що читав його вірші.