У держави, що воює, є право вимагати від громадянина захисту. Але в громадянина є право запитати державу: що ти зробила, аби я не почувався витратним матеріалом?
Саме навколо цього питання сьогодні обертається криза української мобілізації. Проблема давно не зводиться до банального «люди не хочуть воювати». Люди не хочуть помирати — це природно. Значно небезпечніше інше: вони не хочуть іти туди, звідки не розуміють, коли повернуться; бояться поганих командирів, безглуздих наказів, принижень, втрати доходу і того, що їхні родини залишаться сам на сам із побутовими проблемами.
Коли це накопичується, мобілізація перестає бути лише військовим питанням і стає питанням довіри до держави.
Можна збільшувати штрафи, посилювати відповідальність, проводити рейди й розширювати повноваження силових структур. Але є річ, яку неможливо мобілізувати постановою Кабміну, чи указом Портрета — довіру.
Якщо людина сприймає зустріч із державою не як виконання закону, а як загрозу власній свободі, жодна інформаційна кампанія цього не виправить. У суспільній свідомості вже виник окремий образ мобілізації — не процедура, не медична комісія, не підготовка до служби, а бус.
Це катастрофічний символ. Країна, яка у 2022 році бачила черги добровольців до військкоматів, за кілька років отримала слово «бусифікація» як частину щоденної політичної мови. Навіть якщо навколо конкретних випадків є суперечки, сам факт появи такого масового образу вже означає провал.
Зедержава зробила все необхідне, щоб мобілізація в уяві частини суспільства стала асоціюватися не з обов’язком, а з полюванням.
У перші місяці великого вторгнення ніхто не ховався. Московська армія стояла під Києвом, Харків обстрілювали з гармат, Маріуполь знищували. Людина могла не читати стратегій Генштабу й не знати політичних формулювань — усе було зрозуміло на рівні інстинкту: ворог прийшов сюди, його треба зупинити.
Через чотири роки війни ця простота зникла. Не тому, що московія перестала бути ворогом, а тому, що суспільство дедалі гірше розуміє кінцеву мету. Де кінець цієї війни? Що зедержава сьогодні вважає перемогою — повернення всіх територій, утримання фронту, переговори, гарантії безпеки, замороження війни? Чому Портер і зедержава крадуть у тих, хто б’ється з ордою, натомість вимагають від них вмирати?
І головне: що вона пропонує людині, яку сьогодні забирає з цивільного життя? Рік служби? Два? До завершення воєнного стану? До перемоги? А якщо війна триватиме ще п’ять – десять років?
Коли тупе зелене політичне керівництво не може дати зрозумілої відповіді, людина сама заповнює вакуум незрозумілості.
Однією з найглибших проблем стала відсутність зрозумілого горизонту служби. Цивільна людина дивиться на військового, який служить роками, і бачить не лише героя, а й власне можливе майбутнє: без дати повернення, без прогнозованої ротації, без упевненості, що через певний час зможе знову бути з родиною.
Людина здатна витримати дуже багато, якщо бачить межу. Важкий строк можна прийняти, коли він має початок і кінець. А слово «безстроково» перетворює службу з важкого обов’язку на прірву.
Тому розмова про контракти, ротації, строки служби й реальну демобілізацію — не соціальний бонус для військових. Це частина самої мобілізації, бо цивільні приймають рішення, дивлячись на тих, хто вже служить.
Найнебезпечнішим за страх перед фронтом стає відчуття несправедливості. Війна неминуче породжує нерівність: хтось воює, хтось лікує, виробляє зброю, працює на критичному підприємстві. Але суспільство повинно розуміти логіку цієї нерівності.
Чому один має бронь, а інший — ні? Чому один фахівець для держави незамінний, а іншого з такими самими навичками можна мобілізувати? Чому найбільший ризик зіткнутися з мобілізаційною системою має той, хто їздить громадським транспортом і не має водія, юриста чи впливових знайомих?
Навіть якщо частина цих уявлень перебільшена, вони живуть за власними законами. І поки держава не покаже зрозумілий принцип справедливості, кожен новий силовий епізод лише зміцнюватиме переконання: воювати відправляють не всіх, а тих, кого легше дістати.
Є спрощене пояснення: чоловіки ховаються, бо бояться фронту. Звісно, бояться. Було б дивно не боятися артилерії, FPV-дронів, поранення чи смерті.
Але є й інший страх — втратити в армії людську гідність. Потрапити до поганого командира, виконувати безглузді накази, не мати механізму захистити себе, бути використаним не за здібностями, а там, куди механічно визначила система.
Сучасна людина, яка до війни будувала бізнес, керувала командою, програмувала, лікувала чи навчала інших, болісно реагує, коли її раптом перетворюють на безмовний номер. Армія не є демократією, але дисципліна і приниження — не одне й те саме.
Є тема, яку незручно обговорювати високими словами — гроші. Держава говорить про обов’язок, але родина мобілізованого живе не обов’язком, а гривнями: оренда, кредит, харчування, дитячий садок, ліки, батьки.
Якщо людина до служби заробляла більше, різке падіння сімейного доходу стає ще одним покаранням за мобілізацію. Це неправильна конструкція.
Якщо держава забирає в людини роки життя, можливість працювати за фахом і додає ризик смерті чи інвалідності, її матеріальна відповідь не може виглядати як соціальна допомога. Військова служба повинна оплачуватися так, щоб родина військового не ставала біднішою через його службу.
Солдат — не безкоштовний природний ресурс. А в нашій зедержаві військові, які воюють, це єдина категорія, яким за роки війни не підвищували зарплатню. Військових Портрет і зедержава не любить, боїться і тримає за рабів.
Якщо одна людина віддає війні здоров’я, час і ризик смерті, а інша не може або не повинна служити, постає логічне питання: що саме віддає вона?
Серйозна війна потребує серйозного перерозподілу ресурсів. Ідея додаткового воєнного податку для високих доходів, великих статків або надприбутків може викликати економічні суперечки, але сам принцип зрозумілий: якщо суспільство розподіляє ризик війни нерівномірно, воно має справедливіше розподілити її фінансовий тягар.
Не всі можуть бути в окопі. Але воювати країна повинна всією економікою.
Інакше дуже швидко виникають дві України: одна ризикує життям, інша спостерігає за війною з офісів, ресторанів і заброньованих робочих місць. Між цими двома Українами рано чи пізно з’являється ненависть. І це ми зараз і спостерігаємо.
Навколо самовільного залишення частини звучать величезні цифри, частину яких неможливо незалежно перевірити через закритість офіційних даних. Але навіть без точної статистики зрозуміло головне: якщо явище набуває масового масштабу, його вже не можна пояснювати лише моральними якостями окремих людей.
Коли правила порушують одиниці — це проблема одиниць. Коли їх порушують масово — це проблема системи.
Причини можуть бути різними: страх, виснаження, конфлікт із командиром, психічний зрив, сімейні обставини, небажання воювати. Карати порушення необхідно, але караючи наслідки, не можна відмовлятися досліджувати причини.
Примус у великій війні неминучий. Жодна держава не може роками вести масштабну війну лише силами добровольців. Тому сама вимога служити не є проблемою — проблемою стає спосіб, у який ця вимога реалізується.
Можна фізично привезти людину до навчального центру, змусити вдягнути форму й записати до підрозділу. Але неможливо адміністративним протоколом зробити її мотивованим солдатом.
Людина, яка вважає державу своїм кривдником, не стає кращим захисником цієї держави після ще одного приниження. І саме тут репресивна мобілізація починає пожирати сама себе: більше насильства породжує більше страху, страх — більше ухилення, а ухилення — ще жорсткішу реакцію системи.
Так виникає замкнене коло, у якому мобілізація сама руйнує власну суспільну базу.
Вихід з цього кола лайна, що створив Портрет і його зебіли, є. І починається він зі справедливості. Не з піару і не з чергового дебільного гундосика. Зі справедливості.
Зрозумілі критерії бронювання, прозорий розподіл, відповідальність за незаконне насильство, нормальна ВЛК, можливість захистити свої права, система переведень, адекватне використання цивільної спеціальності, конкурентне грошове забезпечення, страхування родини, прогнозовані строки служби там, де це можливо, ротація і зрозумілі правила демобілізації.
А поруч — відповідальність за свідоме ухилення.
Справедлива система не означає систему без обов’язку. Навпаки: держава отримує моральне право суворо вимагати виконання закону лише тоді, коли сама виконує свій бік угоди.
Не принижує, не обманює, не ділить громадян на доступних і недоторканних і не поводиться з військовим так, ніби після мобілізації він перестав бути громадянином.
Україна не програє війну через те, що люди бояться. Страх був завжди. У 2022 році теж боялися. Просто тоді страх був меншим за лють, за бажання захистити свій дім і не пустити росіян далі.
Сьогодні до природного страху війни додався інший — страх перед владною несправедливою зесистемою. І ось цього не повинно було статися.
Бо московську армію Україна не обирала. А власну мобілізаційну систему створила сама, гірше ж не буде, хоть паржом. Гірше стало, паржать вже не виходить, отже, систему можна і треба змінити.
Питання вже не в тому, чи потрібна мобілізація. Поки триває велика війна — потрібна. Питання в іншому: чи здатна зедержава організувати її так, щоб після отримання повістки людина все ще відчувала себе громадянином країни, яку має захищати?
Держава може наказати людині воювати й покарати її за відмову. Але вона не може силою примусити вважати цю державу своєю.
А якщо мобілізаційна система починає руйнувати саме це відчуття, вона забирає в оборони значно більше, ніж дає їй нових солдатів.
І не питайте мене що робити. Я не влада. Питайте у влади, у тих, кого обрали українські мудрі виборці.
Президент Зеленський – вирок Україні.
Наша праця за тиждень.
Для 3-го батальйону ПБС КРАКЕН заплатив за оптоволоконні патчкорди (15670 грн), герметичні ящики (27003 грн), переробку терміналів Старлінк міні (72003 грн), електротовари і проводи різні (16688 грн), медіаконвертори (13431 грн).
Відеоподяки від 3-го батальйону ПБС КРАКЕН за цю та попередню допомогу:
MAKE RUSSIA MOSCOWIYA AGAIN!
Гривну з будь-якої гривневої картки можливо відправляти за цим посиланням:
https://send.monobank.ua/jar/8kemUPY8Ff
Це «Банка Монобанку» для накопичення коштів.
Окремо додаю картки Монобанку та Приватбанку.
Картка Монобанку: 5375411201723553
Картка Приватбанку1: 5168745027972188 (Нова картка!!!)
Картка Приватбанку2: 5457082252814350
PayPal: olkras@yahoo.com
Кому потрібне підтвердження зарахування грошей – пишіть на мейл olkras@yahoo.com.
Ваш Готельєр – бандерівець
Доречі, румуни довели, що членство в ЄС і НАТО можна отримати і в некоституційний спосіб заміни президента…
З твіттеру
👍
” Чому найбільший ризик зіткнутися з мобілізаційною системою має той, хто їздить громадським транспортом і не має водія, юриста чи впливових знайомих?”
Тому що капіталізм інакше не працює. Це у тирана сталіна два сини воювали – і один загинув у полоні. Згадайте Дональда Трампа і те, як він відкосив від В’єтнаму.
Англійська королева Єлизавета II і англійські принци, що воювали в Афганістані – це nobless oblige, тобто виховання і престиж королівської родини – фактично, явище часів феодалізму. А скільки синків голів корпорацій і банкірів воювало у В’єтнамі чи Афганістані, знаєте? Поцікавтесь…
Вирішення проблемии мобілізації – одне: однакові правила для всіх і дембель тих, хто воює з 22го.
> ” Чому найбільший ризик зіткнутися з мобілізаційною системою має той, хто їздить громадським транспортом
Можливо, справа в тому, що українці, які працюють у ТЦК, спочатку “заробляють” на тих, на кому їм це вдається, а потім просто ловлять тих, кого легше зловити фізично?
> Якщо людина до служби заробляла більше, різке падіння сімейного доходу стає ще одним покаранням за мобілізацію. Це неправильна конструкція.
Неправильна. Але якщо людина “світила” лише “мінімалочку”, а решту доходу з-під оподаткування виводила, то що було би правильним? Підказую: саме цю “мінімалочку” їй в армії й дати. Справедливо? Справедливо. А як же ж різке падіння доходу? Так покарання ж за ухилення.
> Ідея додаткового воєнного податку для високих доходів, великих статків або надприбутків
Щось на кшталт прогресивної ставки військового збору, як колись було з податком на доходи? Ідея цікава, але і тут є “але”. Бо ця прогресивна ставка діятиме лише на тих, хто не вдається до економічних злочинів чи шахраювання, а вони й так уже у несправедливому становищі відносно інших українців, які забезпечують 45 % тіньової економіки. Може, все простіше — просто для початку просто почати платити податки всім? Якщо в тіні 45 % економіки — це ж колосальний резерв! А збільшення тиску на тих, хто податки платить, і лишання всього як є для тих, хто не платить — це поглиблення несправедливості.
Як варіант, можна було би запровадити значно суворіше покарання для податкових схематозників, принаймні під час воєнного стану. Це було би справедливо, причому не по відношенню до держави, а по відношенню до тих громадян, які до схематозів не вдаються.
> А поруч — відповідальність за свідоме ухилення.
Отож.
І взагалі, українці дуже люблять поняття “справедливість”. Але проблема з цим поняттям в тому, що воно невизначене, і в кожного — своє, індивідуальне. Значно конкретнішим є поняття “верховенство права”, і воно загальне. Як щодо верховенства права, замість справедливості? Бо саме верховенство права і є тим механізмом, що призначений для забезпечення справедливості в державі, що склалася. Чи верховенство права, з урахуванням перебування 45 % економіки в тіні, українців лякає, вони хочуть якоїсь “справедливості”, але при цьому і стабільності для своєї злочинності?
фото 2 заблюрить забули?
Давайте пограемо в “угадайку”,я наводжу факти,а ви пишете де це було та коли.
-П”ятий рік важкой позиційной війни.
-Краіна проводить постійну та величезну мобілізацію серед бідних верств населення.
-Багато територіі краіни окуповано.
-У краіні інфляція,здорожання товарів,нестача чоловіків для роботи .
-Уряд втратив довіру усіх верств населення.
-Про найвищу ланку керівництва е докази співпраці з ворогом.
-Багато найвищих посадовців мають родичів у стані ворога,які не репресуються та не мають інших обмежень.
-Істотний вплив на перших осіб мають якийсь пройдисвіт,гадалка та іноземець.
-Усі керівники уряду мають величезні корупційні капітали.
-Зміна влади неможлива законим шляхом….
Хто скаже рік та краіну? А може ще й приведуть наслідки такой ситуаціі.
Даю підказку,наступний рік – 100 років тому ,прізвища Романов,Распутін та дві поспіль революціі.
Не завадить також пригадати й наслідки цих наслідків для населення, яке «розв’язало» проблему саме таким чином.
Доповню:
-3/4 фінансових і військових потреб країни покривають іноземні донатори, для яких країна навіть не стала союзницею, бо для цього треба було відмовитися від власної наскрізної корупції на всіх рівнях
-рівень тіньової економіки в країні приблизно в 4 рази вищий за рівень тіньової економіки в іноземних донаторів
-населення країни не підтримує вимоги іноземних донаторів з детінізації її економіки
-коли іноземні донатори намагаються протиснути детінізацію економіки країни через сумове обмеження механізму обходу податків шляхом дроблення бізнесу, населення збільшує на 22 % кількісний показних використання цього механізму, щоби дрібніше гранулювати це дроблення: https://youcontrol.market/blog/za-i-pivrichchia-2026-r-prypynen-fop-stalo-na-tretynu-menshe-nizh-rokom-ranishe/
І повторю питання: хто скаже рік та краіну? А може ще й приведуть наслідки такой ситуаціі.
Можливі наслідки, маю на увазі.
А як щодо корупції у країнах-донаторах? Ви думаєте,що її там немає? Серйозно? А от я впевнений,що “донатори” отримують чималенькі відкати від зевлади і більшою мірою на цьому,а також на страху перед московським монстром і тримається оця “благодійність”. Не дарма ж ці “рожеві поні” і захисники котиків і собачок крізь пальці дивляться на свавілля,яке витворяє зевлада зі своїми громадянами ,порушуючи усі можливі права людини,а також на зелену мегакорупцію,просто “вони в ділі”.
> А як щодо корупції у країнах-донаторах? Ви думаєте,що її там немає? Серйозно?
Ось порівняльна таблиця, подивіться уважно, де там Україна, і де — донатори (Німеччина, Данія, хто там топові): https://uk.wikipedia.org/wiki/Індекс_сприйняття_корупції#Оцінки_за_2025_рік
> А от я впевнений,що “донатори” отримують чималенькі відкати від зевлади і більшою мірою на цьому,
По собі судите?
> а також на страху перед московським монстром і тримається оця “благодійність”.
Звісно, ця «шара» зумовлена саме їхніми інтересами. І тим, що вони уважно читали Сунь Цзи. Інакше би цієї «шари» просто не було.
> Не дарма ж ці “рожеві поні” і захисники котиків і собачок крізь пальці дивляться на свавілля,яке витворяє зевлада зі своїми громадянами ,
Звісно, бо якщо адекватна влада і зміна суспільної угоди на відмову від корупції та запровадження верховенства права — не в інтересах самих українців, то з якого дива це взагалі має хвилювати їх? Вони знають, хто несе відповідальність за власну владу, в них це саме так. І українці можуть скільки завгодно накручувати одне одного своїм лицемірством, але їх це не торкає.
Невже ви з тих ,для кого Захід і досі “град сяючий на горі”? І це після Берлусконі,Саркозі,Меркель,Орбана,Бабіша, “острову Епштейна”,екзерцицій Трампа і його сімейки? А таблички з показниками рівня корупції можете засунути собі у карман, я ж теж кажу про захмарний рівень корупції зевлади і жодним чином цього не оспорюю, я лише стверджую,що ця корупція частина схеми відмивання грошей на війні, у якій активну участь беруть і західні еліти. А ваше прагнення за будь-яку ціну і за будь-якої нагоди обкидати багнюкою український народ вже всім тут відоме,не напружуйтесь.
Он як Вас зачепило… Що робити з табличками, на які багато хто в світі спирається, я сам собі вирішу, а Ви можете самі собі вирішити, що робити з власними фантазіями, на які лише й спираєтеся Ви.
А щодо українського народу, то мені би дуже хотілося, щоби більше його представників бралися за розум. От до їхнього розуму я іноді за нагоди й намагаюся достукася. Звісно, в деяких випадках, як у Вашому, це марно, але я вірю, що не всі українці такі, як Ви.
Дякую пане Готельєр , хоч бери весь текст на цитати … , фабрики – робочим , земля – селянам мабуть вже пройшли , далі що – громадянська війна і мір але вже не в Бресті чи навпаки ??
Шикарний допис. Розкладено по поличкам. Дано детальний аналіз, навіть – діагноз.
Показано результат, до якого слід прагнути. При тому показано, що саме такий стан уже був.
А потім читаю коментарі …
“Пацієнтам подобається хворіти – тут медицина безсила”.
І не бояться блаженні, що їх кінцевий результат резюмуватиме патологоанатом – історики повоєнні.
Питаю дозволу Автора – Можна я перенесу текст у свій щоденник (до слів “Наша праця за тиждень.” Звісно, з активним посиланням на оригінал)
> Шикарний допис. Розкладено по поличкам. Дано детальний аналіз, навіть – діагноз.
> Показано результат, до якого слід прагнути.
От тільки не показано, як:
> > І не питайте мене що робити. Я не влада. Питайте у влади, у тих, кого обрали українські мудрі виборці.
> А потім читаю коментарі …
> “Пацієнтам подобається хворіти – тут медицина безсила”.
І чим це відрізняється від процитованого вище зі статті?
Саме в дописі Готельєра і показано ЯК САМЕ.
Інше питання, що Ви не вірите в те, що ЦЕ робитиме Зе-влада, а тому СТАВИТЕ ІНШЕ ПО СУТІ питання:
Як змінити владу чи замінити владу, обійти владу, але зробити так, ЯК ОПИСАНО в дописі?
Ось на таке питання Автор і не відповідав.
А моє зауваження щодо коментаторів з іншого приводу – про розмазування контурів проблеми: а справедливість відносна, а корупція присутня у всіх країнах, а чому Захід не впливає на наше зе, а навіщо весь народ багнюкою обкидати, а мобідізація при капіталімі і є така, а ось при сталіні … ДЕ ТУТ рецепт ЯК???? Вкажіть, бо я не бачу – саме патякання про революцію в РІ, про часи сраліна та про небезпеку громадянської війни
А в коментарях, між іншим, є і варіанти, як. Але такі варіанти критичну масу українців не влаштовують. Не такою ціною.
> І не бояться блаженні, що їх кінцевий результат резюмуватиме патологоанатом – історики повоєнні.
Так отож.
Даю дозвіл на всі мої тексти, які були до цього і будуть після.
Переносте і поширюйте будь-куди.
++
Згоден з кожним словом у статті, що буває не завжди, но тут без контрверсій. Діагностика проведена і маємо доволі точний діагноз.
Ті хто закидають: “ой, не запропоновано вирішення” – ви самі не розумієте що закидаєте. Той хто сьогодні зможе запропонувати якісне продумане рішення, це вже безумовно талановита та високоосвічена людина з великим позитивним досвідом управління. Той хто це зможе реалізувати, виграє війну, стане президентом, для початку України… Чи є такі люди? Повинні бути, але чи зможуть вони подолати “зелений бар’єр” я не впевнений.