Ескіз від киргизів (Частина 2)

Уперше опубліковано: 03.01.2023

Автор: anti-colorados

І, мабуть, це питання вже давно назріло, бо відразу після Нового року стало відомо про те, що уряд формує програму зміни топонімів зі ще совкових на місцеві. Достатньо сказати, що чотири райони столиці носять назви, які не мають жодного стосунку до Киргизстану. Ось як вони називаються досі: Ленінський, Свердлова, 1 травня та Жовтневий. Загалом, можна було б здивуватися з цієї дикості, яка збереглася після розвалу совка, якщо не згадати, що Ленінський та Кіровський райони залишилися в нині окупованому Донецьку, наприклад.

Президент зазначив, що досі на карті країни є маса населених пунктів, що мають чужі назви, які часто замінили історичні. Це неправильно з усіх поглядів. Та епоха, яка викликала ці перейменування, давно канула в Лету, і тому вони теж повинні піти слідом за епохою. На його думку, кожен громадянин країни має право розмовляти будь-якою зручною йому мовою, але зобов’язаний знати киргизьку мову і легко нею користуватися в будь-якій ситуації, коли мова вживається щодо нього.

Але далі було найцікавіше. Щойно було порушено це питання, у москві стали дибки найшаленіші «русскомірци». З них полетіли погрози та прокляття на адресу президента Киргизстану і взагалі – країни. В держдумі вже заговорили про денацифікацію Бішкека і що це треба якось зупинити. А ми ще і ще раз згадуємо таких собі Шендеровичів, яких теж трясло від перейменування наших вулиць, і зараз при погляді на новий виток московської вакханалії мимоволі постає запитання про те, чи справді так відрізняється «путінська гвардія» від записної опозиції? Адже вони обурюються одними й тими самими фактами, надаючи їм аналогічні оцінки.

Це раніше було дивно, як представники начебто антагоністичних частин суспільства федерації відразу переходять на однакову шовіністичну риторику, щойно заходить питання, що хтось за межами федерації починає позбуватися імперського минулого. До речі, ми це бачили буквально щойно, коли в Одесі прибрали пам’ятник імператриці. Але тепер усе стало на свої місця. Просто імперська зараза не витравляється ніякими засобами, вона має піти тільки з поколінням, як у Німеччині після Рейху.

Тому немає сенсу ділити їх на таких і не таких, адже на них світ клином не зійшовся. Ми постійно буксуємо на цій публіці, практично нічого не знаючи про політичне життя в Польщі чи Іспанії, при тому що там зараз живуть мільйони наших біженців. Простіше відгородитися від усієї цієї погані парканом, і нехай вони там з’ясовують між собою, хто з них більш скрєпний чи духовний. А нам про всяк випадок слід викинути все, що лишилося від цієї «культури-літератури».

Нехай не назовсім, а у вигляді терапії від цієї погані – на якийсь проміжок часу, хоча б років на 100–200. Якщо після цього когось потягне почитати Достоєвського – нехай читає, але з чітким розумінням, що ось ці шанувальники Достоєвського та Пушкіна легко стають живодерами й катами. Тобто слід розуміти, що все, що називають «російською культурою», насправді – ґрунт для вічно квітучого фашизму. І її слід розглядати, як медики розглядають патогени або фармацевти – сильнодійні речовини та отрути. Простіше кажучи, якщо ти знаєш, навіщо воно тобі треба, і розумієш небезпеку поводження з такою поганню – вперед. Ну, а якщо ти не маєш дослідницької мети й відповідних навичок – краще не треба. Цілішим будеш. І ситуація в Киргизстані зараз показує, як починається ця небезпека, а ситуація в Україні – чим усе закінчується, якщо загратися з цією чумою. Але ми переборемо цю чуму і Ми переможемо!