Автор: anti-colorados

І, між іншим, на це дивляться не лише лапті, а в це уважно вдивляються й наші партнери або ті, хто вважає себе нейтральними спостерігачами. Партнери роблять висновки та підвищують інтенсивність взаємодії з Україною ще й у цьому напрямі. Результати ущільнення цієї роботи не афішуються, принаймні одразу, але світ уже спостерігав першу атаку морським дроном – копією нашого – у виконанні ВМФ США по прибережних цілях в Ірані.

А оглядач Financial Times Томас Алекса, старший аналітик агентства з морської безпеки Ambrey, дивлячись на те, що Україна робить на морях, пише приблизно таке:

«Атаки на російські судна в Азовському (а тепер ще – і в Чорному) морі за масштабами нагадують «танкерну війну» між Іраном та Іраком у 1980-і роки, коли дві нафтовидобувні країни намагалися позбавити одна одну засобів для існування. За дев’ять днів по вівторок українські дрони атакували 116 російських суден. Темп атак перевищив показники часів ірано-іракської війни, коли за сім років було зафіксовано понад 450 нападів…

Українські дрони в основному б’ють по кермових рубках або трубопроводах, якими рідкі вантажі закачуються в бортові резервуари. В результаті кораблі не йдуть на дно (танкери, наприклад, у принципі призначені утримуватися на плаву навіть при значних пошкодженнях), але втрачають здатність пересуватися. Відновлення систем управління може тривати довгий час. До того ж, пошкоджені судна треба евакуювати в доки для ремонту – і, мабуть, не в Азовському морі, враховуючи, що воно фактично опинилося під контролем Сил безпілотних систем (СБС) України».

Оглядач зазначає, що потенційно це – смертельні удари, і очевидно, що Україна просто не ставить за мету саме потоплення суден, хоча такі можливості, як технічні, так і тактичні, вона вже має, і якщо знадобиться наростити важкість ударів, це буде зроблено без особливих проблем, а головне – дуже швидко. Він зазначає, що дивлячись на результати атак і техніку їх виконання, він не знаходить слів для оцінки цих дій, тому що будь-які найвищі ступені виявляться просто бляклими і не відображатимуть суті.

Але ми розуміємо, що, напевно, такий формат ударів зумовлено двома обставинами. Перша – топити можна порожні судна, бо це не створить занадто серйозних екологічних витрат, але в цьому випадку йдеться про завантажені пальним танкери, і тому їх треба виводити з ладу і випалювати пальне – і не більше. Нехай собі плаває обгоріла калоша, що повністю втратила хід. І другий момент – так створюється перевантаження ремонтних потужностей противника у регіоні.

З огляду на те що конвеєрно пошкоджуються військові кораблі, які вже створили довгу чергу на ремонт, нарощування цієї черги за рахунок танкерів – мудре рішення. У якийсь момент ворогові доведеться пускати таке на утилізацію самостійно. Ну, і бонусом до цього – необхідність буксирування пошкоджених суден. Як бачимо з наведеної статистики, практично щоночі атак зазнають буксири і допоміжні судна. А це означає, що у ворога зменшуються можливості навіть надавати допомогу підбитим коритам. Одного разу йому доведеться просто знімати екіпаж і залишати судно в морі, на якорі або у дрейфі.

Тож усе йде за планом, тільки не за тим, про який розповідав лисий цар. Це вже інші плани, зовсім інших фахівців, набагато професійніших, наполегливіших і продуманіших.

Від Svitlana

4 коментар до “Морське прибирання (Частина 2)”
  1. Епічно буде, коли калоші, що дрейфують в ЧМ, течією принесе до Туреччини. Їх виловити не так вже й складно.
    Туркам буде халявна нафта/паливо та й металобрухт для перепродажу.

    1. Краще б їх усі, і з Чорного, і з Азовського морів, знесло під Керченський міст… І допалити там недопалене, щоби довяляти недоваляне.

  2. Меня больше всего “Памятник затопленным кораблям ” интересует.
    Я думаю что его нужно переносить из Севастопольской бухты в Новороссийск.
    И причем срочно , пока еще Керченский мост функционирует.

Коментарі закриті.