Автор перекладу: Світлана
Кілька годин тому закінчився другий тур переговорів України з агресором. Власне, саме переговорами це назвати складно, а скоріше, це було розпасовування. Просто погляньмо на цю ситуацію із самого початку. Гра йде навколо того, хто саме стане в очах Трумпа його кривдником у плані зриву його нестерпного бажання зупинити війну. Ілюзій мати не варто, бо вже очевидно, що у Трумпа в голові не вкладається різниця між агресором і жертвою, і тому в цей бік навіть ходити не треба. Йому важливо показати свою геніальність, а від його слова «угода» навіть дохлий кінь розплющує око і тихо шепоче: «Додіку, не треба! Досить!» Але іншого президента США зараз немає і вибирати нема з чого.
І ось прутін вирішив зіграти саме на цій особливості Трумпа. Спочатку йому хотілося показати, що Україна – агресор, бо зриває його «триденне перемир’я» на 9 травня, але це йому не вдалося. По-перше, по Красній площі так і не жахнули, а з іншого боку, навіть його власні військові підтвердили, що їм жодної команди на припинення вогню не надходило, і тому вони гатили всі ці три дні. Словом, товар виявився з душком, і продати його не вдалося навіть Трумпу і навіть під вигуки «І что это я в тебя такой влюбленный?».
І тоді прутін зайшов із козирного ферзя, забивши стрілку на особисту зустріч у Стамбулі. Багатоходун був упевнений у тому, що Україна відмовиться, але вона погодилася (завдяки Макрону та іншим партнерам, які вибудували цю тактику), і що найцікавіше, Додік теж заявив про те, що приїде до Стамбула, раз така справа. Він якраз у цей час приймав у подарунок золоту шаблю та люксовий варіант літака «Супер Джамбо» або Боїнг-747. І тоді прутін зробив хід конем, а точніше – валізою і заявив про те, що на 15 травня він ще буде не готовий все кинути, вилізти з костюма панди та їхати особисто, а тому – пошле Мединського та компанію.
Тим самим він начебто закрив питання з його виснажливою діареєю, але завдання перед його групою було зрозумілою: поставити ультиматум у найбільш хамській і принизливій формі. А щоб це виглядало органічно, треба було влаштувати масовані удари по Україні та підняти оберти м’ясних штурмів, що й було зроблено. І зрозуміло, що Мединський бикував настільки, наскільки йому дозволяв його міністерський досвід. Зрозуміло, що 15 травня переговори були ні про що, і єдина практична тема, яка принесла результати, – обмін полоненими та тілами загиблих, що й було виконано за кілька днів.
Але ініціатива та апломб злегка зів’яли, бо ніхто не оцінив цього бикування взагалі. Втім, галочку про те, що вони погоджуються на переговори, поставили, щоб не роздратувати діда з чубом. І от напередодні другого туру переговорів, який заздалегідь мав вигляд безглуздого та нещадного перформансу, противник знову вирішив використати стиль гри «переговори під вогнем». Буквально напередодні цих переговорів ворог виконав одразу два рекордні нальоти на територію України, в якому кількість повітряних засобів поразки сягала пів тисячі, а вентиль м’ясних штурмів було викручено на самий максимум. Простіше кажучи, перед сьогоднішніми «переговорами» чоботи зробили таке, чого не робили ніколи, і вкинули в горно війни просто гігантські засоби, щоб переговори справді йшли під вогнем і щоб цей формат був зрозумілий усім у світі, але… Як виявилося, в цю гру можна грати удвох.
Напередодні цього туру переговорів вже Україна вийшла з пропозицією про переговори в тому форматі, який прутін сам обрав 10 травня, але, як і очікувала вся світова преса, у прутіна випав «сектор газу», і він вдруге відмовився вилазити з бункера. Між іншим, навіть у курнику, хай і дуже акуратно, починають висловлюватися припущення про те, що може, цар не такий уже й відчайдушний сміливець, яким намагається здаватися? Може, його вираз «мочити в сортирі» треба розуміти буквально, а не в переносному значенні?
І до речі, цей вислів можна розуміти ще більш буквально, бо слово «сортир» – неологізм для скрєпної мови, а прийшло воно із французької і там воно означає «вихід». У такому разі, знаменитий вираз царя і зовсім виглядає не за фен-шуєм. Але в будь-якому випадку те, що він не поїде навіть до Стамбула, де старий Реджеп гарантує йому безпеку, вже було зрозуміло всім, і якщо до першого раунду переговорів 15 травня ще залишалася якась інтрига у всій цій п’єсі, то зараз усім зрозуміло, що цар виявився більш рідким, ніж це можна було собі уявити.
І що найнеприємніше, таке крутіння кормою явно не відповідає тому, що про нього розповідав Додік, а тому зараз явно ставлять питання про те, що великий президент сплутався з дворовою шпаною на зразок прутіна, який не вартий навіть однієї волосини з його чуба. Тож якщо крутий браток не з’являється на ним самим забиту стрілку, то треба хоч показати свою силу в іншому сенсі, і її показали. Але Україна зіграла так, як від неї не чекав ніхто, – просто знищила третину його стратегічних бомбардувальників.
Тут важливо враховувати символізм, який простягається набагато далі клубів чорного диму, що піднімалися над базами стратегічної авіації. Зрозуміло, що ми це залізо сприймаємо як носії крилатих ракет, якими ворог обстрілює територію України, але ж із ними стикаємося не тільки ми. Просто згадайте, скільки разів ви читали про те, що літаки Великої Британії перехопили Ту-95 у районі власних північних кордонів, а преса лаптів бадьоро це розписувала так, що, мовляв, якби хотіли жахнути, то вже зробили б це. У підсумку умовно перехоплений бомбардувальник, що умовно жахнув по Британії, розвертався і йшов на базу «Олєнья».
Можливо, хтось іще пам’ятає, як два Ту-95 з тією ж метою пролетіли вздовж східного узбережжя США і здійснили посадку у Венесуелі, де заправилися і зробили той самий фокус, але у зворотний бік. Те саме – біля берегів Японії, Аляски, і всюди це була гра м’язами, заснована на тому принципі, що ніхто ж його не збиватиме, куди б він не залетів. А скільки було танців з бубнами з приводу того, що такий аероплан пролетів над авіаносною групою США?
Між іншим, за такі «подвиги» там ордени роздають, як гігієнічні пакети в літаку при турбулентності. І всі ці фокуси теж ґрунтуються на тому, що ніхто його не зрубає. Хоча саме це є порушенням норм і правил, і формально американці могли збити «Тушку» ще кілометрів за 100 до авіаносця, а технічно – раз плюнути. Величезна, відносно повільна шафа – ідеальна ціль для сучасної системи ППО, що має на озброєнні далекобійні ракети. Тож у нього просто не було жодного шансу навіть наблизитись до АУГ, бо все спиралося на бикування босяка: «А то що буде?»
Простіше кажучи, десятиліттями вибудовувався міф про недоторканність стратегічної авіації лаптів, хоча ЗСУ не раз і не два таки завдавали ударів по базах, і недавня ліквідація та розпродаж складу озброєнь на головній авіабазі стратегів «Енгельс-2» немовби натякали на те, що саме Україна взагалі не має жодної рефлексії з цього приводу. Було б чимось дотягнутися до цих баз. Відверто кажучи, ми чекали, що перші потужні прильоти по цих активах буде виконано балістикою, але все виявилося набагато яскравіше.
Вдумаймося: лише за три дні противник випустив по Україні понад 1 000 далеких дронів типу «Шахед», а за попередній тиждень – кілька десятків балістичних ракет та кілька десятків – крилатих. До речі, більшість крилатих ракет було запущено саме літаками стратегічної авіації. Так, усією цією масою заліза вони принесли нам безліч лиха. Але от 117 FPV-дронів просто винесли третину їхньої стратегічної авіації. Тобто найгірше, що бачили стратеги, – це похитування крилами, продемонстроване винищувачами США або країн НАТО, а тут – тільки крила полетіли в різні боки.
І що найголовніше – жодної балістики чи навіть крилатих ракет. Усе виявилося дешево та сердито. Пригадується, вони якось хотіли «Шахедами» вимотувати наші зенітні комплекси, бо копійчаний мопед збивався ракетою під мільйон доларів, і ось тепер копійчаний дрон виносить колеса апаратам вартістю десятки або й сотні мільйонів доларів. А якщо вдалося подолати носія з трьома крилатими ракетами, то це взагалі джек-пот як для FPV-дронів. І ось у день другого туру «переговорів» світова преса дала такий бекграунд заходу.
The Washington Post
Україна переписала правила гри. Атака на авіабази в росії – переломний момент в історії, який можна порівняти з атакою на Перл-Харбор у 1941 році.
Обидві операції показали вразливість застарілих систем. Це може стати початком кінця ери пілотованої авіації.
The Guardian
З початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року Україна поступалася росії у вогневій силі. Але вона створила маневрений і вагомий флот ударних безпілотників, які використовуються для ударів по російській армії та енергетичній інфраструктурі.
Якщо масштаб шкоди підтвердиться, ця атака стане найбільш руйнівним ударом безпілотників України за всю війну.
BBC News
Важко переоцінити зухвалість – або винахідливість, виявлену Україною в загальнонаціональному нападі на російські ВПС.
New York Post
Віддамо належне українцям: вони не лише продовжують героїчно боротися більше ніж через три роки після того, як москва розпочала свою жорстоку і абсолютно нічим не спровоковану війну з метою знищити їхню країну, вони ще й борються сміливо і стильно.
Sky News
Власні джерела телеканалу стверджують, що США та інші союзники не були поінформовані про атаку, що може вказувати на зміну української тактики: діяти без попередження, щоб уникнути «м’якого вето».
Sky також наводить думки західних військових аналітиків, які порівнюють атаку з «гібридним перехопленням стратегічної ініціативи».
Die Welt
«Цей дроновий удар – колосальна ганьба для путіна та російського командування».
Знищення навіть одного А-50 – це стратегічна катастрофа для рф, адже таких літаків у неї дуже обмежена кількість.
Видання також пише про «сором» у російських військових колах і «паніку» в регіональних адміністраціях, які не були готові до такої глибокої інфільтрації.
Business Insider
Видання цитує бельгійського міністра Франкена, який каже: «Війна дронів — це як порох у XV столітті. Хто першим опанує, той переможе».
Аналітики відзначають ефективність української моделі виробництва FPV-дронів, які обходяться в рази дешевше за російські літаки.
І ось після цього гнути пальці і погрожувати може лише ідіот. Виявилося, що делегація противника опинилася на переговорах не тільки під вогнем, а й під ла*ном. Адже якщо той самий Мединський спробує стовбурчити пальці, з нього або сміятимуться і тицятимуть у нього пальцями, як у неадеквата, або може відбутися така коротка розмова:
– Скажіть, будь ласка, а як почувається флагман Балтійського флоту… чи, скажімо – Північного? Добре? Ну, це поки що – добре. А нагадайте, як вони називаються, щоб не переплутати у темряві? Як? Ага, так і запишемо.
Ну, або просто можуть послати неадеквата за відомою адресою. Шкода, формат ресурсу не дозволяє поділитися філологічними знаннями в деяких темних сферах, а то я міг би накидати таку фігурну конструкцію особисто для Мединського, що в нього окуляри запітніли б аж до шкарпеток. А в результаті – спілкування тривало близько години, і практично все воно було присвячено параметрам обміну полоненими та останками загиблих. Власне кажучи, тільки заради цього й варто було туди їхати, ну, а далі – у них там флагмани зовсім не охоплені увагою. І ще одне: якось у любителя движухи зник звук. Та й Дімона Медведєва якось не чути. На дощ, напевно.