Але економісти почали підраховувати ресурси совка і виявили, що фактичні трудові ресурси ніяк не сходяться з тими теоретичними значеннями, які повинна давати совкова демографія з урахуванням втрат під час війни. Вони не дорахувалися мільйонів робочих рук, причому – якраз призовного віку. І економісти акуратно доповіли про те, що економічні аспекти треба б рахувати, виходячи з інших даних, бо насправді трудових ресурсів набагато менше. При цьому – акуратно просять переглянути кількість втрат.
Для простоти викладу будемо використовувати умовний крок збільшення втрат. Просто зазначимо, що кожен наступний після Сталіна господар кремля збільшував кількість цих втрат. Один затвердив цифру 15 мільйонів, а другий – 20 мільйонів. І тут важливе те, що на той час будь-який спостерігач перебував у полоні ефекту великих чисел.
Які думки виникали через десять років після закінчення війни і коли стало відомо, що замість десяти мільйонів загинуло 15 мільйонів? Та вже особливо ніяких, хтось навіть подумав, що нова влада почала говорити правду, але де там. Ще через десять років новий господар кремля, піддавшись на умовляння економістів, підвищив це значення до 20 мільйонів, і знову нікого це особливо не засмутило і не змусило про щось замислитися. Мільйон вправо, мільйон – вліво, особливої різниці вже немає.
Але ще раз наголосимо: до цього моменту працював ефект великих чисел. Це означає, що міркування були вже загального характеру і вже у відриві від самого явища. А ми ж пам’ятаємо, що на самому початку «історики» та «мемуаристи» написали купу книг, що пройшли цензуру, де їхні твори «причісувалися» так, щоб статистика сходилася.
Таким чином виявилося, що як мінімум усі ці найперші «співаки» військової історії «помилилися» удвічі в частині втрат! А по-хорошому, треба показати, де ж ці нові десять мільйонів полягли? Але цього ніхто не робитиме, бо якщо навіть рівномірно розподілити цю кількість трупів по всіх битвах, то саме в частині втрат кожна з них виявиться бездарною «Пірровою перемогою». А якщо написати правду і показати, що в окремих битвах втрати були не вдвічі, а вдесятеро більші? В такому разі виявиться, що командувач цієї операції – тупий нездара і м’ясник! Ба більше, виявиться, що прізвища цих м’ясників зробили іконами, героями та всім іншим, чим вони, безумовно, ніколи не були.
Але якщо навіть абстрагуватися від імен і конкретних битв, все одно виходить дуже промовиста картина. За штатом 1940 року стрілецька дивізія РСЧА складалася приблизно з 17 тисяч військовослужбовців. Кожен може знайти співвідношення сил у червні 1941 року, де рахунок ішов саме на дивізії, яких біля кордонів совка було близько 200, і стільки ж у противника, але з урахуванням дивізій союзників.
Водночас загальновійськова армія складалася з шести-семи стрілецьких дивізій, однієї-трьох механізованих бригад та окремих полків, батальйонів та інших підрозділів. Тобто йдеться приблизно про сто тисяч осіб в армії. Через те що жорсткої структури саме в армії не було, то в ній могло бути трохи менше ста тисяч осіб або значно більше. Але для рівного рахунку візьмемо сто тисяч.
А тепер дивимося на те, як совок грався з чисельністю власних втрат. Збільшення кількості втрачених військ на один мільйон дає десять армій, або майже 60 дивізій! Нагадаємо: Німеччина почала війну з совком, маючи у своєму розпорядженні близько 200 дивізій, включаючи союзників, а для совкової історіографії мільйон втрат, або 60 дивізій, виявилися навіть не похибкою, а дрібницею, що не заслуговує на увагу. Гаразд, а плюс десять мільйонів? Це виходить сто армій та близько 600 дивізій?
І ніхто навіть не гикнув із цього приводу! Похибка склала втричі більше за армію вторгнення Німеччини в совок, і нікого це особливо не чіпало і не чіпає зараз, бо ніхто навіть не брався пояснити, куди така прірва військ поділася, коли, за яких обставин і під чиїм керівництвом полягла. І це вони називають історією.
(Далі буде)