Умовності (Частина 1)

Автор: anti-colorados

Авторка перекладу: Світлана

Нещодавно ми зверталися до теми виробництва сучасних озброєнь та критичної промови глави Rheinmetall Арміна Паппергера щодо того, як українська промисловість задовольняє потреби фронту у дронах. Тоді він сказав, що домогосподарки мають 3D-принтери і на кухні виробляють деталі до дронів і що це – не інновації. Формально він правий, і справді, це не прорив у галузі лазерної зброї чи чогось такого, але інновації стосуються не лише абсолютно нових технологій, що використовуються у конкретному зразку озброєнь, а й технологій їх виробництва.

Вкотре доводиться констатувати: більшість людей слабко орієнтуються у світовій історії, але ще гірше вони орієнтуються і в історії своєї країни. Адже добре відомо, що після закінчення Другої світової війни США та Велика Британія створили команди фахівців, які допитували високопосадовців Японії та Німеччини з приводу того, як вони самі оцінюють причини програшу у війні. Це було важливо для того, щоб виявити, систематизувати і врахувати цей досвід на майбутнє. При цьому самі вони, напевно, по-своєму оцінили свої сильні і слабкі сторони своїх військових систем, але думка щойно поваленого ворога давала повнішу картину війни з точки зору протистояння систем, а не тільки армій. І ось цей досвід виявився непотрібним і практично забутим.

А вчорашній ворог відверто говорив про те, що йому вдалося створити чудові зразки озброєнь, які багато в чому випередили свій час, і за багатьма позиціями вони успішно протистояли тому що мали союзники. Але в цих просунутих рішеннях по обидва боки океану була супутня вада, а саме – складність самого виробництва і набагато вищі вимоги як до експлуатації нової зброї, так і до її ремонту та обслуговування.

Так, німецька промисловість змогла створити безумовно найкращі танки та літаки, а крім того, вже тоді вона почала масово застосовувати удари балістичними та крилатими ракетами, чиї технології потім використовували союзники у вигляді трофеїв. Японці змогли побудувати найбільші і найдосконаліші лінкори та авіаносці, але все це було в одиничних екземплярах і вимагало великих експлуатаційних зусиль. У випадку з Японією перевага була колосальною, особливо в авіаносцях, але тільки в початковій фазі війни. Японці раніше дійшли висновку про те, що авіаносці стають вирішальною силою на морі, і розпочали війну, коли американці розпочали війну в Тихому Океані, маючи лише три авіаносці.

Але потім промисловість США увімкнула підвищені оберти і за кількістю авіаносців обігнала як Японію, так і решту світу, разом узятого. Ті, хто хоча б трохи вивчав війну в Тихому океані, напевно, пам’ятають назви хоча б кількох авіаносців, які брали участь у великих морських баталіях, починаючи з битви біля атолу Мідвей. Але фокус у тому, що на слуху залишилися назви флотських авіаносців найважчого класу, але наймасовішим виявився випуск ескортних авіаносців, яких було випущено втричі більше.

Це – хороший приклад, тому що ескортні авіаносці будувалися швидко, просто і у великих кількостях на верфях, не здатних будувати величезні кораблі. Так, вони мали порівняно примітивну конструкцію і літаків могли взяти на борт утричі менше за флотські авіаносці, але тут важливим є те, що сам авіаносець не вражає ціль – це роблять літаки, які злітають з його палуби. І ось 60 ескортних авіаносців виглядають не такою вже й слабкою зброєю, з одного боку, а з іншого – втрата такого корабля не створює величезного пролому в системі авіаносних сил. Плюс до того, швидкість їх випуску дозволяла дуже швидко надолужити втрати.

(Далі буде)