Є простий спосіб перевірити дієздатність будь-якої системи правосуддя: подивитися не на кількість ухвалених законів, проведених розслідувань чи виголошених заяв, а на те, що зрештою сталося зі злочинцем. Особливо якщо йдеться не про побутовий злочин, а про державний тероризм, коли за виконавцем стоять спецслужба, генерали, політичне керівництво і вся потуга держави.
Я приведу три приклади правосуддя.
- Локербі: коли за 270 смертей відповідає майже ніхто.
21 грудня 1988 року Boeing 747 авіакомпанії Pan Am, який виконував рейс 103 із Лондона до Нью-Йорка, вибухнув над шотландським містечком Локербі. Загинули всі 259 людей на борту, а уламки літака вбили ще одинадцятьох мешканців міста. Загалом — 270 загиблих.
Розслідування привело до Лівії. Після років міжнародного тиску та санкцій Муаммар Каддафі погодився передати двох підозрюваних співробітників лівійської розвідки. Одного з них виправдали, другого — Абдельбасета аль-Меграхі — у 2001 році засудили до довічного ув’язнення. У 2009 році його звільнили з гуманітарних міркувань через онкологічне захворювання. Він повернувся до Лівії і помер там у 2012 році.
Лівія зрештою погодилася взяти на себе відповідальність за дії своїх посадовців і виплатила родинам загиблих мільярдні компенсації. Тобто формально міжнародна система продемонструвала свою ефективність: було проведено грандіозне розслідування, організовано суд, винесено вирок, держава погодилася на компенсації.
Але мене цікавить не формальна, а фактична сторона цієї історії. Державна спецслужба організовує операцію, внаслідок якої гинуть 270 цивільних людей, а реальне кримінальне покарання отримує один чоловік. Тоді виникає закономірне питання: а де решта?
Теракти такого масштабу не організовуються одноосібно. Співробітник розвідки не може самостійно вирішити підірвати пасажирський Boeing, знайти вибухівку, організувати логістику, отримати документи, фінансування та оперативне прикриття. За такою операцією завжди стоїть структура. За структурою — керівництво. За керівництвом спецслужби — політична влада, яка або віддає наказ, або створює систему, в якій подібні накази є можливими.
Тому мене мало переконує аргумент про те, що конкретну провину конкретної людини не вдалося довести відповідно до чинних процедур. Якщо чинні процедури систематично дозволяють керівникам державної терористичної машини уникати персональної відповідальності, проблема вже не лише у злочинцях. Проблема в самій конструкції правосуддя.
Закони створюють люди. Якщо закон не відповідає реальності, його змінюють. Якщо юридична система дозволяє покарати того, хто поклав бомбу у валізу, але практично не здатна дотягнутися до того, хто наказав цю бомбу туди покласти, така система потребує не самозаспокоєння, а ремонту.
- MH17. Злочинці, яких ніхто не може посадити і недоторкані генерали.
17 липня 2014 року над окупованою частиною Донецької області був збитий Boeing 777 Malaysia Airlines, що виконував рейс MH17 з Амстердама до Куала-Лумпура. Загинули всі 298 людей на борту.
Міжнародне розслідування встановило, що літак був уражений ракетою із зенітно-ракетного комплексу «Бук», доставленого з території московії. Слідство пов’язало цей комплекс із 53-ю зенітно-ракетною бригадою російських збройних сил. Московія заблокувала в РБ ООН створення міжнародного трибуналу, після чого судовий процес відбувся в Нідерландах.
У листопаді 2022 року суд визнав Ігоря Гіркіна, Сергія Дубінського та Леоніда Харченка винними і заочно засудив їх до довічного ув’язнення. Це величезна робота слідчих, прокурорів, експертів і суддів, яку не можна знецінювати.
І знов повна тиша про тих, хто віддавав накази.
Але після всіх юридичних формулювань залишається одне просте питання: хто з них відбуває це довічне ув’язнення за MH17?
Ось тут починається проблема, про яку Захід не дуже любить говорити. Він створив надзвичайно ефективну машину встановлення істини, але зовсім не зробив систему примусу.
Для правника заочний довічний вирок має величезне значення. Для потенційного злочинця значно важливіше інше: чи сидить засуджений у камері? Якщо ні, він робить свій висновок.
Це фундаментальна проблема будь-якої системи стримування. Значення має не суворість покарання, написана на папері, а його невідворотність. Загроза довічного ув’язнення мало лякає людину, яка переконана, що до в’язниці вона ніколи не потрапить.
- Мюнхен: зовсім інше розуміння державної відповідальності.
5 вересня 1972 року члени палестинської організації «Чорний вересень» напали на ізраїльську делегацію під час Олімпійських ігор у Мюнхені. Двох ізраїльтян убили одразу, дев’ятьох узяли в заручники. Невдала операція німецької поліції завершилася загибеллю всіх заручників. Загалом Ізраїль втратив одинадцять членів своєї олімпійської збірної.
Троє нападників вижили і були затримані німецькою владою. Однак уже за кілька тижнів їх звільнили після захоплення пасажирського літака Lufthansa.
Після Мюнхена ізраїльські спецслужби розпочали багаторічну кампанію проти людей, яких Ізраїль вважав причетними до організації та підтримки теракту. Всі, хто був причетний до організації, планування і проведення теракту булі знищені. Всі!
Під час цієї кампанії були й тяжкі помилки, найвідомішою з яких стало вбивство невинної людини в норвезькому Ліллегаммері.
Тому я зовсім не пропоную перетворювати позасудові ліквідації на універсальний рецепт міжнародної політики. Держава, яка отримує необмежене право вбивати будь-кого, кого вона сама оголосила ворогом, дуже швидко перестає відрізнятися від тих режимів, проти яких бореться.
Але в ізраїльському підході було дещо принципово важливе, чого дедалі менше залишається в західній політичній культурі: розуміння, що держава зобов’язана пам’ятати злочин і карати всіх злочинців. Всіх!
Кордон не повинен автоматично дарувати терористові безпеку. Минулі роки не повинні обнуляти відповідальність. Зміна уряду не повинна означати, що попередній злочин уже нікого не цікавить. Людина, яка бере участь у державному тероризмі, повинна жити з усвідомленням, що за ним йде полювання і ніхто його не захистить!
Саме це і є справжнє стримування.
І якщо відкинути юридичну казуїстику та подивитися на кінцевий результат, виникає вкрай незручне питання: чи можна назвати правосуддя ефективним, якщо воно встановило винного, винесло вирок, написало тисячі сторінок судових рішень, але злочинець так і не поніс реального покарання?
Можна скільки завгодно говорити про гуманізм, верховенство права, міжнародні процедури та непорушність юридичних принципів. Усе це справді є фундаментом цивілізованого суспільства. Але існує межа, за якою захист процедури починає підміняти собою захист справедливості. Якщо держава не здатна покарати людей, які вбивають її громадян, процедура стає дедалі бездоганнішою, а злочинці — дедалі нахабнішими.
Саме тут я бачу одну з головних концептуальних слабкостей сучасного Заходу.
Західний політичний клас протягом кількох десятиліть жив усередині дуже комфортної інтелектуальної конструкції. Він переконав себе, що велика історична боротьба фактично завершилася, а решта людства рано чи пізно піде тим самим шляхом.
Передбачалося, що економічна інтеграція зробить війни невигідними, міжнародні інституції поступово замінять силову політику, а авторитарні держави в міру зростання добробуту неминуче лібералізуються. Якщо диктатора включити у світову торгівлю, дати його елітам можливість зберігати гроші в Лондоні, купувати нерухомість у Парижі, навчати дітей у західних університетах і заробляти на співпраці з демократичними країнами, він начебто поступово стане передбачуваним партнером.
Це була не просто помилка. Це був інфантильний перенос власної системи цінностей на людей, які цієї системи цінностей ніколи не поділяли.
Захід десятиліттями пояснював автократам, що їхня поведінка їм невигідна, замість того щоб нарешті зрозуміти: вони користуються іншою бухгалтерією.
Оце і є політичний інфантилізм — нездатність визнати існування людей, з якими неможливо домовитися на твоїх умовах не тому, що ти недостатньо добре пояснив, а тому, що вони хочуть зовсім іншого.
Хуйлу не потрібно пояснювати, що ракета, яка влучає в житловий будинок, убиває цивільних. Московському генералу не потрібно пояснювати, що удар по енергетичній інфраструктурі взимку завдає страждань населенню. Співробітникові спецслужби не треба читати лекцію про небезпеку бойової отруйної речовини в європейському місті.
Вони не помиляються. Вони не перебувають у полоні непорозуміння. Вони роблять це свідомо.
І коли у відповідь на свідоме застосування сили Захід знову пропонує черговий раунд діалогу, противник може побачити в цьому не цивілізованість, а страх.
У цьому полягає величезна психологічна перевага автократії. Вона готова допустити конфлікт, тоді як демократія дедалі частіше готова на значні поступки лише для того, щоб конфлікту уникнути. А сторона, яка найбільше боїться виходу переговорів за межі переговорів, завжди перебуває у слабшій позиції.
У 2018 році московські оперативники прибули до Великої Британії і застосували там нервово-паралітичну речовину «Новічок» проти Сергія Скрипаля. Згодом від контакту з речовиною загинула британська громадянка Дон Стерджесс, яка не мала жодного стосунку ні до розвідки, ні до московії, ні до Скрипаля.
Треба усвідомити масштаб того, що відбулося. Іноземна спецслужба привезла бойову отруйну речовину на територію ядерної держави, постійного члена РБ ООН і однієї з найпотужніших розвідувальних держав світу. Це була не просто спроба вбивства конкретної людини. Це була демонстрація ставлення до британського суверенітету. І чим відповіла Британія?
Особливо дивним мені здається аргумент: «Ми не можемо цього зробити, тому що закон не дозволяє».
Закони не падають із неба. Їх пишуть парламенти. Якщо демократична держава бачить, що існуюче законодавство було створене для іншої епохи і не дозволяє ефективно протидіяти державному тероризму, диверсіям та транснаціональним операціям спецслужб, парламент зобов’язаний створити сучасні правові механізми.
Звичайно, такі механізми мають бути обмежені доказами, судами, парламентським контролем і відповідальністю держави за помилки. Саме це відрізняє демократію від свавілля.
Але неможливо вічно прикривати бездіяльність словами «верховенство права». Верховенство права передбачає не тільки обмеження держави, а й здатність держави забезпечити виконання закону. Якщо злочинець знає, що рішення суду ніколи не буде виконано, закон поступово перетворюється для нього на літературний жанр.
Право без механізму примусу існує лише настільки, наскільки противник добровільно погоджується його поважати.
А державні терористи добровільно не погодяться.
Мабуть, найпоказовішою рисою сучасної західної політики є постійний страх «спровокувати ескалацію». Майже кожне серйозне рішення спочатку оцінюється не з погляду того, чи здатне воно зупинити агресора, а з погляду того, чи не розсердить воно агресора занадто сильно.
Так стратегія уникнення ескалації сама стає механізмом ескалації. Упирі навіть стратегію таку придумали – «деескалація через ескалацію», що означає піднімати ставки ескалації до тих пір, поки Захід не обісреться, і не прийме умов упирів, і тоді стає деескалація. І ми прям зараз бачимо роботу цієї стратегії.
Противник не зупиняється, тому що його не зупинили. Він іде далі, тому що попередній крок виявився прийнятним за ціною.
Окремою формою інфантилізму стала майже магічна віра в економічні санкції.
Санкції справді можуть завдавати величезної шкоди, обмежувати технологічний розвиток, ускладнювати фінансування війни і збільшувати ціну агресії. Проблема починається тоді, коли санкції перестають бути одним із засобів політики і стають психологічною заміною самої політики.
Світ уже не той, яким він був тридцять років тому. Великі автократії мають власні ринки, ресурси та промисловість. Вони торгують між собою, допомагають одна одній обходити обмеження і створюють альтернативні фінансові та логістичні механізми. Глобальна економіка дала диктатурам не лише залежність від Заходу, а й нові можливості для взаємної підтримки.
Тому санкції треба оцінювати так само, як будь-який інший інструмент: за результатом. Якщо вони змінюють поведінку — вони працюють. Якщо вони лише підвищують ціну агресії, але не зупиняють її, треба чесно визнати межі цього інструменту і застосовувати інші.
Безкінечно ухвалювати нові пакети санкцій лише тому, що жорсткіші рішення політично страшніші, — це не стратегія. Це спосіб переконувати себе, що ти щось робиш.
Захід не слабкий. Він боїться бути сильним. І саме це, на мою думку, є суттю проблеми.
У західних демократій достатньо економічної, технологічної, військової та розвідувальної потуги, щоб захищати себе. Проблема не в нестачі ресурсів, а в психологічній готовності ними користуватися.
У цьому сенсі частина сучасного західного політичного класу справді інфантильна. Вона хоче отримати безпеку без ризику, перемогу без конфронтації, стримування без погрози, армію без війни, санкції без економічних втрат для себе і світовий порядок без необхідності цей порядок силою захищати.
Такого набору не існує. За безпеку завжди хтось платить. Якщо сьогодні за неї не хоче платити держава, завтра за неї платять її громадяни.
Для мене головний урок цих історій полягає не в тому, що потрібно відмовитися від судів на користь спецоперацій. Це було б примітивним і небезпечним висновком.
Урок інший: держава повинна створити таку систему відповідальності, за якої організатор державного тероризму не може розраховувати на те, що час, кордон, посада або захист диктатури автоматично зроблять його недоторканним.
І покарання має бути швидким. Немає сенсу в покаранні через 20 років. Злочин має бути покараний в проміжок часу, поки сам злочин не забувся. 80% населення планети і так мають пам’ять рибки гуппі.
Покарання може бути різним. Людина може втратити активи, кар’єру, свободу пересування, державну посаду, свободу, життя. Форми можуть бути різними залежно від закону, доказів і обставин.
Але одна річ повинна залишатися незмінною: відповідальність має бути невідворотною.
Бо безкарність має дуже конкретний політичний наслідок. Вона навчає.
Коли один диктатор бачить, що інший пережив агресію, теракт чи політичне вбивство і залишився при владі, він робить висновки. Коли офіцер спецслужби бачить, що його попередник після операції спокійно повернувся додому і отримав підвищення, він робить висновки. Коли держава бачить, що Захід більше боїться власної відповіді, ніж вона — західного покарання, вона теж робить висновки.
І ці висновки дуже прості: можна!
Тому безкарність не є відсутністю політики. Безкарність сама є політикою — тільки політикою, яку формує противник.
Я не думаю, що західна цивілізація слабка. Навпаки, вона залишається одним із найпотужніших політичних, економічних і технологічних утворень в історії людства. Але цивілізаційна сила і політична воля — не одне й те саме.
Можна мати найкращі університети, величезні економіки, авіаносці, супутники, розвідку і ядерну зброю, але програвати значно слабшому противникові, якщо він готовий ризикувати, а ти — ні. Війна в Затоці сьогодні – чудовий приклад моральної, політичної і розумової деградації США.
Можна мати бездоганне право, але поступово втрачати світ, у якому це право щось означає.
Можна бути гуманістом настільки довго, що зрештою гуманізм почне оплачуватися життями тих, кого ти не наважився захистити.
Доросла політика починається з неприємного визнання: у світі існує зло, яке не можна перевиховати торговельною угодою, інтегрувати в міжнародні інституції або переконати черговою дипломатичною місією.
Іноді його можна тільки зупинити.
Причому зупинити так, щоб наступний диктатор, генерал чи офіцер спецслужби, перш ніж віддати наказ, поставив собі дуже просте питання: що станеться особисто зі мною?
Якщо відповідь буде «нічого», він віддасть наказ.
Якщо відповідь буде «мене шукатимуть стільки, скільки буде потрібно; мої гроші, посада, кордони і держава-покровитель не гарантують мені безпеки; мої рідні можуть загинути», — можливо, він замислиться.
Саме на цьому стоїть будь-яке стримування.
Не на добрих намірах і не на красі міжнародного права, а на впевненості потенційного злочинця, що за певною межею на нього чекає неприйнятна ціна.
Сучасний Захід цю впевненість значною мірою втратив. Гірше того — він допоміг втратити її своїм ворогам.
І якщо західні демократії не повернуть собі здатність не тільки проголошувати правила, а й примушувати до їх виконання, нахабство світових упирів буде лише зростати.
Тому що вони вже зрозуміли головне: Захід має силу, але боїться нею користуватися.
А хижак ніколи не поважає силу, якою не готові скористатися.
Президент Зеленський – вирок Україні.
Ваш Готельєр – бандерівець
/// Це була не просто помилка. Це був…
Класичний випадок, коли велика, складна система (міжнародне правосуддя та безпекова архітектура Заходу) намагається мінімізувати поточні витрати енергії, але в результаті отримує колосальний ріст ентропії (хаосу) – термодинаміку ще пока не відмінили.
Система обирає безлад, бо не хоче (або не може) витрачати енергію на порядок. Але тут системи потрапляють у пастку: Намагаючись зекономити енергію сьогодні і дозволяючи рости ентропії, система зрештою приходить до катастрофічного хаосу (колапсу), де для відновлення або просто виживання їй знадобиться в сотні разів більше енергії, ніж було потрібно для підтримки порядку.
Та й Вільям із Оккама був правий відносно злочинців : “Вони роблять це свідомо, тому що можуть, і тому що знають, що їм за це нічого не буде.”
“Теракти такого масштабу не організовуються одноосібно. Співробітник розвідки не може самостійно вирішити підірвати пасажирський Boeing, знайти вибухівку, організувати логістику, отримати документи, фінансування та оперативне прикриття. За такою операцією завжди стоїть структура. “- вибухівка, яку використали для цієї операції, пластид. Його виробляє Пардубицький хімкомбінат, тоді -ЧССР. Кому попало пластид не продавали. Так що тут однією Лівією справа не обмежується. Хтось “зверху” попросив про цю продажу.
“Міжнародне розслідування встановило, що літак був уражений ракетою із зенітно-ракетного комплексу «Бук», доставленого з території московії. Слідство пов’язало цей комплекс із 53-ю зенітно-ракетною бригадою російських збройних сил.”-ще б пак! Екіпаж з 18 чоловік взяв бойову машину “Бук-1М” і поїхали в СПЧ на територію іншої держави. Вам не смішно?!
“Світ уже не той, яким він був тридцять років тому. Великі автократії мають власні ринки, ресурси та промисловість. Вони торгують між собою, допомагають одна одній обходити обмеження і створюють альтернативні фінансові та логістичні механізми. “- вперше торгову блокаду спробували організувати третьому рейху після його нападу на Польщу. Всі порти Німеччини на Північному морі були заблоковані. Ну і що?! Совдепія забезпечила постачання всього необхідного. Так що цей метод показав свою непридатність ще тоді.
“Можна мати найкращі університети, величезні економіки, авіаносці, супутники, розвідку і ядерну зброю, але програвати значно слабшому противникові, якщо він готовий ризикувати, а ти — ні. Війна в Затоці сьогодні – чудовий приклад моральної, політичної і розумової деградації США.”-це почалося раніше. Згадайте “в’єтнамську” війну, яку Захід програв завдяки лівакам. Та й зараз ситуація не краща. Цілий ряд західних держав не можуть доукомплектувати свої армії навіть за розкладом мирного часу. Куди їм там воювати?!
Эмоциональная статья понятна, посыл понятен. Но выводы в корне неверны.
“Запад”, “демократия”, whatever не только имеют силу, но и пользуются ей направо и налево. Где надо и где не надо. “Тегеран за 3 дня” тому яркий пример. Точно так же, как и всякие разные диктаторы, абсолютно никаких отличий. Если надо объяснить, зачем мы бомбим какую-нибудь никому не известную страну, то всегда можно скормить охлосу “борьбу за демократию и права человека”. Хотя на самом деле там совершенно приземленные интересы типа нефти, бриллиантов и прочих резкоземельных металлов. Впрочем диктаторы тоже вещают про “террористические режимы” и защиту прав “узкоязычных”.
Если коротко то право сильного работает независимо от государственного строя. И побомбить заведомо слабого противника дело святое. Совсем другое дело когда противник тебе может нанести неприемлемый ущерб. И вот тут главное отличие – для демократий неприемлемый ущерб совершенно не такой как для диктаторов. Когда руководители считают, что противник слаб и не может нанести неприемлемый ущерб, они начинают бомбить. Временами возможности противника оцениваются неверно и получается “Киев за 3 дня” или “Тегеран за 3 дня”. А вот когда в твоем крупном городе может сработать ядерное устройство – тогда как раз и происходит “главное недопустить эскалации”.
Ну и да, можно еще вспомнить основные положения мировой политики. Как то “суверенитет” – любой самый кровожадный бармалей может делать что угодно на подвластной ему территории. Любое “наказание” происходит исключительно посредством войны. Или “право сильного” – все взаимоотношения, все договора строятся исключительно на выгоде обоих сторон и соотвественно возможных потерях в случае их нарушения. Если при нарушении потери меньше выгод – можно нарушать. А так же “каждый за себя”. Никакая демократия или кто бы там ни был не обязан защищать всех обиженных. Никому нет никакого дела, если сильный игрок сожрет слабого. Если бы “Киев за 3 дня” таки сработал, то никто бы особенно не не возражал. А вот полномасштабная война в центре Европы с опасностью перерастания в ядерную никому не нужна. И никто не поддерживает Украину, или там Тайвань, или кого еще только потому что нужно защитить демократию. Поддерживают потому, то есть реальный интерес поддерживать. Как только этот интерес пропадет или издержки превысят интерес – поддержка тут же закончится.
Кстати, некоторое время назад были такие мысли как “ядерного оружия можно не бояться, американская ПРО собьет все ракеты”. Мнение ни у кого не поменялось?
Збивання ракет, особливо ядерних, не є способом захисту. Це навіть стосовно “простої балістики” вже зрозумілим стало.
У випадку ядерної загрози способом захисту є нищівний удар у відповідь.
Відтак, через недоговороздатність Трампа, думка змінились і давно – за удар по Європі відповідь прилетить з Франції та Об’єднаного Королівства.
Оскільки “скаженого івана” РіФейк лише грає, а здихати кремлядь не поспішає – навпаки – до 150 літ збирається дожити, то європеський захист має час на розвиток. І розвивається.
“вже зрозумілим стало”
СТАЛО
“У випадку ядерної загрози способом захисту є нищівний удар у відповідь.”
А вот тут как раз и работает разница в понимании неприемлемого ущерба.
“стало” бачим, “навіть” – ні
“А какая разница?”(с)
Тим більше, що тактичні ядерні пристрої цілком вписуються у вантажопідйомність летючих «мопедів», які можуть стартувати хоч би й з морських контейнерів на контейнеровозах за 12+ морських миль від берега, а неможливість 100-відсоткової ППО від них навіть українцям пояснювати не треба.
> “Тегеран за 3 дня” тому яркий пример. Точно так же, как и всякие разные диктаторы, абсолютно никаких отличий.
Понад те, кацапи в Солсбері якраз і приводили в дію вирок своєї системи правосуддя — точно так само, як і Ізраїль в Ліллегаммері та інших місцях. То що ж це виходить, дії кацапів у Солсбері були такими, які ми вважаємо правильними, а Велика Британія повинна була взагалі втертися й стулити пельку?
> Ну и да, можно еще вспомнить основные положения мировой политики. Как то “суверенитет” – любой самый кровожадный бармалей может делать что угодно на подвластной ему территории.
Отож. А не подобається, що він там у себе коїть, — не торгуй з ним, і заборони йому мати активи на своїй суверенній території. Це, власне, і є санкції, які застосовують до тих, до кого твоя правова система не має можливості дотягнутися через суверенітет.
> никто не поддерживает Украину, или там Тайвань, или кого еще только потому что нужно защитить демократию. Поддерживают потому, то есть реальный интерес поддерживать.
Однозначно.
> Как только этот интерес пропадет или издержки превысят интерес – поддержка тут же закончится.
Теж однозначно. Але чимало українців досі ще не вихаркали лицемірне комуняцьке лівацтво, й старанно роблять вигляд, що нам хтось винен «за поняттями». Лівацькі «поняття» дійсно існують і всередині тих країн, які нам зараз донатять, але вони діють не за, а проти нас.
“А не подобається, що він там у себе коїть, — не торгуй з ним, і заборони йому мати активи на своїй суверенній території.”
А навіщо? Це зовсім не наша справа що він там собі коїть. Згідно з міжнародним правом. Єдине питання – вигідно чи не вигідно. З усіх боків.
Дійсно, а навіщо? Ну, може, власних ліваків заспокоїти. Якщо вони достатньо своїх представників до влади обрали.
Вирішення питань внутрішньої політики (файли Епштейна наприклад) – це теж інтерес, який має свою ціну.
Ну, з файлами Епштейна ще є питання відповідності власним цінностям.
Якщо це так, то чому б це не формалізувати?
Відкрито оприлюднити, що ми надалі будемо діяти з позицій вигоди, а не цінностей.
Так зараз Трумп робить, але частково, якось сором’язливо.
От і подивимось, що буде далі.
За паржать не обіцяю, але буде дуже цікаво.
І не тільки нам, тут, в Україні.
А і по всьому світу.
Тому я й висловив думку «не подобається — не май з ним справ». Бо нав’язувати комусь свої цінності на його суверенній території… А хто дав нам на це право? І на підставі чого ми вирішили, що наші цінності — правильніші? Чим ми відрізнятимемося від комуняк совка, які ставили собі за мету нав’язати свої «дуже цінні й дуже справедливі» цінності всім на Землі?
Ну і, щоби вимагати від когось дотримання ним його цінностей щодо себе, треба самому відповідати його цінностям. А Україна в цьому питанні діє з позиції «ви щодо нас своїх цінностей дотримуйтесь, а ми в себе ваших цінностей дотримуватися не збираємося». Намагається лицемірно скористатися цінностями інших. Це і є дія з позиції не цінностей, а вигоди.
Все давно сформулировано до нас. Если кто-то что-то пропустил – это его проблема.
Ну вот например:
“We have no lasting friends, no lasting enemies, only lasting interests.”
Якщо хочеш перемогти терориста, маєш бути готовим пролити його кров, кров його друзів та рідних. Багато скажуть родина рафіка невіновна. А от і ні. Якщо терорист вільно спілкується з родичами та друзями, які не доносять про його наміри, то вони винуваті. Якщо у кодлі всі вільно спілкуються та переміщаються, то це одна шайка, яка підлягає знищенню, на крайній випадок депортація додому нах. І не треба лити сльози за паршивим кодлом. Якщо дикі абізяни, кацапи у тому числі не можуть жити згідно загальноприйнятих норм, то краще їм взагалі не жити. По Європі вже стало ясно щодо мігрантів-посади свиню за стіл, то вона і ноги на стіл. А таке треба карати з надзвичайною жорстокістю, збільшуючи термін ув’язнення та позбавлення всіх преференцій, громадянства та захисту. Хочеш жити, як у себе дома, то оно двері і нах.
> По Європі вже стало ясно щодо мігрантів-посади свиню за стіл, то вона і ноги на стіл.
Це, мабуть, хибне узагальнення. Підозрюю, що більшість інтегруються в цілому успішно, особливо у другому поколінні. Ну а статистичні викиди будуть завжди.
Але, менше з тим, депортують уже не лише за кримінальні злочини, а й за порушення режиму перебування, наприклад: https://www.dw.com/uk/deportacia-afganciv-z-nimeccini-visilaut-ne-lise-zlocinciv/a-78128579
А як у нас із «ждунамі»? Когось депортують? Може, навіть кров чиюсь проливають, їхніх друзів і рідних? Чи «ето друґоє»?
Не згоден. Статистичний викид це 3%, все інше порушення загальноприйнятих норм. Тому всіх причасних нах. Щодо ждунів: після ГОлодомору 32-33 рр. в Україну було завезено дуже багато кацапівґ. які і є становим хребтом ждунів.
> Не згоден. Статистичний викид це 3%, все інше порушення загальноприйнятих норм. Тому всіх причасних нах.
А ви маєте в розпорядженні цифру не 3 %? І пам’ятайте, що слід враховувати статево-віково-сімейно-майновий розподіл: якщо мігранти з Близького Сходу та Північної Африки — переважно неодружені молоді бідні чоловіки, то й порівнювати злочинність серед них слід із злочинністю серед неодружених молодих бідних чоловіків. Слід зважувати розподіл злочинності по відповідних когортах. І як би не виявилося, що «нах» відправляти треба не мігрантів, а своїх. На перевиховання, якщо хочете.
> Щодо ждунів: після ГОлодомору 32-33 рр. в Україну було завезено дуже багато кацапівґ. які і є становим хребтом ждунів.
Я за це й кажу. За Вашою логікою, їх треба «нах». Є цей «нах»? Чи є лише зарозуміле повчання для Європи? Ми її навчимо, в чому її помилки, і що їй слід робити, так?
P.S. А якщо мігрант[к]и з України — це переважно самотні жінки з дітьми — то, відповідно, злочинність серед них слід порівнювати зі злочинністю серед самотніх жінок з дітьми. Й економічні злочини враховувати також, як-от не показування доходів в Україні, наприклад, від здавання в оренду житла в Україні, і, відповідно, неправомірне отримання матеріальної допомоги з грошей платників податків у ЄС. Як думаєте, цікава картинка може вийти? Але — ми повчаємо європейців…
Дуже гарна стаття, дякую Пане Готельєре. Погоджуюсь на 100%
У підручник.
Дякую.
Готельєр: СЕР 16, 2026
@ Захід не слабкий. Він боїться бути сильним. І саме це, на мою думку, є суттю проблеми.
У західних демократій достатньо економічної, технологічної, військової та розвідувальної потуги, щоб захищати себе. Проблема не в нестачі ресурсів, а в психологічній готовності ними користуватися. @
Цей абзаць – є квінтесенцієй Вашої дуже влучної статті, пане Готельєре! Згодна з Вами повністю.
Дякую нашим шановним колегам за дуже цікаве доповнення до статті – це їх коментари. Одразу видно, що тут зібралася доволі інтелектуальна публіка.
Шановний пане Готельєре! Дякую Вам за таку корисну і важку працю Волонтера. Бережить себе і підопічний Вам колектив наших військових-Героїв-Захисників.
Слава ЗСУ! Героям Слава!
Швидка смерть ворогам!
alex : 16 Серпня, 2026 о 10:41 am
@ По Європі вже стало ясно щодо мігрантів-посади свиню за стіл, то вона і ноги на стіл. А таке треба карати з надзвичайною жорстокістю, збільшуючи термін ув’язнення та позбавлення всіх преференцій, громадянства та захисту. @
Згодна з Вами, пане alex, на 100%! Цю тенденцію треба жорстко ламати і припиняти.
Ось як попадають ці мігранти (дикуни ) до Європи: https://www.facebook.com/100034589199581/videos/pcb.1816671762829113/895267829835567?__cft__%5B0%5D=AZZKDLYKn_WHa_BedUSHTIMG9GmI-Jgg7vnTHiMO7EtLhtLD8HUc-1d2djTL5k3PNiQ00_dC0eSOUQl2M-Q9xWG21o-GCh6E3Sa0QAqyUYg_bOKJ2RwYtt4TcAGIShfVBPzI5QLXKMmP4_LlbtasD3n7hXXoSQXgjgSETMMniaEydQKzozJmfqquXV3iNhPrpIjTrfPYMg6VB5Ct9CmqHNuS&__tn__=*b3H-R
Вважають, що їм допомогли це зробити і для цього даже надали транспорт для їх перекидання до Іспанії. Стирчать вуха ізраїлю. Через те, що Іспанія визнала в ООН землі Палестини. Та й взагалі, у євреїв давно люта ненависть до королеви Ізабелли іспанської і Іспанії загалом. Ще з давних давен. А юдеї нікому і нічого не пробачають.
Історичний факт: ” Испанское королевская чета король Фердинанд и королева Изабелла 14 марта 1492-го издала указ, чтобы все евреи или покинули страну в течение 3 месяцев или крестились”.
“Єслі в кранє нєт вади…” — це таке антисемітське “лезо Оккама”. А на те, хто поставив собі за мету швидко розвалити ЄС та НАТО зсередини (а питання закриття внутрішніх кордонів з Іспанією посстало миттєво) ми уваги не звертаємо, так, пані Наталю?
“Бо безкарність має дуже конкретний політичний наслідок. Вона навчає.” – з цим висновком можна лише погодитись, додавши, що безкарність роз’їдає державу також з середини.
> безкарність роз’їдає державу також з середини.
І, здавалося би, подолання безкарності всередині власної держави — мета набагато досяжніша, ніж подолання безкарності по інший бік суверенних кордонів…
Це не до пана Готельєра, а до багатьох інших українців, які можуть радісно вхопитися за висловлену ним у цій статті думку. Від Луки 6:41-42: https://www.bible.com/uk/bible/186/LUK.6.41-42.UBIO
Безкарність ( у політиці) нікого ніколи не “навчає”.
Безкарність виявляє недемократичні системи, бо головний принцип демократії – це є відповідальність за свої дії/бездіяльність.
Але не треба забувати, що демократія – як умова свободи для виявлення волі – необхідне лише максимум для 20% громадян і не вони визначають процес і будують держави. Іншим 80% нести відповідальність як громадян – до самої лампади, їх і так “добре годують”.
До слова, “навчання” – це власна ініціатива, а тут доречніше “дресирування” на рівні рефлексів – примусова дія.
Olexa : 17 Серпня, 2026 о 6:13 am
@ “Єслі в кранє нєт вади…” — це таке антисемітське “лезо Оккама”. А на те, хто поставив собі за мету швидко розвалити ЄС та НАТО зсередини (а питання закриття внутрішніх кордонів з Іспанією посстало миттєво) ми уваги не звертаємо….? @
Мені дуже сумно, пане Olexa, що після всіх грандіозних жахливих подій, які відбулися в нашій країні, під керівництвом людей однієї національності, які мають пашпорти інших держав: США (ахламонія), Росії (зе, умеров), ізраїлю (кало-мойша, зе, дерьмак) , і які навмисне вкинули нашу країну в хаос, безвладдя та кривосуддя, обікрали українців і наших донорів-союзників на трильйони гривень, Ви і досі їх захищаєте. А цю приказку “про воду” вигадали знов таки євреї, щоб нею відбиватися від більш серйозних злочинів.
\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\
А хто керує ЗАсрашей? Невже ж Ви думаєте, що це клони трупіна? До того їх вже 6 штук зробили. І Ви цього не помічаєте? Насправді єрефією керують справжні її господарі, які ховаються за спиною у цієї ляльки. Це ротенберги, абрамовичі, дерипаски, ковальчуки та інш. Їх національність всім відома.
А хто в нас “керує” країною, вірніше так бездарно займає ось уже 7,5 років чуже місце – це зе-чмо, а також його поплічники по злочинах – дерьмак, чорнишів (після його керівництва в “Нафтогазі” він пішов у “мінуса” $20 млрд, при Порошенку/Кобалеві був прибуток в $21 млрд; потім на ці гроші були побудовані в Кончі-Заспі 4 багатоповерхові палаци – паркан висотою 6,5м! для нашої злочинної влади), умєров, ахламонія, резніков (льоха – золоте яйце), шефір/шифер, данілов/штилєрман, кубраков і інші. Деякі вкрали мільярди доларів і звалили до ізраїлю. Це міндичи-шміндичи, цукермани і інш.
Невже ж Вам досі не зрозуміло, що зе-чмо це креатура кремля? Можливо, Ви не чули нічого про Оманські домовленості, які були підписані зе-торчком у присутності представника фсб патрушева? Як і годиться, договор з дияволом був скріплений кров’ю: це коли був збитий наш літак українських авіаліній в Ірані, загибло більше 100 осіб. І компенсації вони нам досі не виплатили, бо збивали не вони, а рашисти. І зе-бідоносець чудово про це знає, тому і не вимагає компенсації. Да, чесно кажучи, йому на все наплювати, тільки б не вичерпувався грошовий потік у його бездонні кишені. Коли вони нарешті нажерутися??!!!
Резюме: Таким чином, швидко розвалити ЄС та НАТО зсередини – це мета мацковських євреїв, а знищити Україну і українців – це мета українських євреїв за згодою з мацковською мішпухой, щоб сюда переселіти всіх євреїв з ізраїля. Про це постійно каже берл лазар – головний раввін московії.
\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\
З ФБ: “А тем временем , еще один клоун с козлиной бородкой, разыскиваемый ФБР за контрабанду наркотиков и педофилию, но сделавший себя главным евреем московии , делает декларации в духе австрийца Адольфа Шикельгрубера, чья книжка про его борьбу – обычный детский лепет, по сравнению с ИХ книгами ” Тания” и ” Шулхан Арух” от “избранных” никем.
07.08.2026 г., Берл Лазар:
ФЕОР (Федерация еврейских общин России) оказывает помощь ЕВРЕЙСКИМ (підм. мн.) общинам Мариуполя, Донецка и Луганска.
ФЕОР оказывает помощь общинам в Донецкой и Луганской НАРОДНЫХ РЕСПУБЛИКАХ (підм. мн.), надеется на возвращение евреев в эти регионы и на открытие там ешив – духовных учебный заведений, рассказал в интервью РИА «Новости» главный раввин России Берл Лазар.
«Мы (Федерация еврейских общин России – ред.) занимаемся этими общинами. В основном это Луганск, Донецк, Мариуполь. Отправляем туда помощь. Там есть раввины, которые помогают поддерживать оставшихся там жителей», – сказал Лазар, отвечая на вопрос о духовной жизни евреев в новых регионах России – ДНР, ЛНР, Запорожской и Херсонской областях.
«К сожалению, очень много евреев уехали оттуда в Израиль. Но те, которые остались, получают от нас полную поддержку. И наша надежда, что скоро те люди, которые уехали из этих регионов, могут начать возвращаться», – добавил Лазар. Синагоги, по его словам, в этих регионах остались”. (!!!)
Зато наші храми, у т.ч., які були у списку ЮНЕСКО – знищені. Так, хто бомбить ці заклади релігійного культу, деякі з них мали велику історичну цінність?
\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\
Дивилася вчора ефір з генералом Кривоносом, який захищив Гостомель від вторгнення рашистських диверсантів, розлив мастило на злітній смузі аеродрому. В результаті цього десантники не змогли висадитися і не пішли далі на Київ. За цей “злочин” йому припаяли кримінальну справу, звинуватили його в крадіжці майна аеропорту, хотіли його судити. Але не вийшло. Так він розказує жахливі речі. У 2023р. стався навмисний виток секретної інформації, згідно якому у відкритому доступі зїявилася інформація про КБ “Луч”, який працює на нашу оборонку, а також, всі реквізити підприємств, які працювали з КБ. Через три доби був здійснений ракетний удар по КБ “Промінь” і було вбито 38 наших найкращих ракетників. Таким чином, параша позбулася своїх конкурентів за допомогою нашої злочинної зе-влади.
А всі вибухи, які були зроблені навмисно у Вишневому і під Хмельницьком – щоб сховати сліди своїх злочинів та вбити найкращих дронарів країни. А те, що постраждало сотні людей, які залишилися без даху над головою і стали безхатченками в одну мить? Та кого це цікавить?
\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\
Пане Olexa, не ставайте на бік Зла і не будьте адвокатами диявола. Це якраз та категорія “людей”, яка не потребує жодного захисту тому, що може зробити таку погань для інших людей для досягнення своїх підлих цілей, що ніхто більше не в силах повторити подібне. А можливо, Ви є виборець зеленого мотлоху? Тоді розмови з вами – марна справа! Всім виборцям зе-злочинця вічний сором і зневага до кінця їх життів.
> Ви і досі їх захищаєте
Вибачте, пані Наталю, це Ваша фантазія. Кацапи з себе стрілки переводять, а Ви ведетеся.
Olexa : 17 Серпня, 2026 о 4:52 am
@ > безкарність роз’їдає державу також з середини.
І, здавалося би, подолання безкарності всередині власної держави — мета набагато досяжніша, ніж подолання безкарності по інший бік суверенних кордонів…@
Як би ж було так, як ви кажете, тоді б зе-бідоносець давно б вже виповз з крісла перзидента, яке воно займає незаконно ось вже 7,5 років. Він провалив абсолютно все в нашій країні, ліквідував усі державні інституції, вкинув країну в повний колапс. Його вже давно просить опозиція, щоб він створив “уряд національного порятунку”, але цей “вирок України” не хоче ділитися і краплею влади ні з ким, якої він просто одержимий. Україна летить у прірву, але йому та його поплічникам зі злочинів – все одно, ім на це плювати. Бо вони неукраїнці, і по-друге, вони тут лише заробляють, а жити вони думають зовсім в іншому місці. Девіз “квартальних”: Твари бардак, мы тут проездом” (рюзьке).
П.С. Нещодавно виступая перед студентами Виші у Львові зе-чмо сказав, що “МОЖЛИВО (!!!), через 20 років (!!!) в вас буде другий президент”. Це означає, що, як на плівках міндича було сказано, що “ми увійшли в українську владу назавжди” (!!). Нахабству і підлості людей цієї національності немає меж! Одним словом, хуцпа (сверхнаглость -рюз.) усюди де вони є!
> @ > безкарність роз’їдає державу також з середини.
> І, здавалося би, подолання безкарності всередині власної держави — мета набагато досяжніша, ніж подолання безкарності по інший бік суверенних кордонів…@
> Як би ж було так, як ви кажете, тоді б зе-бідоносець давно б вже виповз з крісла перзидента,
Ото ж бо й воно. Бо я це написав до того, що ми оце ставимо іншим на вид, що вони дозволяють безкарність тим злочинцям, які чинили злочини проти них, але перебувають поза межами їхньої суверенної території, а в нас самих злочинці, які чинили (і чинять) злочини проти нас — на нашій власні суверенній території, і… нічого. Так (повертаючись до заголовку), в кого концептупальна слабкість? У Заходу?
Olexa : 17 Серпня, 2026 о 12:15 pm
@ > Ви і досі їх захищаєте
Вибачте, пані Наталю, це Ваша фантазія. Кацапи з себе стрілки переводять, а Ви ведетеся @
Кацапів з такими “говорящими” єврейськими прізвищами не буває. І ви мені нічого не доведете. “Не тратьте, куме, сили” (с). А краще дивиться серьйозні матеріали, а не телемараХфон. А то я бачу, що ви на нього підсіли тому і несете пургу. Для мене зе-виборці – не існують, це абсолютно мертві люди, вони є баластом у нашому суспільстві.
Я вам більше відповідати не буду: марна трата сил, а енергію треба берегти.
Для таких, як пан Olexa:
https://www.facebook.com/reel/2600711707056642
Який вивод зробив цей персонаж з українськими прізвищем та ім’ям єврейської зовнішності до того ж
картавий. Ну, я сиджу і мені дуже смішно. До чого б це? Мабуть, знає кішка чиє сало з’їла?
Ось так переводять стрілки з себе на…
> Я вам більше відповідати не буду: марна трата сил, а енергію треба берегти.
Вистачило Вас, кумо, аж на 22 хвилини.